Дрони не замінять піхоту, але полегшують життя людей, які несуть основний тягар війни. Інтерв'ю командира підрозділу TERRA Миколи Волохова

Підрозділ аеророзвідки TERRA входить до складу батальйону безпілотних систем 3-ї окремої штурмової бригади і є одним з найкращих в Україні. Хлопці нищать ворогів та прискіпливо ведуть статистику ліквідацій – порівнюють із роботою товаришів та тримають себе в тонусі, щоб залишатися "на рівні".

Про те, як формувався підрозділ, завдяки чому вдалося досягти таких результатів, а також чому дрони ніколи не замінять людину на фронті і що треба Україні, аби перемогти росіян, в інтерв'ю OBOZ.UA розповів командир підрозділу TERRA Микола Волохов із позивним "Абдула".

– Як створювався підрозділ?

– Підрозділ TERRA був створений у Києві з першого дня повномасштабної війни.

Ми – колектив друзів, які знають один одного понад десять років, разом займалися історичною реконструкцією. Усі ми учасники збірної України у змаганнях "Битва націй". Двоє із нас до початку повномасштабного вторгнення вже мали бойовий досвід. Із першого дня я і мій друг з позивним "Таксист" брали участь в АТО, у 2014-2015 роках – боях за Іловайськ, за Мар'їнку і дві широкинські операції.

Коли перші ракети вдарили по Києву, ми зібралися і почали думати, як будемо захищати своє рідне місто. Були в Бучі та Ірпені. Не можу сказати, що там у нас було щось дуже активне. Там був сумбур і хаос війни.

Тоді ми приєдналися до підрозділу ТрО, отримали зброю. Враховуючи досвід, я вже мав розумінням тактики ведення міських боїв. Власне, все, що нам було потрібно, – це важке озброєння, щоб методом мобільного пересування по місту завдавати вогневих уражень ворогові. Коротше, кулемети і гранати для міських боїв. Ми це отримали. Але слава Богу, до міських боїв у Києві справа не дійшла.

Потім долею і наказом командування нас перекинули на Херсонщину. Ми базувалися в Миколаєві і вели бої. Тоді росіяни видавили нас фактично повністю з Херсонської області, ми утримували всього декілька населених пунктів – на нас очікувала велика кампанія боїв за Херсонщину. Тоді, власне, ми і почали реалізовуватися як підрозділ авіарозвідки, підрозділ безпілотних технологій.

– Усього доводилося навчатися самим?

– Почали ми з коригування артилерійського вогню. Перший неоціненний досвід отримали завдяки тісній співпраці з кількома підрозділами. Це 28-ма окрема механізована бригада і, зокрема, дуже талановитий артилерист із позивним "Хірург", 131-й окремий розвідувальний батальйон. Правильної методики коригування артилерійського вогню нас навчив полковник ГУР, на той час він був начальником розвідки оборонної комендатури міста Миколаєва, з позивним "Одіссей".

Артилерійський вогонь коригували ефективно. Основним нашим "козирем" було руйнування в артилерійській грі. Тобто задля виявлення артилерійської позиції супротивника коригували вогонь по передньому краю ворога. Ворог викривав свої артилерійські позиції, і артилерія, більш далекобійна, на той період із більш досвідченими коригувальниками, вела контрбатарейну боротьбу – артилерія проти артилерії.

Тоді нам вдалося, коригуючи РСЗВ "Град" 28-ї бригади, одним залпом знищити батарею російських гармат, яка розгорнулася в полі. Ми коригували, знайшли, ми і знищили, за це нас відзначив навіть президент України.

Ось із цього все почалося. Ми все ще були частиною ТрО, але вже досвідченою, і далі в тісній співпраці з 28-ю бригадою почали нищити росіян артилерією і розвиватися в БПЛА-технологіях. Купували нові дрони, із більш потужними камерами, розвивали радіозв'язок на цих дронах, удосконалювали і опановували методики знаходження ворога і коригування вогню по ньому.

Якось ми спіймали себе на думці, що якщо брати статистику "Української правди" щодо знищених артсистем ворога, то за коригування підрозділу TERRA в один із моментів Херсонської кампанії засобами 28-ї бригади було знищено 1% усієї артилерії. Умовно кажучи, там було написано, знищено 1000 гармат, а ми знищили на той момент 10 – із об'єктивним підтвердженням, тобто з відео.

Досягти такого результату нам вдалося завдяки тісній взаємодії з 131-м окремим розвідувальним батальйоном, зокрема з бійцем із позивним "DeepRecon", який навчив нас методик і технік ведення розвідки, систематизації інформації.

Саме ці команди, 28-ма бригада, "Одіссей" із ГУР і 131-й окремий розвідбат, навчили нас, пояснили – і ми стартували.

– А як ви опинилися в складі 3-ї ОШБр?

– Коли Херсонська кампанія дійшла свого логічного завершення і росіяни втекли, ми в пошуку наступного фронту долучилися до 98-го окремого батальйону територіальної оборони Дніпропетровщини. Командиром батальйону був мій друг "Радік", Родіон Кудряшов, нині заступник командира 3-ї окремої штурмової бригади. Ми із ним воювали ще в 2014-2015 році у складі батальйону, а потім в полку "Азов". Він нас і покликав. Ми встигли швидко, за 20 днів, взяти участь у боях за Запорізький напрямок.

А потім відбулося формування 3-ї окремої штурмової бригади, власне в тому вигляді, як вона зараз існує. Командир 3-ї ОШБр Андрій Білецький, із яким ми підтримували комунікацію, запросив нас долучитися, що ми із задоволенням й зробили.

І в складі батальйонно-тактичної групи 3-ї ОШБр ми були висунуті під Бахмут. Це була наша перша кампанія в складі 3-ї штурмової. Там було дуже "гаряче". Саме тому вважаю рішення Андрія Білецького не кидати всю бригаду під Бахмут, а зайти спершу відносно невеликою групою, в тому числі спецзасобами і компонентами управління, дуже мудрим.

Зайшли у складі батальйонно-тактичної групи, брали участь у боях за Бахмут, а потім розташувалися на Бахмутському напрямку вже всією бригадою на основі TERRA. Тоді 3-я окрема штурмова бригада сформувала тактичну групу і мене в ній призначили начальником безпілотних систем. І на основі TERRA, ми активно передавали досвід, який набули на Херсонщині, до 3-ї ОШБр.

Під час Бахмутської кампанії нам довірили розбудовувати роту безпілотних авіаційних комплексів. Це були бої за передмістя і бої в самому місті, операція зі звільнення Андріївки і по відкиданню росіян за залізницю.

Наступний етап – це Авдіївська операція. Дуже складна, дуже сумбурна. Авдіївка втрачалася і сили, які там перебували, потрібно було відводити. 3-я ОШБр і власне TERRA у її складі, мала завдання прикрити цей відхід. Нас терміново, як пожежників, туди закинули, було вкрай мало часу на підготовку.

Тоді вже було зрозуміло, що безпілотні системи – дуже перспективна штука. І в цей момент, перед Авдіївською операцією, Андрій Білецький пролобіював і дав нам можливість з роти розширитися до батальйону. Тобто 3-тя окрема штурмова бригада отримала батальйон безпілотних систем. І ми, трійка, клуб друзів, які воюють, які і є TERRA, брали активну участь у формуванні цього батальйону. Досвід, який мають бійці, дозволив їм зараз обійняти керівні посади, займатися управлінням, аби розбудовувати і передавати навички. Наприклад, боєць із позивним "Тор" Микита Сидорченко, користуючись досвідом своєї цивільної професії – менеджмент у банківській сфері – взяв на себе штаб. А це насправді дуже складний напрямок.

Наразі цей батальйон – один із найкращих в Україні за об'єктивними параметрами. Ми пильно ведемо статистику, порівнюємо з товаришами, скільки ворогів було знищено.

– Чим TERRA займається зараз?

– Після Авдіївського напрямку нас перекинули на Харківщину, де ситуація теж була дуже непростою. Проте 3-й ОШБр вдалося її стабілізувати. Крайня операція 3-ї штурмової, в якій батальйон безпілотних систем брав участь: ми, перебуваючи не в ініціативі, щоб знизити цей штурмовий тиск росіян, провели контратаку, два кілометри відбили меншими силами.

Зараз підрозділ TERRA перебуває всередині, в управлінні, батальйону безпілотних систем. Ми продовжуємо розташовуватися на Харківському напрямку.

Беремо активну участь у дронівській спільноті України. Комунікуємо з підрозділами, такими як "КОД 9.2", "Асгард". Підтримуємо комунікацію із комюніті, бо маємо постійно ділитися інформацією, щоб розвиватися. У тому числі підтримуємо зв'язки з підрозділами, які формуватимуть Сили безпілотних систем. Теж ділимося досвідом у "безпілотному клубі".

Починали ми з артилерії, потім на Бахмутському напрямку опанували технологію.

До речі, якщо ми будемо говорити про важливість обміну досвідом, тут я маю зауважити, що ми, наприклад, під час Бахмутської операції були одними із перших в 3-ї ОШБр, хто опанував технологію FPV і зміг її нормально використати, за що ми вдячні колективу "Асгард" і його командиру із позивним "Герман". Цей колектив станом на зараз знищив 150 ворожих танків, що є рекордом. Саме вони нас навчили і ми почали використовувати ще й FPV-дрони.

– А з якими безпілотниками працюєте?

– Спершу ми були розвідниками-коригувальниками. Ми літали на Mavic, на Matrice, знаходили цілі і знищували їх, коригуючи вогонь артилерії. Також із Mavic скидали боєприпаси. У нас є боєць з позивним "Жора", Станіслав Воронков, який особисто знищив понад сто російських піхотинців скидами. І навіть скидами з маленького Mavic зміг підпалити російський танк. "Жора" – передовик з опанування скидів.

Потім "Жора" розвинув цей напрямок у більш глобальний, передав досвід у батальйон і в спеціалізовану роту – зараз багато людей на спеціалізованих засобах, вже не на Mavic, виконують складні завдання різного профілю.

А боєць із позивним "Таксист", Павло Комаренко, перейнявши досвід FPV у "Асгарда", взяв цей напрямок під "своє крило" і зараз він командир профільної роти ударних безпілотників у батальйоні безпілотних систем. Військовий його розвинув і довів показники ефективності – на піку ми мали коефіцієнт уражень 60-70%.

– З погляду вашого досвіду чи можемо говорити про те, що ця війна переходить у нову, технологічну стадію?

– На війні є одна компонента, яку ще не придумали, і схоже на те, що ніколи не вигадають, на що замінити. Ця компонента – піхота.

Це штурмова піхота, механізована піхота, її не можна ні на що замінити, але дрони можуть суттєво полегшити завдання цих людей, які на несуть основний тягар війни. Ми суттєво можемо знизити тягар, який лежить на їхніх плечах, врятувавши їхнє життя і здоров'я, застосуванням безпілотних технологій. Тут ключова фраза, саме безпілотні, тобто без участі людини. Ми виключаємо фактор стресу і фактор ризику людського життя тим, що ця технологія безпілотна. Уявіть, якби в кожному кораблі ГУР чи СБУ, який врізається в російський корабель, сиділа б людина...

Наскільки б це було жахливо. А так там нікого немає. У дронах, які ми втрачаємо, на жаль, багато, нікого немає. Саме безпілотна компонента допомагає врятувати піхоту.

Якесь футуристичне бачення – це війна роботів. Мінімізувати участь людини в ризиках, мінімізувати участь людини у прямому боєзіткненні або зробити хоча б так, щоб ця людина, штурмовик або механізатор, або розвідник, у цьому прямому боєзіткненні був максимально убезпечений безпілотними технологіями. Щоб за ріг заглядав дрон, щоб розмінування проводив дрон, щоб розвідку проводив дрон, щоб ті роботи, які ми можемо перекласти на безпілотну технологію, ми переклали на неї. Найдорожчий військовий ресурс – це підготовлені люди, навіть якщо говорити про економічний складник, не кажучи вже про гуманну позицію. Підготувати та спорядити піхотинця – це шалені гроші. До того ж він накопичує досвід, який є безцінним, а зберігаючи його, ми зберігаємо ланцюг досвіду в армії.

Тому так, ми не перебільшуємо значення дронів, це погляд у майбутнє, але безпілотники не замінять піхоти. Поки що про це в жодному разі не йдеться. Вони мають максимально рятувати, але якщо ми говоримо про футуризм – так.

– Ви співпрацюєте з українськими виробниками дронів?

– Так, ми співпрацюємо з великою кількістю компаній. Ми отримуємо від них дрони, консультуємо, тримаємо зворотний зв'язок. На війні є компоненти самої війни, а є компоненти її забезпечення. І от у компоненті забезпечення, для того щоб отримати засіб, який працюватиме так, як треба, одне із моїх завдань – підтримувати комунікацію з талановитими виробниками. Моє завдання – дати їм інформацію, щоб вони розробили такий дрон, який коли приїде до мене або до моїх товаришів, виконав би своє бойове завдання і знищив ворожу одиницю. Але працюємо не зі всіма. По-перше, немає часу, а по-друге, ми намагаємося відрізняти, справжніх від тих, у яких не варто інвестувати час.

Якщо я бачу, що команда націлена на створення гарного продукту, то ми ділимося досвідом, надаємо всю інформацію. Маємо багато груп, із якими співпрацюємо.

– Тим часом ворог теж розвиває безпілотні технології – ми встигаємо за ним? Нам є що протиставити?

– Так, у нас є що протиставити. Наразі росіяни домінують за кількістю.

Ми з Росією асиметричні. Якби ми були з ними симетричними, ми б давно вже програли, тому що за симетричними параметрами, якщо взяти Росію за першого гравця – більше людей, більше танків, більше озброєння, більше грошей, більше дипломатичних зв'язків, всього більше. Але ми асиметричні, війна містить у собі тисячі, як модель фізики реального світу, мільйони параметрів, які дуже важко порахувати.

Одне можу сказати чітко – ми асиметричні. Так, у них більше, десь у них щось краще навіть, ніж у нас, щось у нас краще, ніж у них, але цього достатньо, аби ми могли тримати оборону і навіть контратакувати. Ми маємо що протиставити – наприклад, проєкт Сил безпілотних систем. У держави, слава Богу, порівняно з 2014-2015 роками зараз все краще. Я радію насправді. Не ідеальна ситуація і зараз, але я радію, що Сили безпілотних систем створили, до них долучили сильні команди, туди заклали хороший бюджет.

Повертаючись до асиметрії. Кораблі російські топимо? Топимо. А вони наші не топлять, бо їх немає, але все одно це асиметрія. Проте росіяни витрачають на ці кораблі мільярди доларів, на них є ракети. На цих ракетах побудована їхня тактика ведення бою, виводячи з гри цю техніку, ми ламаємо їм плани, це асиметрично.

Україна розширюється у виробництві дронів, таких кампаній з'являється дедалі більше, з'явилось держзамовлення і Сили безпілотних систем. Це у нас ставка, такі центри компетенції, де зберуть найрозумніших, вони гарненько подумають, що і в кого замовляти, і ми будемо замовляти. Чи переженемо ми кількісно? На війні якби хоч хтось знав, що буде... майбутнього ніхто не знає. Але курс взято.

Не треба забувати, що Росія – це величезна монструозна система, яка вражена хворобами таких систем, це жахлива корупція і т.д. І якщо вони привезуть мільйон, хоч мільярд дронів, але через оці хвороби великих систем ці дрони не будуть долітати, а ми привеземо сто тисяч, але таких, які долетять.

– Що нам треба для того, щоб перемогти?

– Є кілька відповідей. Перша – об'єктивна, ніхто цього не знає, немає інструкції, як перемогти. Усі генерали і полковники готові до минулих воєн і така реальність світу. Друга відповідь проста – знищити всіх кацапів, які прийшли на нашу землю. Тоді настане перемога, ми відновимо свої кордони, Росія зазнає жахливих втрат, це зробить її такою, яка не зможе повторити агресію. І третя відповідь – це те, що ми обговорюємо з друзями.

Наприклад, коли в Ленса Армстронга, велогонщика, запитали "Що ви робите, якщо вам дуже важко і хочеться, що все це швидше закінчилось?", відповів: "Я збираю всі сили, які у мене є, до останньої краплі і починаю крутити педалі максимально, наскільки я можу. Просто тому, що я хочу, щоб це все скінчилося. І я думаю, чим сильніше я тиснутиму на педалі, тим швидше все закінчиться".

Тому всім треба тиснути на педалі якомога сильніше. Чим сильніше ми хочемо, аби все це швидше закінчилося перемогою, тим сильніше кожен має тиснути на педалі, і тоді все це обов'язково завершиться.