Живе лише надією: мати розповіла історію полоненого сина-азовця, якого РФ засудила до 25 років в'язниці

Доєднатися до щонедільних акцій на підтримку полонених закликають всіх українців рідні бранців, зокрема і захисників Азовсталі.

Бійці "Азову" у полоні перебувають уже третій рік. Їхні близькі кожних вихідних у різних містах України виходять на мітинги – все для того, щоб про полонених, який росіяни катують у своїх в'язницях – не забували.

Про історію Андрія Богдана, якого полонив та ув'язнив Кремль, дізнавалася кореспондентка ТСН Мар'яна Бухан.

"Це все скоро скінчиться, все буде добре... Таке от очікування, коли вже. Пів години я вила просто. Я відчуваю, що він скоро повернеться", – вірить мама Андрія.

Була надія на швидку зустріч

Світлана – мати азовця Андрія Богдана. У полоні він перебуває вже понад 2 роки й за цей час росіяни судили його двічі. Остаточно йому призначили покарання у вигляді позбавлення волі терміном на 25 років.

Андрію Богдану – 24 роки. 2019-го він закінчив навчання, захопився спортом і патріотичним вихованням. Обрав для себе "Азов", пройшов курс молодого бійця і став до зброї. На початку повномасштабного вторгнення, разом з іншими, боронив Маріуполь.

"Ну, вони були так, перші дні, мама, все буде добре, не панікуйте, це все скоро скінчиться, все буде добре. Ну, так, вони так, бойовий такий запал був"

Далі прорив на Азовсталь, блокада і вихід в так званий "почесний" полон. Як і більшість мам, Світлана була впевнена, сина швидко відпустять додому.

"Син дзвонив напередодні виходу, він виходив 16 травня, це в неділю 15 травня, він телефонував через Telegram і повідомив тільки, ми скоро зустрінемось"

Надія на швидку зустріч розтанула після першого обміну азовців – восени 2022-го.

"Ну, півночі сидиш, переживаєш, накручуєш себе. А коли вже? Сльози течуть рікою, третя година ночі, а ми шукаємо списки. На яких каналах, де з'являться списки. Всі шукають. Тобто це важко"

Ще багато місяців Світлана про сина не мала жодної звістки, як раптом в березні 2023-го росіяни виставили у своїх пабліках відео допиту Андрія. Там він – побитий і зморений зізнається у вбивстві одного з "днрівців" і цивільних. 

"Я вила в голос, плакала. Я в голос плакала. Просто я не готова була побачити його таким. Побитий, в синцях, просто потухлий погляд і очі, сповнені болю"

Жодному слову Андрія жінка не повірила.

"З одного боку, це була така болюча радість, що я його побачила, що він живий. А з другого боку, я розуміла, що це теж неспроста. Відео з допиту для чогось воно"

За пів року Світлана дізнається, що сина в Росії засудили до 25 років в'язниці.

"Все те, що вони самі творили, вони все списували на наших азовців"

Тоді переговорники, які займаються обмінами, заспокоювали Світлану: звільняти з полону засуджених іноді навіть легше, ніж полонених без статусу. Тож вона просто чекала на сина. Понад пів року – знов жодної звістки. А потім знов російське відео – у квітні цього року Андрія засудили знов – вже на 27 років за ґратами.

"Вони ж не вказують, за якими статтями. Я вироку не бачила"

Журналісти ТСН спілкувалися зі Світланою в київській кав'ярні, яку відкрила дружина звільненого з полону азовця. Баристою тут працює Ксенія – вона теж чекає з полону – свого коханого Максима.

"Ну, це велика просто підтримка от саме тих людей, які знаходяться в тій самій ситуації, що і я. Вони мене розуміють просто, як ніхто інший. Не треба нічого зайвого пояснювати. Вони розуміють твій біль, всі твої почуття. Вони це все прекрасно розуміють".

Чи не всі рідні полонених азовців часто гуртуються разом, волонтерять, і щотижня ходять на акції в підтримку полонених.

"Мені б хотілося, щоб щотижня виходили у всіх містах. Не тільки в Києві. Ми бачимо музикантів, артистів, художників, але ми не бачимо нікого з влади. І це неприємно".

Світлана живе в Ковелі Волинської області. На такі акції приїжджає часто. Рятуватися від постійних гнітючих думок про полон сина допомогають робота, вона працює медсестрою в школі. І волонтерська діяльність. Мати вірить, що син не проведе в російській тюрмі той термін, який намалював йому російський суд. Тож підбадьорює себе тим, що постійно візуалізує момент, коли побачить сина на свободі, в Україні.

"Я тільки цим живу. Тобто все одно, я буду далі візуалізувати. Я не впаду духом"

Раніше прикордонник В'ячеслав розповів про пережите за 1,5 року російського полону. На щастя, він вже вдома.