Що я побачив у Шанхаї

Ранній доступ: Patreon

Примітка редакції. Будь ласка, не дивуйтесь. Цей текст ми переклали собі на сайт, аби потім випустити іншу статтю навздогін (уже свою). Жодних натяків, просто почитайте і зверніть увагу на цікаві моменти. Їх ми виділили більш бодіпозитивним шрифтом.

Днями повернувся з тижневого візиту до Шанхаю, де виступав на науковій конференції в Університеті Фудань і прочитав публічну лекцію про вибори в США. Що ж я побачив, коли відвідав Шанхай?

У мене залишилося багато думок і спостережень — і гостре усвідомлення того, що я знаю цю країну занадто мало, аби зліпити їх у єдине ціле. Щоб не прикидатися мудрецем без мудрості, якою я не володію, ліпше поділюсь із вами власними ідеями.

Тож ось вам спостереження про Китай, що ґрунтуються на результатах мого нещодавнього візиту.

1. Центр Шанхаю не вирує енергією, як можна було б очікувати. І він не надто молодий. Замість велосипедів і скутерів, якими колись були забиті вулиці (і які досі залишаються яскравою рисою міського ландшафту в тому ж Сайгоні), люди користуються величезною системою метро. Або працюють дистанційно зі своїх крихітних квартир.

Щодо житла ситуація така. Коли десятки людей їхали до Шанхаю із сільської глибинки у 1980-х і 1990-х, багато хто отримав квартири з контрольованою орендною платою. За них вони досі віддають набагато менше від ринкової ціни. У багатьох квартирах у найпривабливіших районах живуть першопрохідці минулих років, які вже в поважному віці.

2. Небагато міст в Азії можуть зрівнятися із Шанхаєм за рівнем економічного розвитку. Найвишуканішими торговельними вулицями в центрі міста можна пройти кілометри, не покидаючи царство розкішних магазинів, де Hermes межує з крамницею Louis Vuitton, яка, своєю чергою, розташована поряд із Rolex. Часом місто нагадувало мені напівгумористичне спостереження мого знайомого про те, що через сто років розкішні бренди — це, можливо, все, що залишиться від колись величезного впливу Європи на світ.

3. Харчування різноманітне та доступне. На відміну від США чи Франції, ви можете зайти майже в будь-який ресторан за межами типової туристичної зони, аби поїсти із задоволенням.

Глобалізація зробила чудову їжу з усього світу доступною у віддалених столичних центрах. Проте, якщо ваше уявлення про китайську кухню ґрунтується на таких стравах, як курка під апельсиновим соусом чи свинина в кисло-солодкій глазурі, ви повністю втрачаєте витонченість, різноманітність і справжню винахідливість однієї з найкращих кухонь світу.

4. Перед тим, як я вирушив у цю подорож, кілька добре поінформованих друзів наполягали на тому, щоб я не брав із собою звичайні гаджети. Купив телефон, залишив удома свій ноутбук. Навіть налаштував тимчасову переадресацію для електронної пошти та не входив до жодного зі своїх звичайних облікових записів упродовж тижня.

Та в Китаї навіть ті, хто критикують режим, закочують очі від цих запобіжних заходів. «Зовсім не потрібна річ на межі параної», — запевняли вони мене. Не знаю, хто правий.

Примітка редакції. Товариш китай-майор-фуражка схвалює позицію китайської опозиції, як і його російський колега — підходи своєї.

5. Подорожувати Китаєм легко. Країна безпечна. Громадський транспорт відмінний. Таксі дешеве. Не хвилюєшся щодо якості харчових продуктів, а водопровідну воду можна пити без побоювань за хімічний склад.

І все ж подорож Китаєм створює постійні логістичні проблеми. Наприклад, без місцевого стільникового номера важко отримати доступ до Wi-Fi. Брандмауер робить недоступним майже кожен додаток чи веб-сайт, на які зазвичай покладаються люди з Заходу. Так, ви можете розв’язати цю проблему за допомогою VPN. Майже всі так роблять.

Проте VPN може не працювати. Мій додаток постійно блимав, тож доводилось вмикати та вимикати його кожні кілька хвилин.

А что ещё остаётся?

Крім того, виникає проблема оплати — картки Visa та MasterCard тут майже не мають сенсу, а готівка дедалі частіше вважається дивиною вже з точки зору місцевих жителів. Вам потрібні китайські програми з, відповідно, китайськими ієрогліфами. Там іще й складні вимоги до аутентифікації.

Після проблем з VPN, Wi-Fi та мовними бар’єрами мені вдалося з’ясувати, як оплачувати речі та поїздки за допомогою Alipay. І все раптом стало легким, а досягнення здалося тріумфом.

6. Американські стереотипи про китайців походять від реальних особливостей японської культури. Японії вдалося пристосувати надзвичайно складний кодекс норм до вражаюче великого відсотка свого населення. Але Китай зовсім інший. Про це має знати кожен, хто коли-небудь заходив у китайський ресторан — чи то в Шанхаї, чи то у Сан-Франциско.

Дійсно, китайські норми здаються більш звичними для жителя Заходу. Більшість людей поводяться голосно, прямолінійно і навіть напрочуд грубо.

Крім кількох збігів, можу запевнити — кодекс поведінки Китаю не більше схожий на Японію, ніж на Ізраїль чи Нідерланди. Це я вже давно зрозумів. А ось чого не знав до цієї поїздки… Багато китайців дотримуються тих самих стереотипів щодо Японії, що й американці. Коли в розмові згадуєш цю країну при місцевих жителях, тебе вражає культурна прірва, яка відділяє китайців від сусідів.

7. Одна з великих тем для дискусій серед місцевих стосується поточного стану китайської економіки. Добре їй, погано чи жахливо? Як відвідувачу, мені було важко знайти відповідь. Вулиці жваві. Порожніх вітрин мало. Безпритульних не помічаєш.

І все ж галас невдоволення не згасає. Видатний професор економіки з Університету Фудань, одного з найпрестижніших закладів Китаю, визнав: його студенти мають проблеми з пошуком роботи. Інший сказав: «Навідайтесь у робочий час до якоїсь модної кав’ярні. Багато молодиків сидять за ноутбуками посеред дня, просто вбиваючи час».

8. Як мені сказали, кілька років тому в КНР працювало багато сервісів VPN. Зараз список скорочується до кількох. Більшість людей користуються програмою Astrill, яка належить Компартії Китаю. Це пояснює (або, залежно від вашої точки зору, робить це більш загадковим), що їй вдається працювати навіть у політично нестійкі моменти, коли її конкуренти точно зазнають збитків.

«За кілька років Astrill також підведе нас. І тоді останні іноземці, що ще якось залишалися тут, поїдуть геть», — сказав мені один знайомий із Китаю.

Однак інші люди, з якими я консультувався щодо цього прогнозу, запевняли: це абсурд, а влада ніколи не буде так рішуче відрізати країну від зовнішнього світу. Нагадують мені якийсь старий анекдот — де дві людини, там три думки.

9. Звіти про ефективність Китаю перебільшені. Так, Шанхай вражає. Знаючи, наскільки бідним був Китай, неможливо не дивуватись тому, як добре все працює. Але часто справи йдуть інакше. В аеропорту прикордонники були збентежені щодо візи, за якою я потрапив до країни. Біля університету охоронці ледве впорались із тим, щоб зіставити мої документи з моїм же досьє.

А, ще таксі для учасників конференції прибули не в потрібній кількості. Добре це чи ні — але негнучкість пов’язана з неефективністю китайської бюрократії.

10. Китай назавжди зіпсував свій міський ландшафт. У тому, що китайці називають містом «першого рівня», як-от Шанхай, є багато приємних і жвавих міських просторів. Навіть за межами історичних районів, таких як Вайтань або Французька концесія.

Я пишу ці рядки в модній кав’ярні третьої хвилі на 大学路. Вона розташована посеред жвавої вулиці коло Університету Фудань, і навіть нагадує Телеграф-авеню неподалік від Берклі.

Однак, коли ви дивитеся на величезні однотипні сірі простори житлових кварталів, які домінують у зовнішніх районах навіть Шанхаю… Там живе переважна більшість містян. І якось важко не поспівчувати мешканцям цих бетонних джунглів. Зараз ці квартали нові. Багато жителів вдячні за запропоновані там зручності — бо це те, про що їхні бабусі й дідусі (чи навіть батьки) мріяти не могли.

Проте за кілька десятиліть будівлі постаріють. Доступ до гарячого душу чи туалету вже не буде здаватися чимось надзвичайним. І тоді буде важко уявити, як жителі будуть насолоджуватися оточенням.