Українське законодавство про колабораціонізм не враховує норм міжнародного права і переслідує осіб, які виконують в окупації життєво необхідні функції, як-от ЖКГ чи медичну роботу. У законодавстві досі чітко не прописано, за яку діяльність в окупації держава може переслідувати громадян.
Про це 30 липня повідомили представники Центру прав людини Zmina під час презентації звіту «Виживання чи злочин: як Україна карає за колабораціонізм».
За даними Служби безпеки України, станом на 15 червня 2024 року, зареєстровано 9179 кримінальних проваджень за статтею 111-1 КК України (колабораційна діяльність). В Єдиному державному реєстрі судових рішень є 1442 вироки в справах про колабораціонізм.
Найбільше вироків з них (484) винесли за першою частиною цієї статті — про публічне заперечення російської агресії. 90% цих вироків — за лайки та пости в «Однокласниках». Правова аналітикиня ZMINA Онисія Синюк вважає, що це свідчить про збереження фокуса на найпростіших для розслідування справах.
Крім того, у реєстрі є 11 справ щодо працівників ДСНС та 18 справ щодо працівників комунальних закладів. За словами Синюк, українське законодавство про колабораційну діяльність не відповідає міжнародному праву, адже переслідує тих, хто допомагає підтримувати базові умови для життя в окупації.
«Саме тому законотворці мають передбачити чітке розмежування між діями, які підтримують життя на окупованій території, та діями, які загрожують національній безпеці», — додає Синюк.
Експертка каже, що правоохоронці та судді майже не вивчають, чи був у підозрюваної людини умисел зашкодити національній безпеці, та не враховують атмосфери примусу і залякування на окупованій території. За її словами, якщо обвинувачений присутній на судовому процесі, то ймовірність м’якшого покарання більша. При цьому наразі майже немає виправдувальних вироків: таких було лише два від 2022 року.
Наразі у Верховній Раді України зареєстровано щонайменше 16 законопроєктів, які стосуються колабораціонізму, проте більшість із них не розв’язують проблем, на які вказують правозахисники. Ба більше, дев’ять законопроєктів пропонують посилити кримінальну відповідальність за співпрацю з ворогом. Проте жоден з цих законопроєктів досі не ухвалений.
На думку Інни Вишневської, наукової співробітниці Львівського державного університету внутрішніх справ, це пов’язане, зокрема, з відсутністю політичної волі чи думкою, що ці рішення не на часі. «Але поки держава не розв’язує проблеми в законодавстві, населення України в окупації все більше віддаляється від нас через усвідомлення, що законодавство може вважати їх колаборантами», — каже Вишневська.
Крім того, на думку представників Zmina, державна політика покарання за колабораціонізм має враховувати думки громад, які перебували під окупацією або досі окуповані. Дослідники провели також фасилітовані дискусії в громадах звільнених регіонів і виявили, зокрема, що тамтешні мешканці прагнуть покарання для колаборантів, співмірного до їхніх дій. Жителі громад вважають, що однозначно притягати до відповідальності варто тих, хто допомагав окупантам встановлювати владу, хто працював у ворожих адміністраціях чи організував «референдуми» та «вибори», хто працював правоохоронцем чи «силовиком», хто свідомо поширював російську пропаганду, хто добровільно надавав окупантам інформацію про проукраїнських громадян тощо.
Водночас опитані мешканці кажуть, що точно не варто карати людей за факт проживання в окупації; за отримання паспорта РФ, якщо це потрібно для виживання; за отримання гуманітарної допомоги чи соцвиплат. Крім того, на їхню думку, не має бути покарання для медиків та “рятувальників”, які допомагали підтримувати життя в окупації.
Читайте також:
- Хто такі медіаколаборанти? Що загрожує за співпрацю з ворогам українським журналістам?
- Почесні колаборанти: хто з журналістів на окупованих територіях досі носить звання «заслуженого»
- Медійні колаборанти Херсона: хто, як і чому співпрацював із ворогом
Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.