Насправді він був зовсім не ідеальним: поширені міфи про радянський ГОСТ, в які ми довгий час вірили

Часто можна почути, що продукти в СРСР були більш натуральними і корисними, ніж зараз, тому що їх виготовляли строго за ГОСТом. Але чи це відповідає дійсності?

Насамперед, давайте розберемося, що ж таке ГОСТ. Всупереч поширеній думці, ця абревіатура зовсім не гарантує високу якість товару. За часів СРСР це був просто технічний регламент, який затвердили, щоб продукти містили необхідну кількість жирів, вуглеводів, білків, поживних речовин, були рентабельними у виробництві, не шкідливими для здоров'я та, найголовніше, щоб процес їх виготовлення можна було контролювати. 

При цьому суровий ГОСТ проіснував недовго. Від липня 1940 року президія СРСР встановила відповідальність на директорів, начальників відділів технічного контролю промислових підприємств, головних інженерів у вигляді тюремного терміну від 5 до 8 років за порушення стандарту. Цікаво, що самі стандарти з'явилися тільки через півроку після цього і стосувалися далеко не всіх продуктів.

Однак від початку війни і в період розрухи країні було не до ГОСТу. Тому від 1957 року стандарти переглянули і запровадили ТУ (технічні умови). За ними підприємства могли змінювати рецептуру, що дало волю фантазії. Однак, найчастіше ТУ означало погіршення якості.

Від 1974 року затвердили стандарти для продукції, яка йшла на експорт. Звичайно, вони були більш суворими. Проте інколи залишки все ж потрапляли на прилавки. Та й тут не все було так гладко. Згідно з плановою економікою Радянського Союзу країна ділилася на три зони:

• столиця (столиці союзних республік) і великі міста, куротні населенні пункти, закриті містечка — сюди надходили найкращі продукти;
• великі промислові центри;
• містечка з невеликою кількістю населення.

Звичайно, елітні продукти все-таки могли потрапити в магазини другої чи третьої зони. Звідси й звичка радянського народу йти не за конкретними продуктами, а в надії, що на прилавки "викинуть" щось смачне.

До речі, наявність в продуктах рослинних жирів зовсім не означала, що в них містилася лише соняшникова олія. За радянських часів не рідко використовували й пальмову, від якої сьогодні намагаються відмовитися. Законодавством СРСР не вимагалося писати точний склад на етикетці товару. Більше того, ковбаси, сири, риба, сосиски часто продавалися з великих коробок на вагу. Пальмову олію було принято додавати до сирів, ковбас, цукерок, молочної продукції. 

Ще один символ радянської доби — дешева ковбаса. Вона вважалася особливим дефіцитом. Її часто смажили на сніданок, додавали в салати на Новий рік, готували бутерброди для перекушування на роботі. Однак, нікого зовсім не бентежило, що вартість ковбаси нижча за м'ясо з супового набору. За ГОСТом від 1957 року до ковбаси могли додавати кров, м'ясо кнура, козлятину, крохмаль, субпродукти, кісткове борошно і навіть селітру.

Єдиною умовою була наявність у ковбасних виробах 2-го ґатунку не менше 30% м'яса та 25% м'ясної емульсії (неходові частини туші, зокрема, селезінка, жил, пліви, сечового міхура і прямої кишки). А в сосиски м'яса можна було додати ще менше — до 10%. В книзі "Технологія ковбасних виробів" авторів Л.Лаврова та В. Крилова за 1975 рік йшлося, що можна отримати суміш, яка замітить 10 кг м'яса, якщо змішати 2 кг казеїну натрію та 8 л води.

Могло здатися, що фрукти та овочі за радянських часів вже точно повинні були бути корисними. Тоді ще ніхто не чув про ГМО, а на родючих землях збирали високі врожаї. Однак, до 70-х років на 20% родючих земель допустима норма пестицидів була перевищена в 3-5 разів. Щоб бадьоро звітувати про перевищення плану, не скупилися на небезпечну хімію. 

Звичайно, всі країни світу часом використовували небезпечні речовини. Однак, в країнах Європи та США ще від 1954 року вони були забороненими. А ось в СРСР навіть в "Довіднику агронома" писали про допустимість використання заборонених в інших країнах пестицидів для оброблення харчових культур. 

Чому ж міф про високу якість радянських продуктів такий стійкий? Насамперед, про корисну їжу тих часів говорять ті люди, дитинство та юність яких припали саме на них. А, як відомо, молодий організм може перетравити навіть цвяхи. По-друге, прилавки великих міст та столиць союзних республік дуже сильно відрізнялися від маленьких містечок. По-третє, в СРСР якість продуктів вирішувалася не гаманцем, а знайомствами. Люди, які мали "правильні" зв'язки могли ласувати кращими продуктами і навіть справжніми делікатесами.