Рецензія на фільм «Спілка» / The Union

16 серпня на платформі Netflix вийшов шпигунський бойовик з елементами комедії «Спілка» з Марком Волбергом та Геллі Беррі у головних ролях. У рецензії нижче розповідаємо, чого слід очікувати від чергової п’ятничної новинки на стримінговому сервісі. Якщо коротко — усього того, що ми вже неодноразово бачили раніше.

«Спілка» / The Union

Жанр шпигунський комедійний бойовик
Режисер Джуліан Фаріно
У ролях Марк Волберг, Геллі Беррі, Дж. К. Сіммонс, Майк Колтер, Джекі Ерл Гейлі, Адевале Акінуойє-Агбадже, Джессіка де Гау, Еліс Лі
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Після провальної місії в італійському Трієсті секретна шпигунська організація «Спілка» змушена влаштувати полювання на надзвичайно важливу валізку, котра містить списки з інформацією про усіх агентів, у тому числі ЦРУ. Недобрі люди планують продати цей цінний товар представникам вороже налаштованих держав (сучасна вісь зла — росія, Північна Корея, Іран тощо). Щоб перехопити його, крута агентка Роксана Голл вирішує завербувати людину зі сторони — ексбойфренда та однокласника Майка Маккенну.

Той працює будівельником у Патерсоні (привіт тобі, Джиме Джармуше), штат Нью-Джерсі, спить з колишньою вчителькою з англійської, а після важкого робочого дня жлуктить пиво з друзями у місцевому барі. Коротше, живе людина собі звичайним життям. Та після неочікуваної зустрічі з Роксі його розмірене існування сходить нанівець, і тепер новоспеченому шпигуну доведеться добряче постаратися, щоб виправдати покладені на нього сподівання.

Колись дуже патріотичний агент АНБ Огастус Гіббонс завербував розтатуйованого гопника-екстремала Ксандера Кейджа, щоб той нейтралізував банду терористів, і вийшло он як добре. Таким чином автори бойовика «Три ікси» (2002) давали зрозуміти, що імпозантний серцеїд в елегантному костюмі у новітні часи більше нежиттєздатний як бойова шпигунська одиниця (хоча от Деніел Крейг усіляко намагався довести, що Бонду якраз не час помирати).

У «Спілці» також транслюється меседж про те, що цьому світу потрібні прості хлопці з народу, тільки замість дізелівської брутальності тут отримуємо волбергівську невимушеність. Зав’язка ж сюжету наскільки проста, настільки й передбачувана: лиходії викрадають горезвісний макгаффін, сили добра спіткає невдача, агентів може бути викрито. Взагалі, вона підозріло нагадує зачин «Місії неможливої» та одночасно пародійного «Агент Джонні Інгліш: Нова місія» (2018), де в уряду не було іншого вибору, окрім як дістати із засіків дурника Інгліша.

В якомусь сенсі «Спілка» маневрує між типу серйозним шпигунським бойовиком, котрий навмисне відмовляється від пафосного рятівника на кшталт Джеймса Бонда, і кричущими умовностями десь з комедії, що цього самого агента 007 висміює. Тобто, поряд з досить пристойно поставленими сутичками та гарно зафільмованими погонями тут сусідять репліки про пальці в анусі чи моменти, де герой Волберга з автоматом напереваги жахається свого ж відображення у дзеркалі (а ще цей епізод нагадав схожий у сцені від першої особи в екранізації DOOM).

При цьому сама історія не виходить за межі добре знайомих жанрових тропів: тут вам і вищезгаданий макгафін, і невдалі місії, ще й зрадник «неочікувано» виринає ближче до кінцівки. На противагу цим безперечно прикрим чинникам, що стосуються творчої складової, виступають фактори сторони технічної — більш-менш стерпний екшн, приємний акторський склад, чудові натурні знімання.

«Схоже, на Адріатику насувається негода» — відзначає в початковій сцені колишня Шторм Геллі Беррі, котра жінкою-кішкою зістрибує з даху будинку й приземляється на автобус, що рухається. Раптово в одному з діалогів її вустами заговорить Домінік Торетто, якщо ми вже згадали про Віна Дізеля: «Головне не яка тачка, головне — хто за кермом» — впевнено випалює володарка премії «Оскар». Марк Волберг видає типового Волберга, і ще потрібно добряче напружитися, щоб, наприклад, відрізнити його персонажа від героя з «Сімейного плану» — подібного штибу комедійного бойовика на стримінгу.

«Спілка» — далеко не видатне, неспроможне дивувати, але приємне легковажне кіно, яке чесно намагається розважити. Воно наслідує амбіції торішніх жанрових попередників, таких як «Небезпечне побачення» чи «Сімейна справа» з тим же Волбергом, а саме — непримхлива розвага вдома у вечір п’ятниці.