Рецензія на мультфільм «Марс-Експрес» / Mars Express

20 червня в кінотеатрах стартував показ анімаційного науково-фантастичного детектива «Марс-Експрес», який був номінований на премію «Сезар» в категорії «Найкращий анімаційний фільм». У рецензії нижче розбираємось, чим примітна ця стрічка від французького режисера анімаційного кіно Жеремі Перена та на які видатні твори, що стали невід’ємною частиною сучасної попкультури, вона посилається.

«Марс-Експрес» / Mars Express

Жанр анімація, наукова фантастика, детектив
Режисер Жеремі Перен
Ролі озвучили Лея Дрюкер, Деніел Нджо Лобе, Марі Буве, Себастьян Шассан, Матьє Амальрік, Марта Келлер
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Початок ХХІІІ століття. Приватні детективи і напарники, білявка-алкоголічка Алін Рубі та «воскреслий» у тілі андроїда Карлос Рівера, доставляють хакерку Роберту Вільямс з Землі на колонізований людьми Марс, після чого отримують нову роботу. Це занепокоєний чоловік шукає свою доньку, 18-річну студентку кібернетики Джон Чоу, котра зникла таємничим чином. Все глибше занурюючись у цю справу, головні герої розуміють, що вплуталися у щось серйозніше, ніж звичайне зникнення молодої дівчини.

Після прем’єри на торішньому Каннському кінофестивалі «Марс-Експрес» отримав дуже солідну пресу та щедрі епітети від оглядачів (рейтинг кінокритиків на Rotten Tomatoes наразі становить дивовижні 100% «свіжості» на основі 23 рецензій). І дійсно, не дивлячись на те, що французький постановник Жеремі Перен у своєму повнометражному дебюті явно надихався літературною та кінофантастикою, його історія виглядає самобутньою і самодостатньою.

Перш за все варто відзначити старанно і ретельно побудований світ майбутнього, у якому навіть домашніх тварин замінює високотехнологічне залізяччя. Люди нарешті колонізували Марс і співіснують з роботами та андроїдами, а останні, своєю чергою, суворо дотримуються трьох законів робототехніки Айзека Азімова, якщо ті, звісно, змогли на них певним чином не повпливати.

Звісно, місцеві філософські роздуми стосовно «відносин» людей зі штучним інтелектом тут навряд чи становитимуть для когось одкровення. Але творцям вдається цікаво репрезентувати цей одвічний конфлікт та ще й запропонувати альтернативний шлях розвитку галузі ШІ, суть якого полягає в унеможливленні чергового «повстання машин» (тут одразу згадався Кренг з «Черепашок-ніндзя»).

Очевидно, що стрічка спирається на культовий роман американського фантаста «Чи мріють андроїди про електричних овець?» та, відповідно, його вільну кіноадаптацію від Рідлі Скотта «Той, хто біжить по лезу». Серед інших джерел натхнення авторів обов’язковим для згадки буде аніме «Привид у латах», «Робокоп», «Матриця» і «Я, робот». Важко не помітити й відсилання до «Термінатора 2» Джеймса Кемерона.

Під час перегляду варто бути максимально уважним та зосередженим, адже компактна оповідь довжиною менш ніж у півтори години стрімко розгортає події. Тут відволічешся на хвильку у свій ґаджет, і є ризик пройти повз якусь важливу деталь. І хоча особистість лиходія по-хорошому може бути розгадана ще у перші хвилин 10, це не велика біда, адже пригоди та поневіряння головних героїв видаються дійсно захопливими.

Куди не глянь, у кадрі знайдеться якась цікавинка. Щось таке, за що може зачепитися око. Причому це відбувається у першій же сцені. Тут вам і мозкові ферми з опцією стирання пам’яті (і ось ми знову згадуємо про Філіпа Діка), і андроїди-двійники, і синтетики-повії обох статей, і круті автівки з інноваційними «подушками» безпеки тощо. Що вже казати про футуристичний мегаполіс Ноктіс, що розташувався на колись безплідних пісках Марса, та його небесний купол, який захищає мешканців від недружнього середовища Червоної планети.

Словом, нудитися точно не доведеться. Особливо, коли Перен і його співсценарист Лорен Сарфаті тимчасово ставлять на паузу роздуми про невтішне людське майбутнє чи пробудження свободи волі у ШІ та піддають захопливого екшену. Деякі сцени навіть насичені доречним саспенсом.

При цьому персонажі прописані поверхнево: для повноцінного розкриття їхніх характерів банально не вистачає часу. Алін марно намагається протистояти алкогольній залежності, Карлос — хоч якось налагодити давно зіпсовані стосунки з донькою та колишньою дружиною, у якої тепер інший чоловік. Цими мізерними подробицями з життя героїв драматургія і обмежується, що, втім, не виглядає критично на тлі чудово вибудованого сетингу.