Досягнення цього чоловіка дивують, а ще мотивують взути кросівки та йти на стадіон на пробіжку. Про сто тисяч кілометрів, які за 54 роки пробіг Ярослав Ковалишин, його думки щодо фізичної культури молодого покоління, а ще про те, як заставити себе підтримувати фізичну форму - у матеріалі Коротко про.
Кілометри записує у щоденник бігу
Цього року у травні Ярослав Ковалишин пробіг свій ювілейний 100-тисячний кілометр. Фото: з архіву Ярослава Ковалишина
І в дощ, і в сніг, і в спеку ранок Ярослава Ковалишина тричі на тиждень починається з пробіжки. Ґрунтовою дорогою, що пролягає за селом Войнилів (Калуський район, Івано-Франківська обл.), де немає автомобілів, зате є спокій та тиша, чоловік пробігає 6 км. Графік тренувань змінює тоді, коли готується до змагань: бігає вже 4-5 разів на тиждень. А ще пробігає 400 м за 1 хвилину 13 секунд, 800 метрів - за 2 хвилини 52 секунди. І це у свої 69 років!
Ярослав Ковалишин, який вже більше 45 років працює вчителем фізкультури у Войнилівському ліцеї, каже, що полюбив біг ще у дитинстві, дякуючи своєму першому наставнику Федору Федоровичу Іващенку. Охоче віримо, адже цього року у травні Ярослав Ковалишин пробіг свій ювілейний 100-тисячний кілометр на войнилівському шкільному стадіоні, у присутності учнів та колег. Святковий забіг присвятив своїм вчителю Федору Іващенку та тренеру Калуської ДЮСШ Омеляну Куцуку.
Звісно, у першу чергу ми поцікавилися у поважного спортсмена, яким чином вівся підрахунок набіганих ним кілометрів.
З 1972 року і аж до сьогодні Ярослав Федорович веде щоденник бігу, куди записує увесь свій кілометраж. Фото: з архіву Ярослава Ковалишина
- Коли навчався у школі в селі Копанки (звідти я родом, це рідна Франківщина), то в нас не було спортзалу, а урок фізкультури щоразу починали з пробіжки на свіжому повітрі, - розповідає Коротко про Ярослав Ковалишин. – Я завжди прибігав першим. Пізніше тренувався 3-5 разів на тиждень у Калуській ДЮСШ з тренером Омеляном Куцуком. І з ним за 2 місяці став чемпіоном області. А з 1972 року і аж до сьогодні веду щоденник бігу, куди записую увесь свій кілометраж. Таким чином підрахував. У травні пробіг свій ювілейний 100-тисячний кілометр. Зараз червень, тому це число трохи більше.
Фізична форма Ярослава Федоровича приємно дивує. Стрункий, підтягнутий, з пружною ходою. Свою пробіжку обов’язково починає з розминки для розігріву м’язів. Хто хоч раз бігав на стадіоні, знає як важко контролювати дихання після певного рубіжа (у кожного він свій). Ярослав Федорович навіть після тренування тримає спокійний темп розмови, без хекання та задишки.
- Ніколи в житті не палив, а ще завжди наголошую, що треба тримати форму, - сміється Ярослав Ковалишин. - Ніхто, крім вас, не буде слідкувати за вашим фізичним станом. Як би важко не було, треба дотримуватися режиму, дисципліни, заставляти себе робити вправи, привчати тіло до фізичної культури.
І 100 тисяч кілометрів – це не межа. Останні 15 років Ярослав Ковалишин при кожній можливості бере участь у змаганнях з легкої атлетики серед спортсменів поважного віку. Старається побити рекорд області у своїй категорії з бігу на 400 та 800 метрів та 1,5 км. На всеукраїнських змаганнях у Кам’янцы-Подільському Ковалишин зайняв друге місце з бігу на 400 та на 800 метрів. Наступного року спортсмену виповниться 70 років, і він буде виступати у категорії ветеранів спорту віком 70-74 роки.
Тренерів мало, фінансування немає
Бігає сам, а ще привчає до фізичної культури своїх учнів. І успішно. Ярослав Федорович нагороджений відзнакою «Ніка» як кращий вчитель з фізичної культури в Івано-Франківській області. Також має відзнаку тамтешньої влади «За розвиток фізкультури та спорту на Прикарпатті». Але зазвичай про роботу педагога «говорять» здобутки його учнів. За роки роботи вчителем фізкультури Ярослав Ковалишин заклав перші цеглинки успіху у подальші спортивні досягнення своїх вихованців. Так, п’ятеро його колишніх учнів стали призерами та чемпіонами України.
- Я навчаю дітей, готую їх до змагань, а з часом передаю іншим тренерам, щоб вихованці зростали, - пояснює педагог. – Чесно зізнаюся: участь у змаганнях, додаткові тренування – це все тримається на ентузіазмі, фінансування немає. Доплати познімали за все, що можна, з метою економії коштів. Але ми, вчителі, не здаємося. От розкажу вам приклад. Були у Вигоді (селище на Прикарпатті) змагання. Я зібрав своїх найкращих 3 учнів, домовився, щоб нас туди підвезли. І привезли ми з Вигоди 8 дипломів та стільки ж медалей. Нещодавно так само їздив з учнем на змагання у Коломию (Франківщина). Теж не мали як добратися туди, підсіли в машину, яка їхала в той бік. Привезли з Коломиї 2-е місце.
На жаль, каже вчитель, все менше дітей цікавляться активними видами спорту. Набагато легше гортати соцмережі в телефоні, бавитися в комп’ютерні ігри, аніж бігати на свіжому повітрі.
- Телефони, комп’ютери замінили дітям всі інші розваги, - жаліється Ярослав Ковалишин. – Пам’ятаю, як у моєму дитинстві ми випасали корів і паралельно грали у футбол. З вулиці забрати нас було проблемою для батьків. Зараз світ змінився, все навпаки. Тому батькам треба приділяти більше уваги активності дитини.
Ярослав Федорович знає, про що говорить, адже виховав 2 синів і доньку. Усі діти стали педагогами, сини ще й вчителями фізкультури. Змалечку полюбляють біг, лижі, інші види легкої атлетики.
- А от найбільша моя підтримка – це дружина Оксана, - наголошує чоловік. – Взагалі без підтримки сім’ї досягти чогось у житті дуже важко.
А ще важко розпочати бігати. Так, саме прокинутися, зібратися, вийти на бігову доріжку. Відмовок, щоб цього не робити, ой як багато! І перша - «мені вже пізно». Ярослав Ковалишин сміється з цих слів і своїм прикладом доводить, що вік – це лише якесь число в паспорті.
- Починати бігати ніколи не пізно, - каже Ярослав Федорович. – Тренування, дисципліна мають бути. Змушуйте себе рухатися. Ще звечора наготуйте спортивну форму. Зранку встаньте і біжіть, ні про що не думайте, не завантажуйте себе зайвими проблемами, думками «зможу чи не зможу». Біжіть у будь-яку погоду при будь-якому настрої. Біг, та й узагалі фізична активність, – це ваше здоров’я, і фізичне, і ментальне.
«Я навчаю дітей, готую їх до змагань, а з часом передаю іншим тренерам, щоб вихованці зростали». Фото: з архіву Ярослава Ковалишина