Чому військових мають судити військові суди?

Окрім військової поліції в Україні можуть з’явитися ще й спеціалізовані судді, які розглядали б справи про військових. Депутати наразі обговорюють відповідний законопроєкт і як альтернативу до нього – ідею про створення окремих військових судів. Тим паче, що такі суди в Україні існували до 2010 року, поки Янукович не вирішив їх ліквідувати.

Яка з концепцій найбільш життєздатна, наскільки реально в нинішніх умовах побудувати систему військової юстиції, включно з такими судами, де брати фінансування і шукати кадри, журналісти видання “Цензор.НЕТ” запитали у судді Великої палати Верховного Суду, полковника юстиції Олега Ткачука, який 17 років працював військовим суддею.

– Наразі обговорюється дві концепції військових судів. Перша – це створення спеціалізації для суддів у судах загальної юрисдикції. І друга – спеціалізація і створення або Вищого спеціалізованого суду щодо військових злочинів, або окремої палати у Верховному Суді. Ви працювали багато років військовим суддею і розумієте специфіку розгляду таких справ, і теж не перший рік публічно порушуєте питання щодо необхідності створення військових судів. На ваш погляд, яка концепція найбільш вдала в нинішніх умовах?

– Взагалі питання про військову юстицію глобальне і не обмежується лише створенням військових судів. В теперішніх умовах війни є необхідність в кількох принципових речах, які Україна як правова держава повинна зробити. Перше – це питання забезпечення боєздатності Збройних сил. Відповідно у війську має бути дисципліна, порядок. А для цього мають існувати спеціальні органи, які цей порядок забезпечують.

З одного боку – це органи військового управління, командування різних рівнів. З іншого – це правоохоронні органи, які попереджають вчинення правопорушень, забезпечують дотримання порядку своїми специфічними методами. Та ж військова поліція, прокуратура і відповідно суд. Загальний суд чи військовий – це окреме питання.

Друге. Військовий обов’язок в Україні тепер виконує близько мільйона людей, також значна частина військових організацій, цивільних організацій виконують функції по забезпеченню Збройних сил. Ці люди мають отримати правовий захист і правову допомогу. Насамперед – це військовослужбовці, які повинні мати грошове, матеріальне забезпечення. А звільнені з військової служби за станом здоров’я, медичне забезпечення, підтримку і повагу держави як ветерани війни. Наразі зареєстровано 1,2 мільйона ветеранів війни. Вони повинні мати також належний спосіб захисту юридичних гарантій, які держава їм надала, коли вони йшли на військову службу.

І трете, не менш важливе питання – відповідальність за воєнні злочини. Військовослужбовці російської армії, яка веде агресивну війну в Україні, мають бути притягнуті до відповідальності за вчинення воєнних злочинів на території нашої країни. В Україні має існувати механізм притягнення до відповідальності тих військовослужбовців, які, наприклад, потрапили в полон, а до цього вчинили воєнний злочин. Вони на нашій території, під нашою юрисдикцію і мають нести відповідальність за скоєне.

Окрім того, Україна ратифікувала Римський статут, який передбачає, що командири українських військових підрозділів, якщо хтось з їхніх підлеглих вчинив воєнний злочин, теж нестимуть відповідальність. Тому, на мою думку, в Україні має бути створена система, як б забезпечувала притягнення до відповідальності таких осіб. В іншому випадку до цієї відповідальності вони будуть притягнуті міжнародними судовими установами. Я думаю, що з метою забезпечення гарантій наших офіцерів, сержантів, такий механізм має бути національним.

Все це говорить про те, що мають діяти органи військової юстиції. І я відстоюю думку про те, що такими органами військової юстиції мають бути військові суди. Адже саме правосуддя має забезпечити вирішення усіх цих справ і цих проблем, про які я говорив. Бо статтею 55 Конституції України прямо передбачено, що права і свободи людини захищаються судом. В даному випадку це мають бути військові суди.

В якій формі вони мають бути? Дійсно зараз йдеться про те, що можна створити спеціалізацію суддів у судах загальної юрисдикції – це передбачено законопроєктом №10301. Я вважаю, що така система навряд чи буде ефективна, оскільки особливість суддів у військовій сфері – це те, що вони мають формуватися за рахунок осіб, які проходили або проходять військову службу. І мають досвід цієї служби або бойовий досвід. Зрозуміти суспільну небезпечність вчиненого правопорушення може тільки та людина, яка перебувала у військовому колективі і знає в яких умовах ця служба проходить. Особливо те, що стосується теперішньої активної фази війни.

Мені складно повірити в те, що цивільна особа, яка перебуває на віддаленій території від лінії фронту, здатна усвідомити всі ті складності і той морально-психологічний стан, в якому перебувають військовослужбовці діючої армії. Тому я вважаю, що має бути військовий суд, як окрема ланка. Тобто, окружні військові суди як суди першої інстанції, апеляційний військовий суд і військова палата або військова колегія Верховного Суду.

Така система повністю вписується в національну систему судоустрою. Вона ніяким чином не вибивається з цієї системи, відповідає і рішенням Європейського суду з прав людини, і традиції, яка є в усіх країнах НАТО.

– Все ж таки, чому не спеціалізація суддів? Хіба це не простіше?

– Якщо створити таку систему, то на мій погляд, достатньо 100 військових суддів для того, щоб забезпечити розгляд усіх тих справ, про які я з самого початку сказав. Інакше доведеться у кожному з діючих тепер 580 судів першої інстанції відбирати суддів, які будуть спеціалізуватися на вирішенні військових справ і 580 людей навчати військового права, якщо рахувати, що там має бути хоча б по одному такому судді. Це невиправдані затрати бюджету, тому що в будь-який час людина може звільнитись, а інституційної спроможності розглядати військові справи не буде. Бо не буде органу, який би займався навчанням, узагальненням судової практики, виробленням єдиних підходів.

До того, в жодній країні світу ви не знайдете прикладу, щоб були судді з такою спеціалізацією у судах загальної юрисдикції, там працюють військові суди.

– По одному судді мало. З різних причин. Наприклад, в будь-який момент одна зі сторін в процесі може заявити клопотання про відвід судді. Ким його заміняти?

– Ви праві, одного судді недостатньо, адже у нас є судовий контроль за досудовим слідством. І він передбачає інститут слідчих суддів. Якщо слідчий суддя справу слухав на етапі розслідування і контролював досудове слідство, то тоді він не може бути суддею і слухати справу по суті. Тому треба як мінімум два судді в кожному суді. Але і цього буде мало. Бо треба, по-перше, щоб один був запасний, а також є справи, які розглядаються лише колегією з трьох суддів.

А тепер порахуємо. Якщо в 580 судах зробити по три спеціалізовані судді, то виходить, що майже половина усіх суддів України повинні мати військову спеціалізацію. В такому разі немає сенсу говорити про спеціалізацію, бо вона фактично розмивається.

– Певно треба ще врахувати, скільки справ суддям доведеться розглядати. Є якась статистика, яку можна аналізувати? Скільки, наприклад, справ, де йдеться про військових, доходить до Верховного Суду?

– Я можу говорити лише про ту інформацію, яка є у відкритих джерелах. За даними Державної судової адміністрації, кримінальних проваджень стосовно військовослужбовців за час повномасштабної війни з’явилося більше ніж 10 тисяч. Справ про адміністративні правопорушення – понад 100 тисяч. На мою думку, це занадто велика кількість, яка підтверджує необхідність запровадження системи військової юстиції.

Узагальнення у справах про адмінправопорушення Верховний Суд в силу закону не проводить, тому що справи про адміністративні правопорушення до Верховного Суду не доходять.

В межах апеляцій це також не робиться, тому що ці справи фактично розпорошено по різних регіонах. Немає єдиного центру, куди б надходила і де б аналізувалася ця інформація. І це ще один аргумент стосовно того, що потрібні спеціалізовані військові суди. І окремий апеляційний військовий суд, який би цими питаннями займався для того, щоб не допустити безпідставного притягнення військовослужбовців до адміністративної і кримінальної відповідальності.

Що стосується справ про правовий і соціальний захист військовослужбовців (медичне, грошове, пенсійне забезпечення, різні виплати), то по них статистики немає, але я думаю, що їх теж немало.

– Які здебільшого підстави для притягнення військових до кримінальної відповідальності?

– Щодо найбільш поширених злочинів в армії, то наразі це самовільне залишення частини. Наступна категорія – це невиконання наказу.

– Один з аргументів тих, хто виступає за створення військової поліції і інших органів військової юстиції, полягає в тому, що кількість таких випадків зменшиться. Бо військові поліцейські і прокурори зможуть на таке ефективніше реагувати, виїжджатимуть на передову. Чи можуть на це якось вплинути військові судді?

– Зараз є кілька проблем. Перша полягає в тому, що цивільні судді взагалі не можуть потрапити в розташування військової частини. По-друге, цивільні слідчі судді не можуть потрапити в зону бойових дій. Тобто, фіксування і контроль за досудовим слідством там не може здійснюватися.

– Чому це проблема?

– Бо тоді не фіксується належним чином правопорушення, не даються дозволи на проведення слідчих дій. Крім того, притягнення до відповідальності відбувається не в короткий строк після вчинення, інші військовослужбовці не знають чи поніс правопорушник покарання.

– Навіщо суддям там перебувати? Це не можна робити з кабінету чи зали суду?

– Можна, але треба щоб цей кабінет був на відстані кількох кілометрів від зони бойових дій, а за тисячу кілометрів. Тоді справи будуть вирішуватися швидко, права поновлюватися відразу, а покарання призначатися – на очах інших військових. Все це сприятиме підвищенню рівня дисципліни і правопорядку в армії.

– Коли злочини скоюють цивільні, слідчі судді ж не виїжджають на місце злочину, а в своїх рішеннях спираються на ті матеріали, які їм приносять правоохоронці.

– Так і є. Але, наприклад, уявімо ситуацію, коли йдеться про обрання військовому запобіжного заходу. Це можна зробити відразу, коли його затримали і з військової частини привезли до суду, який знаходиться поряд. Або це можна зробити колись в якомусь суді десь на території України. І якщо його, наприклад, затримали за невиконання наказу у військовій частині, а запобіжний захід обрає суд, який знаходиться в межах трьох-чотирьох кілометрів, то у разі відмови в задоволенні клопотання, він може й надалі знаходитись у військовій частині і продовжувати виконання військових обов’язків.

І ще одне. Чим більше часу проходить між вчиненням злочину і притягненням до відповідальності, тим негативніше це впливає на стан військової дисципліни, адже люди не бачать, що покарання за вчинення злочину є невідворотним.

Військовий суд може розглянути справу у розташуванні військової частини. Тобто, фактично це може бути в зоні бойових дій. Такий підхід дозволить здійснювати профілактику правопорушень, адже люди бачитимуть, що людину притягнуто до відповідальності за вчинений злочин. І це сприятиме підвищенню боєготовності.

Окрім того, інколи злочини вчиняються тому, що військовослужбовець нижчого рангу не може поскаржитись на дії свого командира. Причиною невиконання наказу інколи може бути те, що накази, які до цього віддавав командир, є сумнівними. А військовослужбовець оскаржити це рішення командира не може, немає куди. Якби був військовий суд, діяли військова прокуратура і військова поліція, то він міг би звернутися зі скаргою на дії такого командира.

– А в цивільний суд не можна оскаржити дії командира?

– Можна. Але, на жаль, звичайні суди мають завідомо просто шалене навантаження. Справи чорнобильців, розлучення і поділ майна, пенсійні справи, кримінальні справи і справи про порушення правил дорожнього руху, встановлення юридичних фактів. Одним словом, більше ніж  чотирьох мільйонів справ на чотири тисячі суддів. Як суддям вибрати із тисячі чи двох-трьох тисяч справ, що є у його провадженні десять чи двадцять справ, що стосуються військової служби чи прав конкретного солдата чи сержанта… Цивільному судді складно визначити пріоритетність справ. Тим більше, що закон це не дозволяє робити. Так само цивільній людині, юристу загальної практики складно зрозуміти різницю між Дисциплінарним статутом і Кодексом законів про працю. Для того, щоб зрозуміти, як військовослужбовець або його командир мають діяти, треба вивчити понад 200 тисяч нормативно-правових актів, які стосуються військових і зараз є у відкритому доступі. Окрім цих документів є ще десятки тисяч, доступ до яких закрито.

“ЯКБИ У ВІЙСЬКОВІ СУДИ ПРИЙШЛИ ЛЮДИ З АРМІЇ, ВОНИ НЕ ШУКАЛИ Б СТОРОННЬОЇ “ТЕПЛОТИ”

– Якщо створювати військові суди, то де брати людей, які там працювали б, приміщення, фінансування на утримання?

–В 2014 році судів загальної юрисдикції було 750. Зараз діє близько 580.

Близько 90 судових установ не працюють, тому що вони розташовані у зоні активних бойових дій. Ще 84 не здійснюють правосуддя в Автономній Республіці Крим.

Окрім того, зараз говорять про те, що в Україні треба здійснити оптимізацію судової системи. І з врахуванням навантаження на суддів визначити оптимальну кількість судів.

Але ж знову таки. Більше ніж 170 судів не працюють. І якщо створювати військові суди, то для початку треба два-три гарнізонних окружних військових суди, один апеляційний і палату у Верховному Суді. Для палати у Верховному Суді приміщення не потрібно, тому що судді, які тут працюють, забезпечені приміщеннями. Тут все є для того, щоб здійснювати правосуддя. Тобто, йдеться фактично про три суди.

З огляду на те, що 170 судів не діє, а коли буде оптимізація, ще кількість судів зменшиться, я думаю, що це достатній ресурс для того, щоб розмістити і забезпечити роботу всього лише трьох-чотирьох військових судів.

Щодо кадрів. Тепер в Збройних силах України проходять службу понад 50 суддів. Більшість з них – це судді адміністративних судів.

Понад 300 працівників апарату суддів також проходить службу в ЗСУ.

Ці цифри говорять про те, що можна створити два-три окружні військові суди за рахунок суддів, які проходять військову службу. Крім того, не потрібно забувати і про тих офіцерів, які тепер працюють у судах, але вже мають досвід військової служби та бойовий досвід. Якщо по 25 суддів у кожному суді буде, то я думаю, що це буде на теперішній час оптимально. І якщо ці люди погодяться перейти у військові суди першої інстанції, то вони будуть забезпечені кадрами.

А в апеляції питання може бути вирішено також за рахунок тих же людей, які проходили військову службу або проходять. І за рахунок тих людей, які мають досвід військової служби, і перебувають або в запасі, або у відставці. Зокрема, можна було б залучити суддів, які проходили службу у військових судах. Є такі судді, і вони можуть бути переведені на службу у військовий апеляційний суд. Я думаю, що там має бути 15-17 суддів.

В подальшому, думаю можливо забезпечити ресурс суддів за рахунок адвокатів, військових юристів Збройних сил і військових формувань.

Стосовно військової палати Верховного Суду. Тепер є судді Верховного Суду, які зараз служать в діючій армії, а також судді, які вже звільнилися з лав Збройних сил, зокрема, заступник голови Верховного Суду – він має і бойовий досвід і державні нагороди за це.

Тобто, якщо говорити про витрати на кадрове забезпечення, то їх на теперішній час не треба. Оскільки суди можуть бути сформовані за рахунок тих кадрів, які мають достатній досвід військової служби.

– Чи немало таких людей?

– Суддя в середньому в Україні розглядає тисячу-півтори справ на рік. Це означає, що навантаження на цих суддів має бути в межах ста-ста п’ятдесяти тисяч справ на рік. Саме така приблизно кількість справ зараз. Хоч тут не враховані справи адміністративної юрисдикції, які стосуються пільг і матеріального забезпечення ветеранів війни. Але в тому разі, якщо система буде створена, то, по-перше, є механізм зразкових справ. І справ в такій кількості, як нині, не повинно було б бути, на мою думку. Превентивне попередження порушення прав та невідворотність покарання за правопорушення військові суди забезпечать. Відповідно справ стане менше.

Я слідкую за судовою статистикою. У практиці Верховного Суду, наприклад значна кількість однотипних справ за скаргами Пенсійного фонду на рішення апеляційних судів. Касаційний суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки є єдина практика. Але ресурси для вирішення навіть таких справ витрачаються. Потрібно більш широко застосувати механізм зразкових справ та знаходити дієві механізми виконання рішень судів. Тим же Пенсійним фондом України, борги якого перед пенсіонерами досягли розмірів у мільярди гривень.

А якщо до цього ще додати те, що потрібно узагальнювати судову практику, виробляти єдині підходи і єдині механізми матеріального забезпечення військовослужбовців, то таких справ має бути менше в рази. Вони повторюються і пов’язані з неефективною роботою деяких державних органів.

Як на мене, більшість справ про адміністративні правопорушення – це справи про дисциплінарні проступки і вони мають закінчуватися на стадії прийняття рішення командиром про притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до Дисциплінарного статуту. Наприклад, в одній зі справ, яку я вивчив, було рішення про притягнення до відповідальності рядового за те, що він в добовому наряді заснув під час повітряної тривоги. Ніяких негативних наслідків це не мало, особовий склад підрозділу перемістився в укриття, а військовослужбовець проспав годину. Але рішенням суду його було покарано штрафом у 15 тисяч гривень. Не можу оцінити всі обставини цієї справи, але прихильник того, що звернення до суду для покарання наших військовослужбовців має бути виваженим і пояснюватися неможливістю чи недієвістю дисциплінарних заходів з боку командира чи військового начальника.

– Ви так впевнено говорите, що судді, які зараз служать чи звільнилися зі служби, пішли б працювати у військові суди. А якщо вони не захочуть? Це не “теплі місця”, не суди, де вирішуються судові спори на мільйони чи мільярди, тут немає кому “занести”. Розумію, що це дещо цинічно звучить, але корупція в судовій системі поки що існує. Принаймні в офіційних повідомленнях правоохоронців ми про це періодично читаємо.

– Я 17 років прослужив у військових судах. І за ці роки були випадки, коли суддів звільняли за вчинення серйозних дисциплінарних проступків. В тому числі, пов’язаних з тим, що їм було “тепло” на їхньому місці. Але по системі таких випадків було десь до п’яти за усі ті 17 років.

У військових судах “теплих місць” в принципі не має бути. Довіра зараз до тих людей, які служать у війську, за соціологічними дослідженнями – 96% . Якщо скільки людей довіряють армії, то формування судів за рахунок цих людей, дуже б позитивно сказалося на системі правосуддя взагалі, і військового зокрема.

Якби військові суди прийшли люди з армії, вони не шукали б сторонньої “теплоти”, їм би було достатньо тепло від того, що вони несуть службу в гарячих місцях.

Чи захочуть вони перейти в ці суди? Більшість з них вже вирішили свою долю, коли пішли воювати. Їхня теперішня служба не менш складна, ніж здійснення правосуддя у військовому суді.

Багато людей із судової системи і поза нею мені пишуть і дзвонять, кажуть що вони зацікавлені у створенні військової юстиції, і з радістю долучилися б до цієї роботи.

Також ми не повинні забути про людей, які, знову ж таки мають адвокатський досвід, про вчених. Це ті люди, за рахунок яких свого часу було сформовано і Верховний Суд.

Чому люди, які довели свою професійність, відданість народу, і своїм бойовим подвигом, ризикуючи життям і здоров’ям довели відданість Україні і українцям не можуть стати суддями військових судів? Я вважаю, що вони гідні здійснювати справедливе і кваліфіковане правосуддя.

– Їм доведеться проходити конкурсний відбір і невідомо, скільком це вдасться, і скільки часу усе це займе.

–Дійсно Конституція України передбачає, що судді призначаються на посади президентом в результаті конкурсу. Але Конституція також говорить про те, що у випадку, визначеному законом, судді призначаються і без конкурсу. Я думаю, що в умовах війни може бути сформована частина кадрового складу військових судів за рахунок інших юристів з числа адвокатів, прокурорів, вчених, які понад два роки воюють і мають бойові заслуги перед державою і народом. Вони вже пройшли конкурс, який багатьом не під силу…

– Нещодавно в Комітеті Верховної Ради з питань правової політики відбулася дискусія щодо концепції створення військових судів за участі суддів, вчених, військових і народних депутатів. Ви теж брали в ній участь. На ваш думку, наскільки серйозно цього разу депутати налаштовані на те, що дійсно створити військові суди? Бо ж законодавчі ініціативи були і раніше, але вони ні до чого не призвели.

– Коли спілкувався з депутатами в комітеті, в мене склалося таке враження, що сумнівів у необхідності спеціалізації розгляду військових справ ні в кого немає. Є питання лише до того, в якій формі це зробити. І друге питання – як це буде функціонувати.

Комітет з питань правової політики, на мою думку, і вона підтверджується дискусією, зацікавлений в тому, щоб забезпечити військовослужбовців належним правосуддям, щоб справи військових, ветеранів, членів їх сімей вирішувалися кваліфікованими у військовій сфері суддями.

Питання як це правильно і швидко зробити.

Деякі депутати вважають, що простіше створити спеціалізацію в судах загальної юрисдикції, а деякі погоджуються з думкою, що необхідно побудувати чітку систему військового правосуддя, яка буде самостійною в межах загальної судової системи.

До чого в результаті прийдуть законодавці, побачимо, але ще раз хочу підкреслити: військовослужбовці заслуговують на тих суддів, які матимуть спеціальні знання у галузі військового права і досвід військової служби.

Автор: Тетяна Бодня

Джерело: “Цензор.НЕТ”

Tweet