NATO Security Assistance and Training for Ukraine (NSATU) — черговий координаційний механізм, який об’єднав би нинішні ініціативи НАТО з допомоги та тренування для українців та допоміг би Києву краще підготуватися до майбутнього членства. Останній виставив список умов, за яких він вітатиме таку ініціативу. Одна з них — ця ініціатива не може бути замінником політичного рішення щодо майбутнього членства України в НАТО. Про це у статті для ZN.UA «Саміт Байдена. Чому Україну не запросять до НАТО, а в Америці все ще бояться Путіна» пише Альона Гетьманчук.
Готуються й інші, більш практичні й менш публічні, рішення, котрі безумовно будуть корисними для практичної готовності України стати членом Альянсу в майбутньому. Та їх мета, на думку авторки, зробити так, аби Київ мав вигляд задоволеного у Вашингтоні, а в президента Володимира Зеленського навіть у думках не було писати гнівні твіти дорогою звідти.
«З іншого боку, всі ці ініціативи виглядають як старанні спроби пошуку рішень для збереження обличчя США і НАТО, а Україна просто повинна допомогти Вашингтону та Брюсселю зберегти це обличчя, — йдеться у матеріалі. — Це вже траплялося не раз, коли Альянс «винаходив» під важливі саміти то Комплексний пакет допомоги, то якийсь інший формат, аби в такий спосіб створити видимість нової суперпрогресивної та потужної пропозиції для України, навіть якщо це по суті був новий прихисток для вже існуючих ініціатив».
Для України якщо і може йтися про практичну компенсацію слабкого політичного рішення, то такою може бути не NSATU, а рішення про надання цілком конкретної кількості систем ППО із цілком конкретною кількістю ракет до них, наголошує Гетьманчук. А також політичне рішення про створення якщо не всім НАТО, то окремими членами Альянсу своєрідного ППО-щита над частиною Західної та Південної України.
«Це було б практичне рішення саміту, належним чином сприйняте і українським суспільством, — пише авторка. — Просто запропонувати Україні міст — недостатньо».
Більше матеріалів Альони Гетьманчук читайте на ZN.UA.