Піхотинець з позивним «Толямба» служить в армії з 2021 року. З початком повномасштабного вторгнення зустрів противника у Київській області, а згодом тримав оборону країни на Донбасі. За роки, проведені в армії, він постійно навчається новим спеціальностям та освоює нові види озброєння. Саме це вміння постійно навчатися він вважає однією з найважливіших якостей сучасного військовослужбовця. Про це та про непрості бої, які випали на його долю протягом останніх років, «Толямба» розповів у цьому інтерв’ю.
Зараз ти займаєшся дронами, проте в перший місяць повномасштабного вторгнення, коли ти воював на Київщині, то працював із зовсім іншою зброєю.
Так, на Київщині я воював у складі піхоти. Працював з кулеметом і гранатометом. Тоді разом зі мною було багато старих досвідчених воїнів, які ділилися досвідом. Мені, на той час 19-річному, було дуже корисно працювати разом із ними. Адже я тоді ще не до кінця розумів, що насправді відбувається.
В середині березня ми вперше пішли на штурм, в ході якого нам наказали зупинити БТР, який сунув з іншого боку. Ми з побратимом почали стріляти по ньому з гранатомета. Попали тільки з третього разу. Він зупинився і з нього повибігали орки. Згодом стало трохи тихіше і ми з побратимом вирішили залізти в середину і подивитися, що там. Всередині орків не виявилося. Ми там побачили тільки багато боєприпасів та купу речей, які вони вкрали у домівках мирних людей – годинники, коштовності, прикраси тощо. Ми залишилися охороняти той БТР.
Невдовзі після цього на нас вийшла ворожа піхота і ми з побратимом швидко перебігли в найближчий будинок, так що противник нас не помітив. З вікна того будинку я відслідковував орків. Тоді один із них пройшов просто переді мною, не помітивши мене. Він і став моєю першою в житті жертвою. Коли я його застрелив, то це викликало змішані почуття. Потім я підстрелив ще одного, за ним поранив ще кількох. Інші підбігли надавати їм першу допомогу і я їх теж розстріляв.
Всі, хто воював на Київщині і на Донбасі, згодом розказує, що в цих регіонах було дві абсолютно різні війни.
Так, напочатку у наших бійців було більше мотивації, а ворог був більш розгубленим. До того ж на Київщині було значно більше підтримки з боку мирних людей. Коли ми просувалися, то місцеві нам підказували, де шукати противника. А на Донбасі підтримки з боку артилерії та місцевих жителів стало значно менше.
Однак незалежно від того, на якій ділянці фронту ти знаходишся, незмінним залишається везіння. Саме воно часто має вирішальне значення. Розкажи про один із тих епізодів, коли тобі пощастило вижити чи залишитися цілим.
В середині 2022 року мій батальйон перемістився на Донбас. Наша ділянка відповідальності припала на частину залізниці, яка з’єднувала Лисичанськ і Бахмут. Коли ми зайшли на позиції, то відступав підрозділ, який ми поміняли. Вцілілі хлопці виносили з собою багато трьохсотих. Я зайняв позицію кулеметника. В один момент я відлучився в трубу під залізницею, щоби попити води. І саме в цей момент у місце, де стояв мій кулемет, прилетіла міна. Це просто везіння. Тоді від цього прильоту сильно контузило двох побратимів, які у той момент опинився поруч із кулеметом.
Взагалі нас тоді поливали щільним вогнем. Одного разу пару моїх побратимів не витримали цього напору і під час обстрілу просто вибігли з труби, щоби забратися з цього місця. Але, на превеликий жаль, вони загинули від чергового обстрілу, поки бігли. Після цього ми поміняли позицію. По нам тоді активно працювали касетними боєприпасами. Проте найстрашніше, що нам довелося пережити – це обстріл з танку.
Поки не з’явилася така велика кількість ударних дронів, то часто доводилося чути, що танк – найстрашніша зброя.
Так, проте я би сказав, що танк страшніший за дрони. Дрони – це дійсно дуже підступна зброя, яка дуже точно попадає в ціль. Проте дрон ти чуєш на підльоті і маєш хоч одну-дві секунди, щоби зреагувати і сховатися чи прикритися. А танк стріляє моментально і його снаряди в рази потужніші.
За всі ці два з половиною роки повномасштабного вторгнення ти не отримував поранення?
Були контузії. Проте у нас із хлопцями це не вважається за серйозне поранення. І навіть якщо з контузією клали до лікарні на крапельниці на пару днів, то хлопці тікали з такого лікування бо їм було соромно.
Скільки спеціальностей ти змінив за останні два з половиною роки?
За цей час я був стрільцем, гранатометником, кулеметником, оператором NLAW і навчався на оператора Javelin, проте попрацювати з цими протитанковими засобами не довелося. Також я був водієм-механіком БМП, проте ця машина була старою і часто ламалася. Тож з часом я почав займатися евакуацією. А вже в лютому цього року я освоїв спеціальність оператора дрона.
Я завжди цікавлюся всією новою зброєю, яка з’являється у нас у підрозділі. Адже в боях може скластися найбільш непередбачувана ситуація і треба завжди вміти скористуватися будь-якою зброєю, яка потрапить до рук. Тому, як тільки я бачу якусь нову зброю, то шукаю в інтернеті будь-яку доступну інформацію про неї, щоби вміти нею користуватися. Нерідко в руки потрапляє іноземна зброя, яку я освоюю по картинках.
Чи є підтверджені втрати противника від скидів, які ти робив з дрона?
Після моїх вильотів залишилися десятки трьохсотих і кілька двохсотих. Завдяки цьому я разом із хлопцями потушив не один штурм – орки навіть не встигли наблизитися до наших окопів, що зберегло нашу піхоту. За перший місяць я втратив п’ять Mavic 3, а за послідуючі півроку – тільки чотири. Досвід дається взнаки.
Найдовше я провів на позиціях безперервно півтора місяці. Це було взимку. За весь цей час я спав по 5-6 годин. Втома за цей час накопичилася дуже велика. Проте з часом з’являвся азарт і навіть не хотілося виходити з позицій, бо я боявся пропустити момент, коли може з’явитися хороша ціль. Повернувшись із позицій після цього, мені найбільше хотілося добре помитися і купити щось смачне поїсти. Тоді, пам’ятаю, я після повернення купив собі бургер і шаурму.