Чого чекає Україна?

Зараз війна, але й до війни ми робили ставку на пов'язані кредити, які нам давали під купівлю імпорту.

Візит Шольца до Центральної Азії.

Хороший приклад правильного порядку денного економічного співробітництва.

Адже як до війни вели переговори із західними партнерами в Україні?

Наша позиція: дайте нам грошей у борг, ми купимо у вас локомотиви, вагони, вертольоти в кредит.

Що в підсумку?

У нас вертольоти, які виявилися ще й б/в.

У нас локомотиви, які не цілком підходять до наших т/у і дуже дорогі в обслуговуванні. Сервіс, запчастини - все імпортне. І на нас висять ще й кредити.

Тобто, спочатку негативне торговельне сальдо за рахунок імпорту.

Потім негативне фінансове сальдо за рахунок погашення кредиту і відтоку валюти.

Зате у західних партнерів виробництво, робочі місця, податки, зростання ВВП.

А наші компанії, такі як Мотор-Січ або Крюківський вагонобудівний - на межі банкрутства.

По-іншому вітають гостей у Середній Азії.

Позиція Казахстану та Узбекистану: нам не потрібні кредити. У кредит, кожен дурень купить.

Нам потрібні інвестиції та локалізація виробництва.

Хочете продавати на нашому ринку свою продукцію - вносьте інвестиції і локалізуйте у нас своє виробництво.

Мій улюблений кластерний принцип.

Кілька прикладів.

Siemens локалізує в Казахстані виробництво електротехніки та електрообладнання.

Плюс відкриття технічних центрів для навчання персоналу.

Скільки я говорив про те, що в Україні потрібно за підтримки провідних світових техногігантів відкривати мережу технічних навчальних центрів для отримання українцями сучасних технічних робочих навичок і компетенцій.

А віз і нині там, тобто ніде.

Президент Казахстану Токаєв говорить Шольцу про локалізацію і створення нафто-промислового кластера.

Тобто, для нафтової галузі - німецьке обладнання, але вироблене на казахських заводах.

В Україні таким кластером може стати аграрно-промисловий: виробництво с/г техніки.

Або комунально-промисловий - виробництво комунальної техніки і транспорту для наших мегаполісів.

Транспортний та енергетичний кластери.

Токаєв гарно сказав:

"Локалізація німецького виробництва нафтогазового обладнання та комплектуючих у нашій країні є ключовим пріоритетом.

У двох словах, ми вітали б присутність німецького виробництва в Казахстані, щоб привнести додаткові передові технології в наш промисловий ландшафт".

Німецька компанія Svevind group заявила про масштабний проєкт у Казахстані з інвестиціями в 50 млрд млрд з виробництва "зеленого" водню.

Важко сказати, наскільки така сума інвестицій реальна, але тут важливий сам інвестиційний акцент.

HMS Bergbau заявила про початок геологорозвідувальних робіт і, в разі їхнього успіху, - про будівництво заводу з переробки літію в Східному Казахстані. Інвестиції - 500 млн дол.

Майже весь пострадянський простір поступово переходить до створення своїх індустріальних платформ і промислових зон розвитку.

Чого чекає Україна?

Так, зараз війна, але й до війни ми робили ставку на пов'язані кредити, які нам давали під купівлю імпорту.

Я тоді втомлювався бити на сполох, а наші чиновники як божевільні ліпили пресрелізи про черговий такий пов'язаний кредит на купівлю ще однієї партії імпортного товару.

Те, від чого всі давно відмовилися, у нас йшло на ура.

Що це, сліпота чи обмеженість кругозору. Або міжнародна корупція. Або все, разом узяте.

А може вся справа в тому, що казахські політичні еліти, хоч теж просякнуті корупцією, клановістю, бажанням навчати дітей за кордоном і тримати там свої капітали, усе-таки своє майбутнє пов'язують із Батьківщиною, а не з пенсією у Флориді.

І тому їх на м'якині вже не проведеш.

Як кажуть узбецькі торговці на ринку в Києві: 21 століття - дурень немає.

Джерело