Росіяни зібрали ударне угруповання із загороджувальними загонами поблизу Харківщини: що вони задумали. Інтерв'ю з Дмитром Жмайлом

Російська окупаційна армія могла накопичити поблизу Харківщини угруповання чисельністю, за різними оцінками, від 35 до 50 тисяч.

Куди воно може бути спрямоване? Є кілька варіантів. Один із них – кинути ці сили на Сумщину, аби збільшити протяжність лінії фронту і, відповідно, розтягнути українські Сили оборони.

Водночас найбільш гарячим напрямком сьогодні є не Харківський, а Покровськ, Вугледар, Куп’янськ та Часів Яр.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло.

– У Повітряних силах повідомили, що за лічені тижні розпочнуться випробування КАБів українського виробництва. Ми знаємо, якої величезної шкоди ворожі керовані авіабомби завдають нашій країні. Чи вважаєте ви, що це та сама протидія, та сама "протиотрута", яка допоможе частково вирішити цю велику проблему?

– Погоджуюсь із формулюванням про часткове вирішення проблеми. Так, ми маємо розуміти, що росіяни використовують проти нас близько 3 тисяч керованих авіаційних бомб на місяць, у той час як ми використовуємо від 100 до 300 високоточних авіабомб, переважно послуговуючись західними зразками, наприклад бомбами JDAM-ER. Вони мають різні конфігурації, їхня вага різниться від 200 до 900 кг. Такі бомби можуть вражати цілі на відстані від 40 до 75 км. Є й більш далекобійні американські бомби, зокрема GBU-39, які можуть вражати цілі на відстані понад 100 км.

Але нам важливо використовувати запаси, які в нас є, – вільнопадаючі авіаційні бомби переважно радянського виробництва. Завдання, яке стоїть перед Повітряними силами, – переобладнати такі бомби, додати їм крила, системи GPS, щоб вони не були вразливі до засобів РЕБ ворога. Саме для того, щоб починати відповідати.

Ми не можемо копіювати тактику росіян, тому що ми розуміємо їхню чисельну перевагу в авіації. Кожен російський удар керованими авіаційними боєприпасами супроводжується прикриттям з повітря. Натомість ми дуже бережемо наші літаки і тому намагаємося застосовувати їх точково.

Але розробки тривають, і за лічені тижні розпочнуться випробування, щоб ми почали відповідати росіянам. Росіяни використовують КАБи для терору критичної інфраструктури і для закидання лінії фронту. Ми бачимо, що вони за лічені тижні зробили з містом Вовчанськ, де, за різними джерелами, знищено 50-80% житлового фонду. Так вони розписуються у своїй неспроможності, тому що більшу частину міста все одно контролюють наші Сили оборони.

Саме тому такі розробки, щоб ми могли більше використовувати наявні запаси, є дуже актуальними. Тоді ми могли б застосовувати західне озброєння з літаками F-16, перші машини з яких ми очікуємо вже цього літа.

– В ОСУВ "Хортиця" повідомили, що російські окупаційні війська нарощують своє угруповання поблизу кордону з Харківщиною. Згідно з однією з версій, ідеться про загороджувальні загони. На вашу думку, яка мета цього накопичення сил?

– Тут можна розглядати різні напрямки. Ще кілька тижнів тому з’явилася інформація від Головного управління розвідки, Генерального штабу, що ворог накопичив резерви від 35 до 50 тисяч особового складу. Як він їх може використати?

Для чергової провокації на Сумщині, щоби спробувати розтягнути наші сили. Але тепер він має бути більш виважений, тому що так, як було на Харківщині, вже не вдасться зробити, адже ми почнемо бити сили, що рухатимуться до кордону, ще на підході.

Він може підсилювати Харківський напрямок. Щодо Харківщини з’являлася інформація, що туди перекидаються війська з Херсонського напрямку. Бойові дії там зараз меншої інтенсивності, ніж на інших ділянках фронту. Також була інформація про перекидання сил з Куп’янського напрямку, що відносно поруч.

Окрім того, надходили повідомлення, що росіяни кидають на Харківщину саме відмовників – тих офіцерів і солдатів, які відмовлялися йти в атаку, враховуючи шалені втрати серед свого особового складу. Також росіяни на окупованих територіях України ведуть агітаційну примусову кампанію, насильно рекрутуючи українців до свого окупаційного війська, щоб використати їх у м’ясних штурмах.

Росіяни тепер змушені перелаштовуватися. Отриманий Україною дозвіл використовувати західне озброєння по російській території певною мірою сплутав їхні плани і змусив переглядати тиск, який вони вчиняють протягом останніх тижнів. Але водночас ми маємо розуміти, що напрямки на Покровськ і Часів Яр є найгарячішими і найважливішими для росіян. Там вони застосовують свої основні зусилля. Вугледарський та Куп’янський напрямки також є для них важливими.

Щодо загороджувальних загонів – так, дійсно багато повідомлень. Найімовірніше, вони використовують "Tik-Tok-війська" Кадирова, але в бойових умовах кадировці не відповідають тому образу, який сформований.

Тому найближчими тижнями ми побачимо, як росіяни використають свої резерви, як вони змінять свою тактику і стратегію відповідно до нових реалій.

– Ви згадали про Часів Яр. Схоже, що це одна з пріоритетних цілей ворога. Однак йому досі не вдається захопити цей населений пункт. Як ви думаєте, у чому проблема для окупаційного війська? Як тут можуть розвиватися події?

– Для росіян це один з пріоритетів. Декілька тижнів тому вони використовували там механізовані штурми з бронетехнікою.

До прикладу, вони цього не роблять на Харківському напрямку, у Вовчанську, де вони дотримуються стратегії просування малими групами. Але в Часовому Яру вони намагаються штурмувати на повну потужність, з прикриттям авіацією, з керованими авіаційними бомбами, із застосуванням термобаричних боєприпасів.

Дійсно, були сумні прогнози щодо Часового Яру, тому що це стратегічна висота. Тоді ворогу певною мірою відкривається шлях на агломерацію Костянтинівка – Краматорськ. Але за рахунок задіяння усіх резервів наших спецпризначенців, зокрема, Головного управління розвідки, які фактично перерізали ці наступальні клини росіян, за рахунок того, що наші Сили оборони дуже довго мінували підходи, росіяни спочатку наражалися на наші мінні загородження, потім їх знищувала артилерія. Тут допомогло і західне озброєння, яке почало надходити.

За рахунок цих злагоджених дій ми змогли втримати Часів Яр. Ворог розбивається об нашу лінію оборони. Але те, що він не полишає планів з його захоплення, – це факт. І ми будемо бачити ще не один потужний штурм цього міста росіянами.

– Генштаб Франції виступив з ініціативою створення багатонаціональної коаліції іноземних інструкторів в Україні. Листи надіслано до десятка країн. Як ви думаєте, чому наш союзник робить акцент саме на інструкторах, а не на військовій допомозі? Чи дійсно нашому війську не вистачає саме інструкторів?

– Ми маємо розуміти, що наші резерви дуже обмежені. Натиск росіян, який ми бачимо цими днями, може бути найсильнішим за цей рік. Допоки уся західна допомога до нас не надійшла повною мірою, росіяни намагаються витиснути максимум із ситуації – захопити максимум територій. Водночас їхня пропагандистська машина дуже активно працює на їхнє населення. Постійно йде бравада, мовляв, ми наступаємо, ми захоплюємо, великі українські міста скоро впадуть. Цього ми не бачили минулого року.

Франція сказала, що вона може підготувати одну українську бригаду, яку в ЗМІ вже охрестили "французькою бригадою". Вона має бути укомплектована французькою зброєю та амуніцією. Щодо інструкторів – йдеться про те, що, якщо наші військові навчаються за кордоном, ми маємо розуміти, що це логістика, це перекидання наших військ, новобранців, а з ними – командирів, відбувається навчання, потім повернення – це дуже важкий логістичний процес.

І якби можна було розмістити іноземних інструкторів у західній частині України, це б дещо спростило усю цю логістику. Потім – це вже моє припущення – можна було б розширювати цю допомогу. Наприклад, щоб західні інструктори ремонтували або керували відновленням західної техніки, щоб вони, можливо, допомагали на інших напрямках, зокрема, у кібератаках.

У цьому плані дуже важливі для нас заяви Естонії. Там говорять, що готові відправити до нас свої війська, які брали б на себе деякі тилові роботи в західній частині України. Якби це дійсно відбулося, ми могли б ставити перед нашими західними партнерами питання надання додаткових систем ППО, щоб прикривати ці навчальні центри, чи навіть ставити питання про те, щоб європейська система ППО взяла під контроль західну частину України і захищала від російських атак, адже західні інструктори будуть ціллю номер один для ворога.

Публічними противниками цієї ідеї є Німеччина, Італія та Іспанія. На цьому етапі Франція намагається розширити місію Європейського Союзу, яка тренує наших військових на території європейських країн. Ймовірно, ця ідея і далі буде просуватися. Ми можемо прогнозувати, що на неї погодяться країни Балтії та Скандинавії. Вірогідно, до цієї коаліції приєднаються Польща та Британія, і все-таки це стане реальністю.

Як надовго це питання розтягнеться у часі? Сподіваюся, це будуть лічені тижні. Можливо, до кінця літа вони почнуть прибувати. Зі свого боку наше Міністерство оборони, Генеральний штаб готують усю відповідну нормативну базу, щоб, коли це станеться, все можна було б зробити доволі швидко. Але також варто наголосити, що ще з 2022 року в Україні у навчальних центрах працюють окремі групи західних інструкторів.

Тому ця ініціатива Парижа – це перехід на якісно новий рівень. Сподіваємося, що це стане реальністю.

– Останнє запитання також про перехід на якісно новий рівень – у цьому випадку в контексті Криму. Глава Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров повідомив, що російські окупанти вбачають більшу загрозу можливої висадки десанту ЗСУ на півострові. Чи вважаєте ви, що це можливо за поточних умов? Чи можна вже сьогодні говорити про новий етап звільнення Криму?

– Це можливо, але точно не на цьому етапі. Паніка росіян, найімовірніше, викликана навчаннями нашої 36-ї бригади морської піхоти, яка, зокрема, відпрацьовувала десантування і висадку на берег. Це зрозумілий висхідний процес для наших військ. Але будь-якій такій операції буде передувати довга підготовка.

Ми маємо розуміти, що одна з наших тактик – знищення системи ППО і порушення логістичних маршрутів ворога. На території Криму існує від 150 до 200 пріоритетних військових об’єктів, які нам перед цим потрібно вразити. У нас вже є добрий список. Лише з початку року ми вражали низку військових об’єктів на території Криму, зокрема, били і по аеродрому Бельбек, по аеродрому в Саках, в Джанкої, і по вузлах зв’язку. Спецоперації ГУР фізично знищували системи ППО росіян.

Отже, всі ці міфи росіян про Крим як про неприступну фортецю не витримують жодної критики. Росіяни укріпили сухопутні коридори, а зараз вони оновлюють морське узбережжя саме в місцях можливого прориву. Але, наприклад, звільненню правобережжя Херсонщини передували довгі виснажливі удари, зокрема, системами HIMARS по тому ж Антонівському мосту, по складах з боєприпасами. Під час Харківської операції ми так само довгими тижнями методично знищували логістичні маршрути і склади росіян.

Тому з Кримом будь-які дії напряму можуть бути можливими тільки тоді, коли ми остаточно порушимо логістику ворога і коли угруповання, яке там перебуває, почне відчувати брак усього необхідного, зброї та боєприпасів. Якщо війська в Криму будуть деорганізовані, звісно, ми зможемо проводити подібні десантні операції. Але це точно не близька перспектива. Для цього потрібно, щоб надійшла вся західна зброя, літаки F-16, щоб ми могли більш ефективно застосовувати нашу далекобійну зброю – Storm Shadow, SCALP-EG. Сподіваємося також, що Берлін нарешті погодить питання Taurus.

Коли ми порушимо всю цю логістику, ми зможемо вдатися до таких операцій. Це дуже тривала робота, але ми обов’язково її виконаємо.