Колишня перша ракетка України Сергій Стаховський, який більше двох років захищає країну у складі ЗСУ та спецпідрозділу СБУ "Альфа", розповів про страх при поверненні додому у 2022 році і ставлення до колег з Росії. На думку тенісиста, гравці з РФ мовчать, бо пасивно все ж таки за війну, яку розпочав Кремль.
У коментарі OBOZ.UA Стаховський, який після повномасштабного вторгнення пройшов через ТрО Києва і мінометний взвод 4-ї окремої бригади швидкого реагування Нацгвардії, зізнався, як дивиться теніс на "нулі", які шанси у українок на Олімпіаді-2024 і чому інші гравці туру не критикують росіян.
– Як це було кинути справу всього свого життя і приєднатися до війська? Що ви відчували в той момент?
– Ну, людина відчуває страх. Це вже минуло більше двох років, тому воно, звісно, притупилося. Але ти відчуваєш страх, коли повертаєшся в країну, яка воює. Ти не знаєш, що таке війна, ти не знаєш, як вона просувається по державі. Тобто, дійсно, ти робиш крок в повну невідомість.
А потім, з часом, якщо тобі щастить і тебе ще не вбили, то ти звикаєш до всього. Тепер це мої звичайні обставини.
– Наскільки в таких умовах вдається слідкувати за тенісом?
– Ну, за дитячим тенісом України вдається. Тому що ми з Еліною Світоліною маємо свої дитячі проєкти, змагання для дітей. І без масивної підтримки Нової пошти цього не вдалося б зробити. Але це важливі проєкти. Там для гравців 12–14 років. Тому за українським тенісом стежити встигаю. А ось за світовим менше.
Виступи наших дівчат дивитися встигаю, на щастя, інколи. Хоча, звісно, хотілося б більше часу, але, на жаль, його немає.
– Хтось з наших дівчат дивує?
– Дивіться, у нас зараз Костюк у першій 20-ці світового рейтингу, Світоліна – поруч із топ-20. У нас було три українки у 4-му колі Australian Open. Це не те, що дивовижно. Це – історично, я би сказав. І головне, щоб наші дівчата продовжували показувати такі якісні результати.
І сподіваюся, що хлопці зараз такі підростуть. Хоча у тих умовах, в яких живе наша країна зараз, хлопцям буде дуже складно.
– Повномасштабна війна і ті складнощі, з якими стикнулася Україна, ментально якось підстебнули наших дівчат?
– В позитивний бік точно ні. Грати під таким тиском набагато складніше, ніж грати під тиском необхідності якогось результату або чогось іншого. І грати під тиском того, що в Україні війна... Так, у Костюк батько сидів перші два місяці під обстрілами, тому що вони живуть в напрямку Житомирської траси. Це точно не про позитив. Це тільки додає складнощів.
– Вже йде кваліфікація Вімблдона. Які ваші очікування від українок на травяному турнірі Великого шолома?
– Це складне питання, тому що дівчата в нас всі можуть показати дуже класний результат. Але інколи вони самі на себе занадто сильно тиснуть. Я все ж таки сподіваюся, що Еліна покаже класний результат. Тому що вона, в принципі, в хорошій формі вже протягом останніх трьох місяців знаходиться. Але не має якогось якісного великого результату. Є сподівання на Костюк.
Снігур пройшла кваліфікацію. Є у нас ще Ястремська, Цуренко, яка вже з досвідом, і я сподіваюся, що обійдеться без травм. У кожної є своє специфіка. Головне, в будь-якому випадку, це жереб. Якщо їм пощастить з нормальним жеребом, то далі вже в кожному матчі у них буде класний шанс показати результат.
Але Україна все ж таки продовжує чекати на українку, яка б дісталася фіналу турніру Великого шолома.
– А ось цей перехід із грунту на траву, а потім із трави знову на грунт на Олімпіаді в Парижі, наскільки він ускладнить життя тенісистів?
– Це ж професіонали. Нам сьогодні скажи грати на асфальті, а завтра – на траві. І ми будемо змагатись на асфальті, а завтра – на траві. Це абсолютно професійна навичка, яка є в кожного тенісиста. Він готовий перейти навіть в один день – ми граємо на траві, а потім маємо перейти в зал, тому що йде дощ, і ми вже граємо на харді. Це абсолютна буденність. Це неприємно, це складно, але це абсолютно нормальний випадок.
– На цих Олімпійських іграх в Парижі чекаємо повторення результату Токіо-2020, де Світоліна виборола бронзову нагороду, чи навіть покращення?
– По-перше, цього разу у нас буде більше дівчат на Олімпіаді. У нас повний набір – чотири дівчини і дві пари. Я сподіваюся, що результат ми мінімум повторимо, але, скажімо так, це дуже складно. Боротьба за медалі на Олімпіаді – це не грати у фіналі "шолому". Це набагато більше, набагато складніше.
Основне, на що я сподіваюся, що дівчата будуть всі здорові, коли поїдуть на Олімпіаду. Те, що в них буде шанс на медаль, я впевнений. В кожної з них. А чи дістанеться нагорода, чи ні – це вже питання долі.
– На жаль, в тенісі представників країн-агресорів не відсторонюють від змагань і вони збираються їхати на Олімпіаду. Хоча в інших видах Україні після низки скарг вдалося відчепити частину прихильників кремлівського режиму. Як вам здається, чи дослуховується міжнародна спільнота до нашої думки?
– Спільнота – так, а спортсмени – ні. В тенісі, я відчуваю, що вони досить чітко сказали, що вони не можуть вплинути на цю війну. Тому спільноти дослухаються, а спортсмени, на жаль, ні, бо вони відчувають колегіальність з тими ж самими московитами. Вони кажуть: "Ну, вони ж нічого не можуть змінити в цій ситуації".
А питання про те, що вони навіть не спробували нічого змінити. Мовляв, це ж не їх робота. Хоча в них там мільйони підписників, великі платформи, майданчики. Але вони усім цим не користується. Тому що не те, що вони проти війни. Тому що вони десь пасивно "за" цю війну. Тому, на жаль, ми маємо те, що маємо. І не дуже воно все приємно.
Єдине вони й досі грають без прапора і без країни. Це хоча б мінімум. І це, насправді, безпрецедентно для ATP і WTA щось таке зробити. Але, на жаль, більше, ніж це, вже ніхто не зробить.
– Просто після прикладу Касаткіної, яка засудила війну, здалось, що, можливо, відгукнеться ще хтось з російських зірок тенісу. Ви ні до кого не звертались?
– Я спілкувався із Рубльовим свого часу, і з усіма. Але чим це закінчилося для Касаткіної? На Олімпіаду вона не їде. Як і Рубльов, який частково сказав, що те, що робиться, це погано. Тому нічим позитивним для людей це не обернулося. Звісно, ті, хто там зараз, вони цього казати не будуть.
А Касаткіна зараз, в принципі, нев'їзна в Росію, тому що, окрім того, що вона сказала, що не підтримує цю війну і соромиться її, ще й зізналася, що вона нетрадиційної орієнтації. А в Росії це дуже важка історія. Тому вона, насправді, єдина спортсменка з Росії, яка має, як то кажуть, яйця.
– А як ставитися до тих спортсменів, які зараз переходять під інші прапори? Уже є російська француженка. Як от з такими вітатись?
– Я з ними не вітаюся, вони для мене всі однакові. І молоде покоління, навіть якщо ми будемо казати, що воно молоде, то бачимо дуже багато негативних прикладів, коли представники цього покоління лайкають фотографії Путіна і різні заклики інших таких собі псевдополітиків.
Вони все вивчать лише важким шляхом. А важкий шлях для них – це якщо хтось з їхніх близьких загине на території України. Це буде єдиний урок, який вони зможуть, можливо, вивчити. І то не факт.
– Поки збірна України грала на футбольному Євро-2024, багато показували, як у цей час наші військові вболівали десь на "нулі", в окопах. Вам так доводилось робити?
– Мені так теніс доводилось дивитися. На щастя, Євро в той час не проходило. А проходить зараз, коли я в Києві, я можу спокійно, дивитися. Ну як спокійно – з голосними криками, але все ж таки. Але насправді, на щастя, я б сказав, що в нас є технічні можливості, і інколи навіть на прямому "нулі" можна дивитись онлайн якісь трансляції, якщо відносно спокійно.
– Взагалі, чи потрібен в такий час Україні професійний спорт? Бо хтось каже, навіщо воно треба, коли йде війна? Ще й кошти з бюджета на підготовку атлетів і поїздки на змагання витрачають.
– Спорт потрібен. Спорт – це величезний закордонний майданчик для нашої держави, який може привернути увагу і сфокусувати людей на тому, що зараз відбувається в Україні. Коли я спортсмен і коли наш прапор за кордоном, про нашу державу будуть говорити, будуть писати і слухати. Тому спортсмени, які виступають на найвищому рівні на міжнародних змаганнях, нам точно потрібно.
Але для того, щоб вони там виступали, має готуватися і наступне покоління, яке їх замінить. Тому спорт є невід'ємною частиною нашої держави, якщо ми хочемо, щоб він у нас існував.
Раніше OBOZ.UA повідомляв, як Стаховський висловився про мобілізацію в Україні: "Коли тебе загрібають із вулиці, це не мотивація".
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!