Якби ви вчились так, як треба. В український прокат вийшов політичний байопік «Учень. Історія Трампа»

«Учень. Історія Трампа» (The Apprentice) — американський дебют режисера Алі Аббасі за сценарієм Габріеля Шермана. Фільм досліджує бізнес-кар’єру Дональда Трампа в Нью-Йорку в 1970—1980-х роках. Наскільки цікаво глядачам за межами США знати про генезу цього, як би м’якше сказати… феномена? Сходження до багатства і влади, ціна великої кар’єри — вічні сюжети. А в Україні, на додачу — звісно, не від хорошого життя — особистість Трампа є темою надто злободенною.

Оповідь починається за часів пізнього Ніксона, в Нью-Йорку середини 1970-х — незатишному, криміногенному, повному соціальних контрастів, зі зруйнованим центром. Донні, молодший син забудовника Фреда Трампа, збирає квартплату в бідняків, що живуть у збудованому його батьком соціальному житлі. А ще — бажає більшого. Набагато більшого. І ось одного вечора, в дорогому ресторані, де збираються некороновані королі Америки, його кличе до свого столика скандально відомий адвокат Рой Кон.

Кадр з фільму «Учень. Історія Трампа»

Алі Аббасі (народився 1981 року) — данський режисер іранського походження. Має нагороду Каннського фестивалю в програмі «Особливий погляд», чотири премії «Роберт» і Німецьку кінопремію. В його фільмографії панує розмаїття жанрів і тем: «Шеллі» (2016) — суміш сімейної драми й горору, головна героїня «Кордону» (2018) — справжній троль, який живе в ХХІ столітті та працює на митниці, антагоніст «Священного павука» (2022) — серійний убивця, релігійний фанатик, що замордував 16 жінок; слід так само додати завершальні серії першого сезону апокаліптичного серіалу «Останні з нас» (2023). Очевидно, що Аббасі — з тих кінематографістів, що люблять ризикувати, заходити на нові території. Байопік про чинного кандидата в американські президенти — такого виклику в нього ще не було.

А втім, він мав досвідченого співавтора. Габріель Шерман уміє опрацьовувати антигероїв: за його сценарієм знято «Найгучніший голос» — мінісеріал про засновника телеканалу Fox News Роджера Ейлса (блискуча робота Рассела Кроу). В «Учневі» Аббасі та Шерман зосереджуються на двох спочатку неявних протистояннях: між Трампом (Себастьян Стен) і Коном (Джеремі Стронг) і між Трампом й усім світом. Кон здобув репутацію та вплив у часи маккартизму, коли допомагав у розслідуванні справ підозрюваних комуністів. Він відіграв помітну роль у винесенні смертного вироку подружжю Розенберг, звинувачених у державній зраді. Кінематографічний Кон — геній макіавеллівської підступності. Його принципи збіса красномовні: «Атакуй, атакуй, атакуй», «Нічого не визнавай і все заперечуй», «Завжди жадай перемог і ніколи не визнавай поразок», «Ти граєш не м’ячем, а людиною», «Моралі не існує». Логічно, він розв’язує проблеми, не гребуючи засобами: незаконне стеження, шантаж, підкуп. І учень у нього чудовий. Учителя він перевершить.

Кадр з фільму «Учень. Історія Трампа»

Проблема фільму якраз в учневі.

Аббасі та Шерман достатньо ретельно слідують звивистому шляху Трампа від невпевненого і навіть кумедного початківця до безжального хижака, ладного переступати закони й людські життя, ґвалтувати й обманювати. Але тут бракує зміни протагоніста по суті: Стронг працює добре, та все ж його герой із самого початку одержимий одним і тим самим марнославством, одною і тією самою жагою успіху, одною й тією самою байдужістю до близьких. Немає драми перетворення людини на монстра: просто спочатку маємо маленького василіска, а під кінець — великого.

Кадр з фільму «Учень. Історія Трампа»

Стронг прийшов із серіалу «Спадкоємці», де грав найтрагічнішу роль, за яку отримав «Еммі» та «Золотий глобус»; однак саме Кон — його вершина на цю мить. Своїм кажаноподібним обличчям і очима з напівприкритими повіками він робить більше, ніж більшість виконавців могли би зробити всім тілом і голосом. І йому віриш безумовно, надто коли в другій половині фільму Рой починає зазнавати фатальних втрат, переживати справжній біль і стає, фактично, жертвою ним же самим сповідуваних принципів. Стронг не робить жодного зусилля, аби якось навмисно «гуманізувати» Кона, жодних штучних сліз — він просто проживає його життя, пише цей індивідуальний літопис, обходячись мінімумом засобів, але завжди діючи точно. І на тлі його вразливості Трамп виглядає ще більшим чудовиськом.

Кадр з фільму «Учень. Історія Трампа»

Тож виходить, що це історія не так про темний бік американської мрії, як про Фауста, що виявився дияволом, і про Мефістофеля, що перетворився на людину. Фільм робили про учня, а головним героєм несподівано став учитель. Цей, припускаю, неочікуваний для авторів результат компенсує частину недоліків фільму, хоча й не скасовує його прикрої передбачуваності.

Ну а для нас, що завмерли в очікуванні 5 листопада, насамкінець лишається недобрий посмак актуальності завітів Кона. Бо, здається, й досі чимало українських політиків і політикинь мають у головах по маленькому Рою, що їм наспівує ту ж мелодію: ніколи нічого не визнавай, грай людьми як м’ячем, перемагай за будь-яку ціну, мета виправдовує засоби. І війна їм не указ. І виборців, готових за них голосувати, більш ніж досить. Але то вже інше кіно, хай йому грець.