Найбільш довгоживуче хребетне у світі: тепер ми знаємо, як йому вдається виживати 400 років
Найбільш довгоживуче хребетне у світі: тепер ми знаємо, як йому вдається виживати 400 років

Найбільш довгоживуче хребетне у світі: тепер ми знаємо, як йому вдається виживати 400 років

Вчені розкрили величезний геном гренландської акули й тепер ми знаємо, як їй вдається виживати так довго.

Тривалість життя гренландських акул становить близько 400 років, що робить їх найбільш довгоживучими хребетними у світі. Але це дивовижне довголіття все ще ставить учених у глухий кут. Утім, тепер міжнародна група дослідників вважає, що змогла розкрити секрет довголіття гренландської акули, склавши карту її геному, пише IFLScience.

Зазначимо, що дослідження було опубліковане у вигляді препринта і все ще чекає на рецензування. Автори дослідження стверджують, що воно дає повне уявлення про генетичний склад акули та може пролити світло на деякі гени й процеси, що відповідають за її довголіття.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

За словами співавтора дослідження Стіва Хоффманна з Інституту старіння Фріца Лімана, геном гренландської акули — істотний крок до розуміння молекулярних механізмів старіння у цього виду. Команда вважає, що відновлення ДНК дивовижного виду акул може принаймні частково пролити світло на її довголіття.

Геном гренландської акули (Somniosus microcephalus) воістину величезний і містить близько 6,5 мільярда пар основ ДНК. Для порівняння, у людей лише близько 3 мільярдів будівельних блоків ДНК, тоді як найбільший геном у світі належить крихітній папороті — неймовірні 160 мільярдів пар основ.

Водночас дані вказують на те, що у гренландської акули насправді найбільший геном серед усіх акул, секвенованих на сьогодні. Не менш цікаво й те, що геном гренландських акул також сповнений елементів, що повторюються і часто самовідтворюються. Ці транспоновані елементи переміщаються з одного місця в геномі в інше і можуть порушувати нормальну функцію генів — іноді вчені називають їх "стрибучими" або "егоїстичними" генами.

Аналіз команди показує, що на ці стрибучі гени припадає понад 70% геному гренландської акули, що мало б згубно вплинути на її виживання. Утім, схоже, все зовсім інакше. Тепер учені вважають, що саме стрибучі гени могли сприяти екстремальній тривалості життя акули, надаючи іншим генам можливість керувати молекулярним механізмом, який вони використовують для розмноження.

За словами Хоффмана, вони з командою вважають, що еволюція гренландської акули знайшла спосіб врівноважити негативний вплив транспонованих елементів на стабільність ДНК. Ймовірно, це сталося шляхом захоплення самого механізму транспонованих елементів. Також учені вважають, що гренландські акули могли виробити спосіб дублювання генів, які беруть участь у відновленні ДНК, — це допомогло їм виправити пошкодження ДНК.

Команда також виявила специфічну зміну в білку p53 — важливому супресорі пухлин, який мутує приблизно в половині випадків раку в людини та відіграє важливу роль у довголітті багатьох організмів.

За словами співавтора дослідження Джона Фленга Стеффенсена з Копенгагенського університету, їхня з командою робота є надзвичайно важливою для розуміння основ екстремальної фізіології гренландської акули. Ба більше, вчені вважають, що робота допоможе не тільки гренландським акулам, але її результати також можуть стати революційними для цілої низки інших організмів.

Раніше Фокус писав про те, що біля берегів Карибського моря несподівано спливла акула, яка століттями ховалася в глибині.

Теги за темою
дослідження вчені
Джерело матеріала
loader
loader