Чого боїться Путін: кремлівський "фюрер" продовжує чистки генералів і чиновників в надії виграти війну

Після дозволу низки західних країн, головним чином США та Німеччини, бити їхньою зброєю по цілям у прикордонні РФ, Кремль вдався до чергового підвищення ставок.

Очільник оборонного комітету Держдуми Андрій Картаполов заявив, що аеродроми інших країн, з яких злітатимуть українські F-16, потім заходитимуть до повітряного простору України й запускатимуть ракети (напевно по Росії - ред.) і повертатимуться назад, стануть "законною ціллю". При цьому Москва прекрасно знає, що дозволу завдавати за допомогою F-16 ударів по російським літакам та аеродромам безпосередньо на території РФ Захід нам не надав. 

"Наразі найбільша стратегічна перевага Російської Федерації ворога над Україною - це перевага в небі. Зокрема, йдеться про ракетні удари ворога", - заявив президент Зеленський на відкритті Ukraine Recovery Conference 2024 у Берліні. 

Разом із цим Кремль підвищує й градус ядерної риторики. Минулого тижня, виступаючи на економічному форумі в Санкт-Петербурзі, дискусію за участі Путіна модерував Сергій Караганов - член наукової ради при Радбезі, який віднедавна замість Миколи Патрушева очолює Сергій Шойгу. У статті минулого літа він пропонував завдати превентивного ядерного удару по Європі, а під час модерації розмови з Путіним на економічному форумі щораз повторював про "ядерну рушницю, яку треба приставити до скроні Заходу" та "ядерну ескалацію, яка може зекономити велику кількість життів". 

Проте найважливіше, що було озвучено як Карагановим, так і самим Путіним, - це можливість зміни російської ядерної доктрини, яка поки що не передбачає можливості завдати превентивного ядерного удару. Хоча, коли це Росія виконувала якісь свої доктрини чи закони, не кажучи вже про міжнародні зобов'язання? Але, сумнівів немає, - це був недвозначний черговий сигнал Заходу. 

Проте, чи означає це, що Путін так впевнений у перемозі в цій війні? Чи настільки міцний фундамент його команди та машини війни, що спирається на мобілізацію, ослаблену економіку, що вже функціонує на військових рейках, та допомогу Китаю, Ірану, КНДР, Білорусі та інших країн, які допомагають Росії обходити західні санкції? Можливо, не все так добре? Інакше Путін би не почав масштабні чистки серед російських генералів, безпосередньо залучених до війни проти України, в Міноборони та серед високопоставлених наближених до нього чиновників. 

З якими проблемами стикається Путін? Чи може впасти його машина війни, як картковий будинок? Та навіщо Кремль продовжує чистки в Міноборони? Можливо Путін боїться чергового заколоту? Про це читайте в тексті експертів програми російських та білоруських студій Ради зовнішньої політики "Українська призма" Ярослава Чорногора та Антона Оксентюка для ТСН.ua.  

Генералопад: чистки в Міноборони РФ

Для Путіна ця війна перетворилася чи не на єдину причину функціонування всієї держави. Певним чином можна сказати, що путінська Росія нарешті змогла знайти для себе ідеологію, пошуком якої Кремль займався понад 20 років. Тепер російський диктатор керує країною лише заради бажання захопити Україну. Його риторика за два роки трансформувалася у віру про те, що від цієї війни залежить майбутнє всієї Росії, а без перемоги країну чекає кінець. Саме це є базисом всіх рішень Путіна. А відставками високих чиновників і генералів він хоче відновити ефективність власної армії. 

Ми маємо змогу спостерігати, як сьогодні російська армія не здатна ефективно функціонувати без радикальних змін у роботі власного військового апарату, хоч і має наразі перевагу на полі бою за рахунок більшої кількості солдатів, озброєння та техніки. Величезний військовий бюджет розкрадається на всіх рівнях. Сили, які вони збирали протягом місяців і кинули на захоплення Харківщини, себе не виправдали, хоч і змусили Україну перекинути на Харківщину свої резерви, яких і так не вистачає. Ймовірно, що саме цей провал став каталізатором рішення Путіна розпочати кадрові зміни. 

Причиною може бути ще й те, що Москва готується до нової хвилі мобілізації. Вже перша хвиля, яку Росія провела у вересні 2022 року, продемонструвала неефективність Міноборони. Путін не хоче, щоб це повторилося. Тому перед диктатором постає завдання - знайти спосіб вирішити проблему неефективності армії. Нещодавно в Росії ухвалили нове законодавство, яке посилило ефективність призову, цілковито перевівши його в онлайн режим, й обмеживши призовників у правах. Проте, очевидно, що цього недостатньо, - потрібні кадрові зміни.

"Генералопад" почався ще півтора місяці тому. Тоді в російському політичному середовищі відбувся справжній політичний "вибух". Стало відомо про затримання Тімура Іванова, заступника та одного з найближчих соратників тоді ще міністра оборони Сергія Шойгу. В Росії ця подія стала номером один на найближчий тиждень, адже арешт Іванова, який досі перебуває в СІЗО, відбувся через безглузду для російського політикуму причину, - корупцію. Те, що всі високопосадовці РФ крадуть гроші завжди було "секретом Полішинеля", адже це була ціна лояльності Кремлю. Якщо з’являлися новини про затримання якогось генерала або чиновника, це було наслідком внутрішньої апаратної боротьби, але аж ніяк не прагнення побороти корупцію. 

Тімур Іванов був під патронажем Шойгу - близького соратника Путіна. Всі чудово розуміли, що без його дозволу та указу подібний крок не міг відбутися, тому це сигнал Шойгу, що той може залишити свою посаду. Так і сталося. У травні в Росії відбулися масштабні перестановки в уряді, Радбезі та АП. Шойгу звільнили та перевели на посаду секретаря Радбезу замість Миколи Патрушева, тіньового лідера всіх силовиків в Росії, який став помічником Путіна. 

Міноборони, яке втратило свого головного патрона, одразу стикнулося з найбільшими в історії сучасної Росії чистками. Чи не кожного дня почали з’являтися новини про нові арешти та відставки у міністерстві та армії. Були звільнені або арештовані: заступник міністра оборони Юрій Садовенко; начальник головного управління кадрів Міноборони Юрій Кузнєцов; начальник головного управління зв’язку Міноборони й заступник начальника Генштаб Вадим Шамарін та інші. 

Фактор страху: роль ФСБ і Патрушева

Сьогоднішня ФСБ - це найсильніший інструмент контролю російського диктатора не лише за власним населенням, але й за всім державним апаратом чиновників. На цілу низку звільнених високопосадовців Міноборони РФ та армійських командирів ФСБ завела кримінальні справи. Мова зокрема про іншого близького соратника Шойгу, його тодішнього заступника Руслана Цалікова. А, наприклад, Вадим Шамарін взагалі був заступником Гєрасімова, який керує всіма операціями проти України. Тому ФСБ в особі її директора Олександра Бортникова скористалися ситуацією, потужно збільшивши свій вплив.

Що ж до Гєрасімова, його може спіткати та сама доля, що й Шойгу. Адже арешт заступника останнього, Тимура Іванова, теж спочатку не означав відставку самого міністра, але це стало відкритим сигналом. Те саме стосується й Гєрасімова, який в майбутньому може втратити свою владу. Різниця лише в тому, що Путін не може просто так зняти начальника Генштабу, адже це призведе до вакууму управління під час активних бойових дій, на відміну від посади міністра оборони. 

Реальною несподіванкою стала "відставка" Миколи Патрушева. Колишній директор ФСБ протягом багатьох років сприймався одним із найбільш довірених та наближених до Путіна силовиків, чия думка була важливою. За час роботи на посаді секретаря Радбезу, Патрушев перетворив його на ще один силовий орган. Путін довіряв Патрушеву найважливіші контакти із західними представниками. Саме його розмова з директором ЦРУ Вільямом Бернсом в Москві напередодні війни довела американцям, що вторгнення є неминучим. 

Той факт, що Патрушев залишив посаду секретаря Радбезу та перейшов на роботу помічником президента до АП викликає найбільші питання. Ми не можемо точно сказати, чому саме Путін ухвалив таке рішення, адже колишній секретар Радбезу не був публічною особою та не відповідав за безпосереднє керування армією, її оснащенням або силовими органами. Разом із цим існує факт, який може заперечити, що Патрушев потрапив в опалу до Путіна. Його син, Дмитро Патрушев, в результаті кадрових перестановок в уряді пішов на значне підвищення, та з позиції міністра с/г став новим віцепрем’єром. Маловірогідно, що Патрушев-молодший отримав би таку посаду, якби його батько втратив довіру президента. Не слід виключати варіанту, при якому Микола Патрушев звільнив місце секретаря Радбезу лише заради того, аби Путін мав куди посадити Шойгу.  

Особистий солдат Путіна: ставка на економіку

Подібне ще ніколи не відбувалося у путінській Росії. Російський диктатор завжди славився своєю готовністю пробачати будь-які провали своїх друзів та близьких соратників, адже його головним критерієм надання комусь високої посади була абсолютна лояльність. Цей факт ще більше дивує, коли ми бачимо чергову новину про арешт ще одного генерала або ж відставку чиновника, який десятиліттями пропрацював поряд із Путіним. Одразу виникає підозра, чи не боїться Путін нового “маршу на Москву” армійських генералів. 

З цієї ж причини Путін поставив новим міністром оборони економіста Андрія Бєлоусова. До свого "підвищення" він обіймав посаду першого заступника прем’єра, будучи ледь не другою людиною в уряді. Як і низка інших чиновників, він був одним із тих, хто не дав російській економіці впасти в перші місяці повномасштабного вторгнення. Бєлоусов - представник ідеології "суверенізації" економіки, тобто контролю з боку держави, з репутацією "особистого солдата" Путіна. Його основною місією на посаді міністра оборони є ефективне налагодження роботи російського ВПК, його масштабування та залучення додаткових коштів. Бєлоусов має провести аудит бюджету всього Міноборони РФ, який з початком війни проти України став просто величезним. Путін розуміє, що міністерство розкрадало ці кошти. В його баченні це було однією з основних причин невдач російської армії. Саме оснащення й кількість людей, а не тактика ведення бойових дій, вбачається диктатором тією ланкою, яка повинна привести його до перемоги. 

Тож не дивно, що чистки торкнулися не лише військового керівництва. Андрій Турчак, високопоставлений чиновник, який від 2017 року був генсеком путінської партії "Единая Россия", теж несподівано втратив посаду. Причиною ймовірно стала його діяльність на посаді голови робочої комісії з питань війни, яку свого часу наказав створити Путін. Ця комісія готувала доповіді для президента щодо ситуації на фронті. На тлі чисток основною причиною його "переведення" на посаду губернатора Республіки Алтай вбачається саме можливе замовчування проблем на війні. Путін шукає причини недостатньої ефективності армії та продовжує це робити. 

Загрози для України: до чого тут переговори

Описані факти приводять нас до простого висновку: Путін не збирається припиняти війну, а буде лише збільшувати масштаби бойових дій. Адже теперішні репресії налаштовані саме на боротьбу з неефективними чиновниками. Те саме стосується й потенційного масштабування російського ВПК. Навіть за Шойгу російська армія за час війни змогла наростити виробництво боєприпасів у кілька разів. Самі росіяни визнають, що обсяг залученості всього виробничого потенціалу Росії та її потужностей знаходиться на рекордних рівнях та сягає 84%. Вище цього збільшувати ці потужності буде вкрай важко. Але схоже, що для Путіна це не є проблемою. Росія планує ще більше підвищити рівень випуску озброєння та боєприпасів. Зупинити цю "машину" означатиме вдарити по всій російській економіці, яка наразі повністю налаштована на потреби війни. 

Таким чином заяви Москви про переговори, постійне просування в медіа наративу про необхідність повернутися до "стамбульських домовленостей", мають на меті єдину можливу ціль - отримати час для більш спокійного переозброєння та підготовки армії до продовження бойових дій на кращих позиціях. У загальному форматі це означає запровадження "перемир’я" без жодних запобіжників (наприклад, хто контролюватиме режим припинення вогню тощо), як першого етапу можливих переговорів, яке також просуває Китай. Україні за жодних умов не слід погоджуватися на це.