Природа імперії: Китай. Частина ІІ

Варто зауважити, що на південь від Лесового плато жили протов’єтнамські народи, оті мисливці, про яких ішлось у попередньому матеріалі.

Одна імперія вторинна, а де оригінал?

Русь, ти це бачиш?

Ці протов’єтнамські народи змішувались із китайськими колоністами, вчились у них вести господарство і, по суті, утворювали нові етноси (знову ж таки нагадує Володимиро-Суздальську Русь).

Китайською там залишалась тільки еліта, яка відчувала певний духовний зв’язок зі старими територіями, основна ж маса населення цілком відрізняла себе від корінних китайців.

Досі регіональні мовні відмінності між китайцями набагато більші, ніж між, наприклад, українцями та поляками, причому китайці вважають себе одним народом.

За китайськими мовними стандартами італійці, іспанці та французи — один народ. Очевидно, це тому, що Римська імперія, на базі якої виникли італійці, іспанці та французи, розпалась, а Китайська — ні, і продовжує утримувати в собі мовно (і культурно) досить різних людей під одним дахом.

Китайці свідомо гальмували (і гальмують) розвиток своєї писемності, користуючись до цього часу відносно примітивними ієрогліфами, а не фонетичним письмом.

Якщо Тайвань не по зубах, чому б не напасти на…

Ієрогліфи стримують розвиток регіональних мов у самому зародку, не дають їм розвиватись. Імперскість у Китаї закладена навіть на рівні алфавіту.

Головний фактор, чому так сталось — географія. Основну територію нинішнього Китаю (без Тибету та Манчжурії) із заходу на схід перетинають дві чудові транспортні магістралі — Хуанхе і Янцзи. Коли їх з’єднали великим каналом, стало можливим відносно легко перекидати великі війська по цій території, а отже, її контролювати.

Своя Месопотамія

Межиріччя Хуанхе і Янцзи стало ядром, економічно настільки потужним, що змогло утримувати на своїй орбіті навколишні території, як би вони не намагались відірватись від нього.

Середземне море, що відігравало роль основної комунікаційної системи в Римській імперії, програвало річковій системі Китаю.

Вага Італії виявилась замалою для того, аби утримати романізовані провінції під контролем, у результаті чого вони перетворились на самостійні національні держави. Як відомо, діалект, який має армію для свого захисту, називається мовою.

У проекції на СРСР, Україну (та Білорусь) можна констатувати таке. Унаслідок часткового розвалу імперії відділились провінції різного ступеня русифікації.

Еліта провінцій ментально залишалась прив’язана до метрополії і навіть заявляла претензії на загальноімперську владу (як-от Лукашенко при пізньому Єльцині).

Оскільки більшість провінцій були русифіковані лише частково, основним завданням для їхніх народів стало виховання (і приведення до влади) нової еліти, націленої на захист інтересів власне цих народів.

Коли імперія стала відновлювати втрачені позиції, почала вона з тих країн, до яких легше дотягнутись, таких як Білорусь. Однак через погану зв’язність, поглинання інших, більш віддалених територій, таких як Київ, ускладнилось.

Між Києвом і Москвою рівнина — це погано, але Волга, несуча конструкція ядра імперії, тече в інший бік… І це добре. Залізниця — ось що тримає Московську імперію вкупі, це її больова точка, куди потрібно бити.

Хуанхе виривається вперед

До речі, річкова цивілізація Хуанхе (корінна китайська) досить тривалий час співіснувала з річковою цивілізацією Янцзи, що була технологічно та культурно більш розвинена, ніж Хуанхе (а сама ріка Янцзи набагато потужніша, ніж Хуанхе, що фактично є стічною канавою).

Саме біля Янцзи почали вирощувати рис (на відміну від проса біля Хуанхе), придумали лак і багато чого іншого.

З невідомих причин цивілізація Янцзи занепала, а Хуанхе присвоїла її здобутки. Основною інновацією Хуанхе, що допомагала брати гору над конкурентами, була сильна влада. Врешті-решт, абсолютна влада імператора стала стрижнем всієї китайської цивілізації.

Отже, перенаселення виштовхувало китайців за межі Лесового плато, унаслідок чого на Півдні та Заході виникли нові держави зі змішаним населенням і китайською елітою на чолі.

Всі ці території, особливо гірська місцевість на Півдні, дуже багаті на корисні копалини, мідь, золото, залізо.

Досить швидко нові економічні центри Півдня і Сходу обігнали держави Лесового плато, насамперед — у виробництві якісної зброї. Також там вирощували рис, який за продуктивністю значно переважає пшоно і чумизу.

Нові держави стали більшими і сильнішими, ніж старі. Здавалося, що нові народи мають усі підстави для успішного історичного існування, тим паче, що продовжували діяти обмеження для здійснення великих завоювань.

Так усе тривало аж до VI століття до нашої ери.

Далі буде.