ТСН.ua зібрав думки відомих публічних інтелектуалів, істориків, журналістів і військових про те, яким буде майбутнє нашої держави.
Війна в Україні перейшла межу десятиліття, а повномасштабне вторгення – ось уже третій рік. Коли закінчиться це пекло, чи вдасться вистояти українцям, чи збережеться наша держава, а якщо так, то у яких кордонах, яким буде післявоєнне життя – ці питання хвилюють кожного. Українці уже не вірять обіцянкам про "два-три тижні", російські снаряди, які мали закінчитися ще рік тому і ніяк не закінчаться, і російську економіку, що мала зазнати краху від західних санкцій.
Марафон у темпі спринту українцям виявилося бігти занадто складно. Навіть ті, хто від самого початку не вірив Арестовичу, навряд чи могли подумати, що війна затягнеться більше, ніж на рік-півтора. Громадяни вимагають говорити з ними, як з дорослими, проте чи готові вони почути цю правду?
ТСН.ua зібрав думки відомих публічних інтелектуалів, істориків, журналістів і військових про те, яким буде майбутнє нашої держави і чи насправді все так погано, як пишуть у західних ЗМІ.
Мобілізація в Україні: що пішло не так
Дедалі частіше в Україні стала звучати теза, що "воювати будуть усі". Проте вона не заохочує чоловіків йти до війська, вважає експерт з довготермінових стратегій і лектор Українського католицького університету Євген Глібовицький.
"Зараз дуже легко казати про те, що, наприклад, "всі будуть воювати". Навіть під час Другої Світової війни більшість чоловіків не воювали. Питання є в тому, що хтось буде в економіці, хтось буде на фронті. Як визначити, хто має бути де, як мають працювати ці інструменти справедливості – без чесної розмови цього зробити буде неможливо, тому що хтось буде почувати себе обдуреним, переважно слабший себе буде почувати обдуреним", – каже Глібовицький.
Він наголошує, що потрібно зняти знак "дорівнює" між словами "армія" і "загибель".
"Так, в армії є можливість загинути, але це не знак дорівнює", – вважає експерт.
Він наголосив на важливості запровадження в Україні економічного бронювання від мобілізації.
"Це означатиме, що хтось не буде воювати, а хтось буде. Той, хто воює, не має розглядатися суспільством як той, кого догнали, кому не пощастило, хто дурний. Для когось це має бути свідомий вибір", – розповів експерт.
Відомий публічний інтелектуал та історик Ярослав Грицак радить владі визначитися з термінами мобілізації. Бо саме невизначеність і боязнь "квитка в один кінець" відлякує українських чоловіків від мобілізації.
Та, незважаючи на всі перелічені вище проблеми, кожен українець має пам'ятати сто років тому українці масово ухилялись від армії і захисту новоствореної держави і це закінчилось Голодомором, репресіями, депортаціями і мільйонами людей в якості гарматного м'яса під час Другої світової.
Українці не готові воювати?
Військовослужбовець і ексспікер 68-ї єгерської бригади Євген Назаренко вважає, що українці не готові воювати. На його думку, в нашій державі бути ухилянтом стає не соромно, а навіть почесно.
"Варто, мабуть, визнати, сумний факт. Українське суспільство не хоче воювати. Не хоче боротись за свою країну. На кожному кроці у соцмережах зустрічаєш агресивні випади в бік пацанів з ТЦК, поради купи адвокатів, як захистити свої права. Чому не воюють депутати, їхні діти, дружини і батьки. Чому не воюють менти чи судді. Зрештою, чому не воюють всі, окрім маминої царапинки. Купа приколів про ухилянство, футболки та інший мерч. Тобто в Україні бути ухилянтом не те, що не соромно, а й почесно", – каже військовий.
Назаренко нагадав, що росіяни не зупиняться у Донецькій чи Харківській областях. Їхна мета – вся Україна.
"Тому якщо суспільство не хоче воювати, давайте тоді зізнаємось в тому чесно самі собі. Нехай Зеленський іде на перемовини з Путіним. Нам на ті перемовини особливо нема з чим іти, тому будьте готові: відмова від НАО, російська - друга державна, визнання окупованих територій частиною Росії, відмова від нашої історії. Фактично, втрата Україною субʼєктності. Але бойові дії припиняться, ракети перестануть падати на голову, з часом перестануть вимикати світло... Можна буде жити, іноді проїжджаючи повз цвинтар з десятками тисяч прапорів. Якщо, звісно, не скажуть ці прапори прибрати", – підсумував військовий.
Водночас, журналістка "Громадського" Мар'яна П'єцух відповіла, що українці дійсно дуже вольова і мужня вперта нація, просто будь-яке суспільство ділиться на пасіонаріїв і спостерігачів.
"Просто за два роки пасіонарії в більшості максимально вже приклались до боротьби, тому зараз так сильно суспільні настрої формує байдужа чи налякана частина, бо прийшла їхня черга, і тому їх так активно чутно, бо вони чергу не займали і обурюються", – зазначила журналістка.
Схожу думку висловив український політолог Володимир Фесенко. "У багатьох існує когнітивний дисонанс: люди хочуть перемоги для своєї країни, але так, щоб вони або їхні близькі не були призваними", – сказав він.
Кордони 1991 року: наскільки це реально
Історик Ярослав Грицак вважає, що повернення до кордонів 1991 року може зайняти 5-10 років.
"Я думаю, що більшість українців хоч і кажуть, що хочуть кордони 1991 року, але розуміють, що це – декларативно. Це – не про сучасну ситуацію. Нехай мене звинуватять у зраді, але я думаю, що це – раціональне мислення. Ми мусимо шукати якусь іншу розв'язку", – каже Грицак.
Історик Владлен Мараєв в інтерв'ю "Українській правді" попередив, що вихід на кордони 91-го року не обов'язково означає перемогу. Тому що Росія не припинить воювати, якщо Україна туди вийде.
"Уявімо, що ми проводимо якусь операцію – хоча Україна найпевніше не зможе цього робити – і заходимо на територію Росії своїми Збройними силами – то все одно це не означає остаточну перемогу. Бо Росія може воювати й воювати, якщо матиме для цього ресурс. Повна перемога для України – це створення ситуації, в якій Росія більше ніколи не загрожуватиме Україні", – вважає історик Мараєв.
То які ж сценарії завершення війни
Євген Глібовицький каже, що наразі можливі будь-які сценарії завершення війни – від поразки України до її перемоги та припинення бойових дій назавжди. Однак визначальним фактором стане консолідація суспільства, а не лише ситуація на фронті.
"Питання в тому, що ми не є єдиними, хто приймає рішення, ми не є єдиними, хто грає, але ми єдині, хто визначає, як ми на це реагуємо і що ми з цим робимо", – наголосив експерт.
На його думку, поточна масштабна війна в перспективі наступних 50-70 років виглядатиме як екзистенційне випробування для України.
"Ми можемо отримати припинення бойових дій, яке буде фактично поразкою, і ми можемо отримати припинення бойових дій, які потім більше ніколи не відновляться. Всі можливості, всі варіанти дуже широким спектром доступні і можливі", – резюмував експерт.
Ярослав Грицак в свою чергу певен – Росія обов'язково зазнає колапсу. Але це може статися навіть через десятиліття.
"Але поки Росія сколапсне, Україна може три рази сколапснути. У нас не ті резерви. Думаємо в категоріях – за рік-два перемир'я, за десять – ЄС і можливо НАТО. А це означає – гра в довгу. Тоді питання повернення окупованих територій буде питанням часу", – каже історик Грицак.
Інший історик, директор Українського наукового інституту в Гарвардському університеті, Сергій Плохій попереджає, що навіть розвалюючись, імперія може перемогти у війні.
"Якщо імперія розвалюється в умовах війни і конфлітку, який виснажує їхні резерви, країна може формально виграти у війні. Але потім вона не в змозі втримати свою імперію. Але більшість імперій помирає у війні", – сказав Плохій.
▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео
Історик Сергій Плохій: Не можу пригадати жодної війни, де б було стільки зловживань історією
Історик і політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда вважає, що Україна отримала останній історичний шанс.
"У 1991 році Україна отримала історичний шанс на будівництво власної держави. У 2022 році ми спільними зусиллями довели, що наша Незалежність НЕ випадкова. І тому якщо ми її втратимо, то незалежної України не буде, мабуть, ще тисячу років", – сказав він.
Коли переговори
Ярослав Грицак припускає, що позицію Києва щодо відмови від переговорів з РФ негласно підтримують західні партнери, бо Україні зараз просто нема з чим сідати за стіл переговорів.
"Це позиція Заходу – Америки і можливо НАТО, не знаю, чи це позиція нашого уряду – перебрати ініціативу війни і зробити так, щоб Україна сіла за стіл переговорів у кращій позиції. Зараз ми цієї сили не маємо. Зараз це тактика на найближчий рік чи кілька", – пояснив він.
Натомість історик Владлен Мараєв нагадав, що не всі війни обов'язково закінчувалися переговорами. Були і капітуляції, а були і замороження лінії зіткнення.
"Зазвичай час переговорів – це коли обидві сторони розуміють, що не мають змоги якось далі покращити для себе ситуацію на фронті й досягти справді вирішальних змін. Або навпаки, якщо вважають, що досягли мети, яка їх задовольняє", – каже історик Мараєв.
Війна в Україні і світ – від ядерної загрози до глобальних геополітичних змін
За словами Ярослава Грицака, російський фактор зараз став загрозою, який може довести світ до апокаліпсису. На його думку, світ входить у десятиліття воєн і наступні роки визначать, яким буде для людства ХХІІ століття.
Історик Сергій Плохій пояснив, що загроза переростання російсько-української війни в світову – це "найбільший головний біль у Вашингтоні". Це і є головною причиною дозування підтримки Україні.
Експерт Євген Глібовицький вважає, що внаслідок війни в Україні так чи інакше буде змінений світовий лад і відбудуться гігантські зміни.
Наше життя після війни
Євген Глібовицький вважає однією з найбільших проблем повоєнної України. демографічну кризу. Саме тому він закликає не допустити помилок ЄС із міграцією.
Історик Грицак попереджає: українців чекають непрості часи, навіть у разі перемоги.
На його думку, паралель між Росією та Україною – це Греко-Перська війна (500 до н. е. – 449 до н. е.).
"Тоді маленька Греція перемогла персів. Але після цієї перемоги почалася Пелопоннеська війна (431 до н. е. – 404 до н. е, війна між Афінами і Спартою – Ред.), яка стала початком кінця (для греків. – Ред.). Тому перемога може означати дестабілізацію, яка може вилитися у громадянську війну. Я не кажу, що це обов'язково станеться, але про цю загрозу потрібно пам'ятати. Подивіться на наші соціальні мережі: ви вже бачите дискусії. Але після перемоги будуть суперечки, хто більше доклався до перемоги. Або так, як у греків: "Де ти був під час Марафонської битви". І це є великий ризик. Я маю надію, що ми з цього вийдемо. Готуємося до найгіршого, але працюємо на найкраще", – розмірковує історик.