Щоденник ОМКФ. День 5. Дон Кіхот з камерою, самовикриття через любов та сморід пропаганди

Про перебіг і структуру фестивалю читайте тут, тут,  тут,  тут і тут.

Після початку повномасштабного вторгнення через постійну небезпеку обстрілів ОМКФ вимушено перетворився на мандрівний фестиваль. Торік він проходив у Чернівцях. Цьогоріч відбувається в Києві. На насиченості програми це не позначилося. Поза конкурсом маємо добірку фільмів-призерів Канн і Берлінале, в Європейській конкурсній програмі – роботи режисерів Старого Світу від Грузії та Норвегії до Іспанії та Швейцарії, а в Національному конкурсі заплановані прем’єри 10 повнометражних українських картин. Сеанси проходять в Будинку кінематографістів та в кінотеатрі “Оскар”.

Дві контрастно несхожих історії були показані на ОМКФ у вівторок у Національній конкурсній програмі: чорно-білий документальний “Гляделов” (реж. Ксенія Кравцова) і кольорова камерна “Яса” (реж. Сергій Маслобойщиков).

Олександр Глядєлов - український класик соціальної чорно-білої фотографії. З 1997-го і донині активно співпрацює з організацією "Лікарі без кордонів". Фотографії Глядєлова регулярно використовують такі організації, як Human Rights Watch, UNAIDS, UNICEF. Глядєлов так само знімав гарячі точки і військові конфлікти в Придністров'ї та Чечні. Російсько-українську війну він документує з 2014 року. Двічі поранений.

Кадр з фільму “Гляделов” 

У фільмі Ксенія Кравцова дає слово не тільки головному герою, а й людям, зображеним на його знімках: колишньому безпритульному, одеському "священикові босяків" - отцю Олександру Чумакову, військовим, які пережили Іловайський котел. Ксенія відстежує Глядєлова за роботою, знімаючи руїни в Бучі та Бородянці, у спілкуванні з друзями, на відкритті своєї виставки, показує і його знімки. Результатом стає не тільки портрет одного з найкращих фотографів Східної Європи, а й хроніка поточного історичного моменту.

Дія “Яси” розгортається в 2015 році. Ганну (Алла Сергійко) і Дарку (Христина Федорак) об'єднують спогади про Даню, що загинув у 2014 році на Майдані. Ганна – матір героя, Дарка - подруга. Перша рятує життя другій, вивозить її, важко поранену, з поля бою в зоні АТО. Однак відмінність між ними не тільки у віці. Ганна зробила суперечливу кар’єру: починала як активістка Помаранчевого Майдану в 2004-му, а згодом піднялася до державної службовиці високого рівня. Жінки намагаються налагодити стосунки, але в процесі з'ясовують, що Ганна була пов'язана з корупцією, яка призвела до мафіозного реваншу в Україні за часів Януковича, а згодом – до Революції Гідності. Тож героїня Сергійко невідворотно усвідомлює причинно-наслідковий зв’язок між своїми вчинками і смертю Дані.

Кадр з фільму “Яса” 

Ще один український фільм, прем’єра якого закривала цей день, мав надзвичайно дражливу тему. “Zinema” (реж. Корній Грицюк, Україна-Люксембург) - повнометражне документальне дослідження пропаганди, ксенофобії та шовінізму в російському кінематографі від 1990-х і до сьогодні. Корній провів колосальну роботу, передивився десятки годин екранного шлаку, відстеживши, між іншим, російську кіноеволюцію образів українців та українок від потішних салоїдів до кровожерливих бандерівців. Багато в чому фільм носить просвітницький характер і помітно зорієнтований на західного глядача, що безумовно важливо. А ще стає особливо очевидним, що вся та людиноненависницька й брехлива продукція розрахована на російського внутрішнього споживача і що її автори мають нести кримінальну відповідальність як розпалювачі війни.

Кадр з фільму  “Zinema” 

Фото надані ОМКФ