Про що мають говорити сьогоднішні «арестовичі»

Не те щоб добре слово хочу сказати про Арестовича, але все ж таки визнати його заслуги треба. Тоді, навесні 2022-го, він таки допоміг змікшувати шок української більшості. Він брехав? Так, брехав у вічі. Але це був той випадок, коли вигадка є ліками. У той рік Україна в травні – це уже була не Україна в лютому-березні. Нація виграла час, щоб знову повірити в себе.

Звісно, Арестович далеко не єдина і не основна причина тодішнього «дива на Ірпені». Та він взагалі не причина героїзму, самопожертви і віри! Але нація складається з різних людей і – факт: з його байками про «потерпіть ще два тижні» багатьом ставало легше дихати, світлішало в очах.

Нині, у жовтні 2024-го, мільйонам українців знову не вистачає повітря і все темно навкруги, ми страшенно втомилися від чорних новин. А вони продовжують сипатися – щодня летять нам на голови «Шахеди» і КАБи, а десь на фронті наші змушені відступати, а тупі запроданці в тилу палять військові авто, а прости Господи, вітчизняні прокурори-покидьки цілими обласними прокуратурами «роблять» собі інвалідність. Ще й п'яте листопада нависає: а що коли таки Трамп?

Як жити в цій безповітряній порожнечі? Знову брехати? Та ні, вдруге таке уже не пройде. Звісно, про нового Олексія Арестовича взагалі не йдеться, мова про тих, хто здатний і може комунікувати. Що казати собі і людям «арестовичам» зразка жовтня 2024-го?

Правду. Українці вже доросли до того, щоби чути саме Правду без руйнівних включень ворожої пропаганди, без вітчизняних істеричок обох статей, без дописів деяких журналістів і «аналітиків» – бездарних або безсовісних вітчизняних і байдужих до України іноземних.

Без цих домішок правда виглядає так:

1. Трамп каже «Україна вже програла»

Це брехня. Що, українські міста всі вщент зруйновані? Наші церкви – золоті купола лежать на землі – цей нав’язливий трампів штамп (десь почув і шпетить, мов папуга) відповідає дійсності? В Україні зовсім не залишилось людей? Зеленський з кожної поїздки до США привозить «сотні мільярдів доларів»? Подивіться уважно на ці його «аргументи» – інших у нього немає – і зробіть висновки.

2. Продовжуємо у дусі Трампа

Нам немає чого їсти-пити? Магазини не завалені товаром? Автозаправки зачинені? Ми не пройшли уже дві воєнні зими і не підготувалися до третьої? Лікарі не лікують, а вчителі не вчать? Органи державної влади в центрі і на місцях (якими б вони не були) не працюють? Ні, це все брехня. Так, як нині у нас, не буває у країнах «які вже програли», навіть з поправкою на новітню війну ХХІ століття.

3. Фронт

Так, повільно відходимо. Але ж ми не забули, як ЗСУ відходили під шаленим тиском ворога і влітку теж, і раптом – прорив на Курщину – і повний злам в уявленнях про перебіг війни і у нас, і на Заході. Це факт. Росія намагається робити вигляд, що його немає, продовжує тиснути. А якщо ЗСУ так само раптом прорвуться на Брянщину? Адже хто тоді, влітку, думав, знав, що в України є достатні резерви? А зараз чому ні?

4. Ворог

Ми уже більш ніж багато бачили прогнозів, що от-от, ще трохи перетерпіти – і Раша видихнеться. І ніяк Україна цього не дочекається… Так от: дочекається! Подивіться стрічку – на справжні новини, а не висмоктані відомо з чого – там насправді лише про те, що таргани в камуфляжі ніколи не скінчаться, а ВПК – не загнеться? Ні, це й близько не так. Уже загинається. Одна ганьба із залученням північнокорейських рабів на український фронт чого варта!

5

Росія завжди падає раптом, саме тоді, коли з імперських репродукторів лунають бравурні марші і вони удають непорушність та велич. Не закликаю на це розраховувати, але й не забуваймо, що таке завжди можливе. Це так, для підйому настрою.

6. Нарешті Трамп

Це насправді проблема, рішення якої з нашої – пересічного українця – позиції не проглядається. То й не переймаємося тим, принаймні, до 5 листопада! Звісно, це не стосується урядовців, військових і дипломатів, але ми давайте жити, як настійливо радять психологи, у відсіку цього дня. Гаріс, до речі, теж не подарунок. Але я не вірю, що з цієї ситуації немає позитивного для України виходу. Ще ніколи так не було, щоби якось не було.

7. Коротше

Я здаватися не збираюсь. І ви не збираєтесь. І це головне – ми не збираємося здаватися! Тож дивимось уперед і дихаємо рівно. Переможемо.