Це проєкт ушанування пам’яті українських вчених, яких убила Росія. Ми збираємо імена загиблих і розповідаємо про кожну людину на сайті «Моя наука» та сторінках проєкту у facebook та instagram.
Коли Росія щоденно, роками вбиває людей, знищує наші громади і міста, руйнує університети, історичні центри, школи і музеї, важко залишатися при здоровому глузді. Доводиться шукати джерело сили і світла, власну опору в ці часи великих випробувань. Головний ресурс нашої стійкості – це військо. Цивільні мають з усіх сил підтримувати тих, хто воює.
Ще мене як дослідницю суспільства і культури в різних її проявах, як людину роду homo scribens тримає текст і пам’ять. Я пишу, досліджую, спілкуюся з людьми, читаю, їду в Херсон і Харків та знову пишу. Робота з пам’яттю – це те мале, що дає відчуття агентності в обставинах, які породжують пригнічення, беззмістовність і безсилля. «Мале», бо найбільше нині – фронт. Зрештою вбивство завжди асиметричне: кара для вбивці не поверне вбиту людину. Проте пам’ять безмірно важлива для того, аби торжество справедливості сталося; аби існувала тяглість культурна й історична, аби не переривався зв’язок між усіма нами, мертвими, живими і ненародженими – навіть якщо цей зв’язок фізично обривають. Я вірю, що ми, живі, маємо обов’язок супроти мертвих: пам’ятати і передавати цю пам’ять. Не дати Росії стерти жодне ім’я, не забути жодного злочину. Бути голосом тих, які про себе вже не скажуть.
Напевно це і є маґістральна ідея нашого проєкту «Українські вчені на війні».
Як почалася наша ініціатива
Торік я працювала в Авґсбурзькому університеті в Німеччині, в розкішному історичному місті біля Мюнхена. Під час Другої світової в Авґсбурзі був чи не найбільший табір Ді-Пі (табір для переміщених осіб, які існували після завершення Другої Світової): там мешкало близько шести тисяч українців і українок. У місті похована сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк, поет-неокласик Юрій Клен (німець із походження, ім’я при народженні – Освальд Бурґардт), генерал-хорунжий Армії УНР Всеволод Петрів і міністр шляхів УНР Юрій Коллард та інші люди, могили яких вже втрачені. Нині Авґсбурґ знову став табором для українських людей, які рятуються від російських бомб.
Отож, у цьому прикметному місці я готувала публічну лекцію про німецько-українську пам’ять: про німців-колоністів українського півдня, Волині, Галичини, про архітектуру і просторову пам’ять, депортації в Сибір і Казахстан, про історію Ді-Пі й українців в Авґсбурзі, зв’язок наших культурних історій, зрусифікованість і потребу дерусифікації тої пам’яті.
Перед тим у Бахмуті загинув мій товариш, кандидат політичних наук Андрій Семенович. Я відчувала обов’язок розповісти про втрати нашої науки німецьким колегам. Пам’ятаю, всеньку ніч збирала імена й намагалася вмістити їх на першому слайді своєї презентації. То було у травні, а за якийсь час Олексій Болдирєв запропонував перенести цей список на сайт. Олексій людина багатьох заслуг, науковець і популяризатор науки, завідувач кафедри в Національному авіаційному університеті та редактор порталу «Моя наука». До повномасштабного вторгнення я писала для них про медіаграмотність і методи літературознавства. На жаль, війна змусила всіх нас скорегувати спеціалізації.
Відтоді список українських учених, яких убила Росія, зріс до 143 імен. Шістнадцять із них – жінки. А ми з Олексієм нарешті знайшли сили розпочати проєкт. «Українські вчені на війні» – це наша спільна ініціатива для вшанування і збереження пам’яті вчених, які загинули через російсько-українську війну з початку її у 2014-му році. Як науковиця і журналістка я готую для «Моєї науки» серію текстів про кожну людину з нашого сумного списку. Не формальні біографії, а об’ємні портрети, динамічні відбитки життя, спроби розповісти про людей у їхній багатогранності. Олексій із командою порталу «Моя наука» розробляє архівну базу, щоби зібрати до купи і зберегти інформацію про наші втрати на одній платформі.
Отже, тексти виходять в окремому розділі на сайті «Моя наука». Крім цього, під кожним ім’ям на сторінці зі списком загиблих науковців і науковиць буде лінк на текст їхньої пам’яті. Варто підписатися на сторінки проєкту в facebook та instagram.
Ми обговорюємо втрати української науки в широкому історичному контексті. Адже Олексій із колегами досліджує, як більшовики репресували й винищили покоління українських вчених у 1930-х. Паралельно з’являються дослідження й тексти в межах загальної теми деколонізації науки й російсько-української війни: наприклад, «Як Росія “окупувала” західну академію» та «It’s time to free Ukrainian studies from behind the Russian curtain». Нам допомагає журналістка Світлана Галата, яка долучається інформаційно, моніторить дані про загиблих. А початок нашої роботи підтримала біотехнологічна компанія ЮРіЯ-ФАРМ. У їхній щирій, відкритій підтримці можна впізнати почерк українського меценатства, наших Семеренків і Алчевських. У ці дні з 17-го по 20-те вересня ЮРіЯ-ФАРМ провели масштабну біотехнологічну конференцію BioGENext. Там ми з Олексієм представляли великий стенд пам’яті загиблих вчених.
У нас є чимало ідей для розвитку проєкту: комунікаційних кампаній, нових текстів, презентацій, заходів. Я ходжу з готовими концепціями книжок у голові та мрію втілити другу його частину – про живих: серію розмов із науковцями, які зараз захищають країну зі зброєю в руках. Хочеться вірити в силу слова, в те, що ці розмови допоможуть усім Героям уціліти. Ми спілкуємося з іноземними медіа, розповідаємо про втрати і становище української науки в усіх середовищах і професійних колах. Головне для нас зараз – щоби список загиблих більше не зростав.
Кожна смерть – це російський злочин
Загибель кожного науковця або науковиці – це історія чергового воєнного злочину росіян. Ксенія Іванова з Запоріжжя дописувала дисертацію з імунології, коли в її багатоповерхівку прилетіла російська ракета. У цій нічній атаці загинула вона, її мама, тато і молодший брат. Коли я планувала, кому зателефонувати для розмови про загиблу, то в якусь мить подумала: а нікого ж не залишилося! Ксенія була аспіранткою Запорізького національного університету, працювала в лабораторії, перекладала для іноземних делегацій. Вона досліджувала імунні механізми, які загрожують вагітності. Росія забрала майбутнє у Ксенії та її сім’ї, а ще майбутнє в української науки.
Другого січня під час російської атаки на Київ загинула професорка Києво-Могилянської академії Людмила Шевцова. Вона була гідробіологинею і докторкою біологічних наук. Багато років завідувала відділом в Інституті гідробіології Академії наук. Захистила дисертації про токсичні речовини в екосистемі Дніпровсько-Бузького лиману і бентос, тобто придонні рослини і тварини у водяних каналах, досконало зналася на екології водойм. Російська ракета поцілила в будинок професорки у Солом’янському районі.
Один із найбільш титулованих українських вчених, фізик Василь Кладько загинув під час окупації Київщини. Він був доктором фізико-математичних наук, членом-кореспондентом Національної академії наук України і працював заступником заввідділу Інституту фізики напівпровідників із наукової роботи. Лавреат престижних відзнак, з-поміж яких Державна премія України в галузі науки і техніки і Премія імені Вадима Лашкарьова. Василь Кладько був людиною патріотичною, надбав високу репутацію у колег. Росіяни розстріляли його у Ворзелі в середині березня 2022-го. Лише через кілька днів місцевому священику дозволили поховати вбитих. Родина змогла попрощатися тільки після звільнення Київщини.
**
У нашому списку зібрані імена цивільних і військових. Треба розуміти, що українські науковці й викладачі, які працюють на повну ставку в університетах чи дослідницьких установах, або повноцінно вчаться в аспірантурі, – не підлягають призову. Себто багато, аби не більшість вчених прийшли у військо добровільно. Переважно в перші дні російської інвазії. На інтелігентних, освічених, часто без військового досвіду людях тримається українська оборона.
Робота над проєктом дає уявлення про різні явища і тенденції в науковому житті України. Зокрема, й ті, яких би не мало бути. Наприклад, легко помітити, що в українському війську багато істориків. Люди, які знають історію України, розуміють, що перемога над росіянами – запорука нашого виживання. Два тижні тому поліг історик Микола Гаєвой, аспірант Українського католицького університету. У 2022-му він перервав навчання й доєднався 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Світлий і глибокий, Микола досліджував український націоналізм і писав дисертацію про Ярослава Стецька.
Страшно рахувати, скількох істориків Україна втратила на війні. Під Вугледаром загинув Микита Білостоцький з Харкова, на Луганщині полягли блискучі археологи Юрій Коваленко з Глухова та Андрій Филипчук зі Львова, на Донеччині загинули фахівець із нумізматики Юрій Ревера, фахівець із історії Русі й вікіпедист Юрій Лущай, дослідник козацької історії В’ячеслав Зайцев із Запоріжжя; на Херсонщині обірвалось життя львівського історика Рустема Мамута оглу Аблятіфова. У боях загинув дослідник історії менонітів Максим Штатський із Запоріжжя та інші, про кого обов’язково розповімо. Все це видатні імена, знані далеко поза Україною, люди справжньої науки і високої культури. Шалені, непоправні наші втрати.
Я пригадаю історії трьох полеглих Героїв, тих, про кого тексти вийдуть найближчим часом. Але пам’ятаймо кожне ім’я: ми з колегами працюємо над тим, аби пам’ять кожної людини була вшанована.
Стенд «Українські вчені на війні» — фото Наталії Шендеровської
Герой України Біжан Шаропов був українським біологом, нейрофізіологом і біофізиком, кандидатом біологічних наук. Працював в Інституті фізіології Національної академії наук України, чотири роки викладав у рідній Києво-Могилянській академії, популяризував науку. Діти обожнювали його презентації, студенти – лекції про мозок і методи електрофізіології. Біжан пройшов Майдан і воював добровольцем в «Айдарі». Після демобілізації вони з побратимами заснували компанію «Українські генетичні технології», яка розробляла реагенти для лабораторних аналізів і мала великі плани. У роки пандемії Україна замовила в Укргентеху два мільйони тестів для діагностики коронавірусу.
Талановитий і різносторонній, Біжан розвивав письменницьку кар’єру. Перший його роман лишився не дописаний: зник на війні разом із автором. Біжан повернувся до війська, як тільки росіяни вторгнулися в Україну. Воював на Чернігівщині, Запоріжжі, в Лимані, був у Чорнобилі, а далі в Харківській області. Безвісти зник у квітні 2022-го. Через рік експертиза підтвердила, що Герой загинув у бою під селом Борове на Харківщині і був похований у братській могилі. Лише після звільнення області внаслідок Слобожанського контрнаступу загиблих змогли ідентифікувати і з почестями перепоховати. На війні у 2022-му загинув і його колега, співзасновник Укргентеху Дмитро Синюка. Біжан Шаропов удостоєний звання Героя України. У нього залишилася прекрасна мама, яка на зв’язку з його побратимами і постійно донатить на потреби українського війська.
13-го березня 2022-го загинув івано-франківський біолог, ентомолог і натураліст у щонайсправжнішому сенсі цього слова Володимир Третяк. Володимир досліджував у дисертації мух-повисюх: вони вміють зависати в повітрі і прикидаються бджолами та осами, щоби врятуватися від хижаків. Був дуже товариський, шалено залюблений у природу, гори, сплави по річках, збирав комах, вдома тримав найрізноманітніших тварин – від богомола до полоза. У студентстві став співзасновником ентомологічного товариства «Тенакс-17» та унікального глянцю про природу «Станіславівський Натураліст». П’ятнадцять років пропрацював у Прикарпатському університеті. Феноменально знаходив порозуміння з людьми з інших континентів, хай і не знаючи жодного слова їхніх мов – це допомагало йому працювати в туризмі. Обожнював дружину і донечку, яку навчив своїй тонкій любові до природи. Росія вбила Володимира Третяка під час ракетної атаки на Яворівський полігон. Пенсіонеру-кадебісту, який навів ракети, пізніше присудили роки тюрми – але відняті життя це не поверне.
На бойовому завданні біля Ямполівки на Донеччині загинув львівський еколог, кандидат біологічних наук Володимир Козловський. Людина надзвичайно високих особистих і професійних стандартів, для якого існувало лише «чорне» і «біле», для якого обов’язок і справедливість мали реальний зміст. Володимир працював старшим науковим співробітником Інституту екології Карпат НАН України, стажувався за кордоном. Був фахівцем у галузі хімії та біохімії ґрунтів: досліджував вміст і рух макро- та мікроелементів в екосистемах Українських Карпат та інших регіонах України. Володимир взяв участь у всіх українських революціях: На граніті, Помаранчевій і Революції Гідності. Пішов до війська, коли Росія вторгнулася в Україну, бо не міг не піти. Заслужив велику повагу і шану від побратимів, орден «За мужність» третього ступеня. На жаль, посмертно… Володимир Козловський загинув вночі 19-го червня 2023-го року, під час російської танкової атаки, коли витягав засипаного землею побратима. Сини ще встигнули привітати його з Днем батька.
Я маю багато слів про цих світлих, принципових, талановитих і відданих Україні людей, але зараз маю поставити крапку. Дякую їхнім близьким за ті трепетні спогади, смутне і смішне, за щемкі історії, якими зі мною діляться: кожна ніби пташка чи рибка, серце якої тремтить мені в руках, – і які відтепер зі мною назавжди. За кожним ім’ям у списку цілий всесвіт і великий біль. Крихкість тіла доводиться компенсувати міцністю пам’яті – яка цілком покладена на нас. Ми з колегами прагнемо, щоби пам’ять про кожного і кожну жила. То є наша відповідальність – пам’ятати і свідчити про всіх, кого вбила Росія.
Христина Семерин – дослідниця культури, PhD, журналістка, есеїстка
Титульне фото: відвідувачи біля стенду «Українські вчені на війні» — автор Ігор Єфімов
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.