Путін підійшов до червоної лінії. Що далі?

РФ вирішила публічно анонсувати драфт оновлених документів, що визначають її ядерну доктрину, — на тлі обговорення дозволів на використання Україною британських, французьких і американських ракет великої дальності для ударів по цілях на російській території і катастрофічно невдалого випробування нової російської ракети «Сармат».

Вочевидь, якби «Сармат» вдало полетів удруге в історії, то посилив би анонс оновленої ядерної доктрини. На практиці цей анонс прикрив невдале випробування, і щоб уплинути на світову політику, потужності вже не залишилося. Світ глянув на цю російську зміну лише краєм ока, без переляку взявши до уваги.

Те, як було зроблено анонс, зміст змін і формулювання драфту становлять інтерес. Путін і російський військово-політичний істеблішмент продемонстрували, що бачать береги своїх можливостей. Ба більше, вони демонструють розуміння, що російські ядерні «червоні лінії» прокреслені так, як визначено глобальним ядерним порядком, а не так, як хоче Путін. Не виключено, що в глибині російської свідомості збереглось аналогічне розуміння щодо пролягання державних кордонів — там, де вони міжнародно визнані, а не одноосібно проголошені.

Замість телебачення — робота з документами, також на камеру

Яскраві демонстрації ядерного запаморочення РФ, які мали переконувати партнерів України в неприпустимості допомоги, відверто не працюють. Росія випробувала, здається, все — гучні туманні попередження, ядерні навчання з пусками ракет, демонстративні тренування евакуації еліт і так само демонстративну підготовку до відновлення ядерних випробувань. Зрештою почались етапи невловних «тренувань нестратегічних ядерних сил». Зяюча чорна порожнеча зруйнованої шахти «Сармата» поставила крапку в цьому серіалі залякувань — західне суспільство на них досі реагує, але західні уряди вже ігнорують.

Тому Кремль зайнявся роботою з документами. На раптово зібраній «постійній нараді Радбезу з ядерного стримування» Путін представив зміст давно анонсованих змін до ядерної доктрини. Про них глашатаї російської ескалації публічно заговорили наприкінці травня, коли Україна отримала перший значний дозвіл на використання американської зброї по цілях на російській території для захисту Харкова. Якщо вірити Путіну, робота над змінами тривала рік.

Представляючи їх 25 вересня, російський лідер був максимально точним у деталях, що, ймовірно, має переконати в рішучості намірів. Однак говорив він про драфт оновлених документів, залишаючи для себе опцію або «з’їхати», якщо масштабні українські удари по військових цілях на російській території не будуть зупинені, або ж зробити сиквел із затвердженням, якщо західні вагання стосовно дозволів триватимуть.

Ядерна доктрина РФ міститься у двох публічно відомих документах, затверджених указами Путіна. Перший — це Воєнна доктрина РФ (чинна версія 2018 року, яка має косметичні відмінності від версії 2014 року), другий — Основи державної політики РФ щодо ядерного стримування (чинна версія 2020 року, єдина оприлюднена версія документу).

У Воєнній доктрині РФ у параграфі 27 зазначено, що застосування ядерної зброї є можливим як дія у відповідь на використання ядерної зброї та інших видів зброї масового ураження іншою країною, а також у разі агресії проти РФ із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлене саме існування держави. Конкретна інтерпретація є відповідальністю президента РФ, який, згідно з цим самим параграфом, ухвалює рішення щодо застосування.

В Основах державної політики щодо ядерного стримування в параграфі 13 названо об’єкти ядерного стримування — країни та їх коаліції, що розглядають РФ як потенційного противника та володіють ядерною зброєю та/або іншими видами зброї масового ураження, або ж істотним бойовим потенціалом сил загального призначення. Умовами, за яких РФ може застосувати зброю, відповідно до параграфа 19, є: 

1. отримання достовірної інформації про старт балістичних ракет, що атакують території РФ та її союзників; 
2. застосування противником ядерної зброї або інших видів зброї масового ураження по території РФ і союзників; 
3. вплив противника на критично важливі об’єкти, виведення яких із ладу унеможливіть дії ядерних сил РФ у відповідь; 
4. агресія проти РФ із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлено саме існування держави.

Перші три пункти стосуються ядерної війни або її неминучого початку, тобто розкривають зміст ядерної відповіді. Четвертий пункт повторює положення про можливу ядерну відповідь на масштабний неядерний напад. Ця формула з’явилась у Воєнній доктрині РФ 2010 року. В попередніх версіях 2000 і 1993 років було прописано схожу, але відмінну формулу, яку вперше оприлюднив іще колишній СРСР разом з іншими ядерними державами з огляду на зобов’язання в межах режиму ядерного нерозповсюдження.

Путін анонсував такі зміни у зазначених документах, що визначають ядерну доктрину РФ: 

1. положення про неядерний напад, що становить загрозу для самого існування російської держави, буде доповнено або замінено положенням про неядерний напад «за участі або за підтримки» іншої ядерної держави; 
2. положення про достовірну інформацію щодо запуску противником балістичних ракет буде доповнено або розширено положенням про «масований старт засобів повітряно-космічного нападу й перетин ними державного кордону» (Путін пояснив, що маються на увазі «літаки стратегічної і тактичної авіації, крилаті ракети, безпілотники, гіперзвукові та інші літальні апарати);
3. положення про ядерну відповідь на ядерний напад на територію союзників буде замінено або доповнено положенням про ядерну відповідь на агресію невизначеної природи проти Білорусі як учасниці «Союзної держави».

Незмінні міжнародні «червоні лінії»

Всі ці критерії уможливлюють використання ядерної зброї, але не зобов’язують РФ робити це. Політичний сенс їх оприлюднення, так само як і для інших ядерних держав, — у тому, щоби запевнити неядерні держави, які погодилися не набувати ядерного потенціалу, що ядерна зброя має виняткове застосування — для унеможливлення великої ядерної війни між ядерними державами.

Ще на етапі обговорення універсального режиму нерозповсюдження ядерної зброї 1965 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію 2028 (XX), у якій зазначалося, що договірні відносини між ядерними й неядерними державами мають утілювати баланс взаємної відповідальності та зобов’язань. Зрештою ці зобов’язання було оформлено в так званих негативних гарантіях із боку ядерних держав на адресу неядерних. Усі офіційні ядерні держави погодилися, що за жодних обставин не застосують ядерної зброї проти країн, які входять до міжнародно визнаних без’ядерних зон. Щодо інших неядерних держав, ядерні держави кілька разів у різний час (востаннє — 1995 року з огляду на безстрокову пролонгацію Договору про нерозповсюдження ядерної зброї) робили синхронні односторонні декларації стосовно умов застосування ядерної зброї, що включалися до резолюцій Ради безпеки ООН.

Умови трохи відрізняються для різних ядерних держав, але по суті вони однакові, крім Китаю. Китайська позиція категорична — він ніколи за жодних обставин не використовуватиме й не погрожуватиме ядерною зброєю будь-яким неядерним державам. США, Сполучене Королівство, Франція та РФ (СРСР) зробили виняток — вони можуть застосувати ядерну зброю в разі неядерного нападу на них і на союзників, якщо такий напад буде здійснений спільно або в союзі (in association or alliance) з іншою ядерною державою.

Саме цю норму, яку визнано легітимною на міжнародному рівні, РФ хоче тепер повернути до своєї ядерної доктрини, визначеної внутрішніми документами. Ця норма була у Воєнній доктрині РФ 1993 і 2000 років, але зникла у версії 2010 року, ухваленій після зміни російської політики, анонсованої Мюнхенською промовою Путіна 2007 року, й нападу на Грузію 2008-го.

Заміна формули ядерної відповіді на неядерний напад інтерпретувалась як доктринальна ескалація. Російські ідеологи на етапі підготовки нової версії говорили про проголошення РФ права на перший ядерний удар. Формально це так, адже неядерна держава не може завдати ядерного удару. Але критерій «самого існування держави» залишав ядерну зброю винятковим інструментом російської воєнної політики (вважається, що проєкт доктрини 2010 року був значно агресивнішим, ніж опублікований фінальний текст).

За іронією російської долі, з’ясувалося, що програти війну неядерній Україні, яка отримує західну військову допомогу, РФ може й без неядерної загрози самому російському існуванню. Російська ядерна зброя не паралізувала неядерного спротиву України російській агресії, не зупинила неядерної допомоги Україні й не захистила російської території від неядерних українських експедиційних сил і далекобійної зброї.

Тому РФ повернулася до міжнародно визнаної «червоної лінії» стосовно неядерного нападу спільно або в союзі з ядерною державою. Вона справді змушує партнерів вагатися щодо надання дозволів Україні на далекобійну зброю. Але не тому, що РФ прокреслила цю «червону лінію», а тому, що ця «червона лінія» здавна вбудована в міжнародний режим нерозповсюдження ядерної зброї й визнається більшістю держав.

Партнери України схиляються до того, що надання дозволу на використання ракет великої дальності не робить їх учасниками або союзниками України у завданні ударів по цілях на території РФ. Але Кремль відчув, що цей критерій враховується, і вчепився за нього, щоб устигнути вплинути на ухвалення рішень. Далі, вчепившись, він намагається розширити інтерпретацію форм неядерного нападу, здійснення яких у союзі з ядерною державою є критичним і становить загрозу для самої російської державності.

Тому, крім запуску балістичних ракет (які навіть із протилежного боку Землі летять лише приблизно півгодини, тому що сам їх запуск може інтерпретуватись як початок ядерної війни), РФ проштовхує в оновлену доктрину «масований старт засобів повітряно-космічного нападу та перетин ними державного кордону». Вона хоче натякнути, що навіть атаку кількох десятків повітряних дронів, навіть дирижаблів і повітряних куль із боку Україні вважатиме, умовно кажучи, спільним зі США нападом, на який може бути ядерна відповідь.

Цей трюк РФ навряд чи вдасться. Як показує досвід змін її ядерної доктрини, вони не можуть вийти за міжнародні береги. Вони існують так само, як існують міжнародно визнані кордони РФ, усупереч тому, що розповідає Путін.