Медіа на ТОТ: як Росія встановлює інформаційний контроль на окупованих територіях

Після початку агресії у 2014 році та повномасштабного вторгнення в Україну у 2022-му Росія почала встановлювати контроль над тимчасово окупованими територіями (ТОТ), використовуючи комплексні інструменти впливу та пропаганди для досягнення своїх цілей. Основна мета цих заходів — придушити спротив місцевого населення, нав’язати російську ідентичність і легітимізувати окупацію в очах світової спільноти. Для встановлення причетних до окупації представників українських медійників «Детектор медіа» запустив спецпроєкт про медійників, які за власним вибором, без примусу, стали поширювати російську пропаганду на тимчасово окупованих територіях, — «Медіаколаборанти». А команда Центру досліджень систематично досліджує теми та події, пов’язані з життям на тимчасово окупованих територіях чи наслідками діяльності окупантів в Україні та їхньою пропагандою.

Команда «Детектора медіа» презентувала свої проєкти під час щорічної конференції Donbas media forum у рамках дискусії «Інформаційна окупація ТОТ: як росіяни використовують медіа та ресурси пропаганди для впливу на людей». Участь у заході взяли заступник керівника Центру досліджень «Детектора медіа» Олексій Півторак і журналістка «Детектора медіа» Ірина Семенюта. Модерував обговорення програмний директор «Детектора медіа» Вадим Міський.

На початку дискусії Вадим Міський розповів про аналітичні продукти, які Центр досліджень «Детектора медіа» впроваджував протягом останніх років:

«У нас була низка занурень у непросту тему інформаційної окупації на ТОТ. Ми працювали разом із партнерами — Центром інформаційної стійкості CIR і досліджували, як Росія використовує старі й нові міфи для того, аби перетворювати людей, які живуть на окупованих територіях, на жертв. Це історичні міфи про козаків, наприклад, або сучасні — про відбудову, яку начебто Росія намагається проводити на тимчасово окупованих територіях. Це також інші дослідження, які проводилися з нашим іншим партнером NDI, де ми вивчали тематику російської пропаганди зі вразливими групами: дітьми, молоддю, літніми людьми».

Зважаючи на суспільну значущість теми співпраці окремих людей на тимчасово окупованих територіях, у 2023 році «Детектор медіа» розпочав ще один спецпроєкт — «Медіаколаборанти». «Ми фокусувалися на діяльності тих медійників, які за власним вибором, без примусу стали поширювати російську пропаганду в окупації. У цьому проєкті ми з’ясовуємо, кого з медіапрацівників можна вважати колаборантами», — розповів Вадим Міський.

Вадим Міський

Як влаштована пропагандистська медійна інфраструктура на ТОТ

Олексій Півторак розповів, як трансформувалися медіа на ТОТ через російський вплив і як змінювалися підходи росіян до встановлення контролю над медійним ландшафтом протягом 2014–2022 років. У Криму й на окупованих територіях сходу України окупанти спочатку встановлювали контроль над медіа і лише згодом об’єднували їх у холдинги. На Донеччині й Луганщині, зокрема, такі об’єднання під керівництвом окупаційних «міністерств» внутрішньої та інформаційної політики сталися у 2016–2017 роках.

«У 2022 році окупанти вже мали людей, готових очолити “міністерства”. А під них ледь не одразу ж прив’язували захоплені або створені проросійські медіа», — розповів Олексій Півторак.

За його словами, централізоване створення проросійських медіа найкраще ілюструють телеграм-канали, яких із лютого до середини березня 2022 року виникло кілька сотень. Вони мали схожі назви зі словом «главное» та назвами населених пунктів, зокрема, Київщини, центральних і південних областей України. Також ці канали використовували однакові картинки, репости російських телеграм-каналів або цитували один одного. Зокрема, вони розповідали про «переваги» російського окупаційного режиму на територіях, які вони контролюють або на які зазіхають.

«Окупація медійного простору у 2022 році відбувалася такими “механізованими підходами”. Окупанти знали, що робити, де робити. І мали людей, вихованих ними або привезених із Росії, які й займалися пропагандою на благо Росії», — підсумував Олексій Півторак.

Ірина Семенюта додала, що курують інформаційне поле здебільшого росіяни, але серед працівників медіа є й українці. Крім того, на окуповані у 2022 році території переїхали медійники з Донеччини, Луганщини та Криму. Вони доєдналися до створення «нових» пропагандистських медіа.

Проте вона сказала, що назвати людей, які пішли на співпрацю з ворогом, «колаборантами» може тільки суд. Тому у спецпроєкті «Детектора медіа» здебільшого згадуються журналісти, яким уже оголосили підозру або вирок.

«Якщо людина публічно підтримала окупантів і почала пропагандистську діяльність, але провадження немає, ми також можемо згадати її у своїх матеріалах, але в цих випадках доводиться глибоко вивчати контекст, її погляди, спілкуватися з її знайомими, адже причин, чому людина на це пішла, може бути безліч. Якщо взяти наші ретроспективні дослідження, наприклад, як відбувалося захоплення донецьких медіа у 2014 році, то це були годинні інтерв’ю з очевидцями тих подій, які знали кожного, хто дав росіянам “зелене світло”. І ці спогади дуже цінні», — каже Ірина Семенюта.

 Ірина Семенюта, Олексій Півторак, Вадим Міський

Ірина Семенюта додала, що окупанти створили медіахолдинги в кожній із тимчасово окупованих областей. Наприклад, на Донеччині це «Республіканський медіахолдинг», який охоплює радіо, газети й телебачення. На Луганщині цю роль виконує «Луганмедіа», на тимчасово окупованих територіях Запорізької області — «За медіа». У Криму — медіахолдинг «ТРК Крим».

«Медіаландшафт на тимчасово окупованих територіях централізований. Ці медіахолдинги фінансуються і підпорядковуються “міністерствам інформації” окупаційної влади, які, своєю чергою, підпорядковуються Москві», — коментує Ірина Семенюта.

Щодо кількості журналістів, які пішли на співпрацю, то у звіті Центру досліджень їх нарахували більш як чотириста. Але, за словами Ірини Семенюти, визначити точну кількість важко: «Окрім кореспондентів і ведучих, є непублічна команда медіа — це оператори, редактори, монтажери відео та інші. Вони теж є частиною медіа і сприяють інформаційній діяльності окупантів, але для вивчення їхньої ролі та мотивів потрібні глибші дослідження».

Вадим Міський пояснив, що матеріали про медійників, які допомагають окупантам, вивчають українські спецслужби та слідчі органи. Зокрема, Рада національної безпеки й оборони України, яка має повноваження пропонувати президенту застосування персональних санкцій. Детальніше про це розповів Олексій Півторак:

«Протягом 2023-го і більшої частини 2024 року аналітики Центру досліджень “Детектора медіа” співпрацювали з міжнародною організацією Centre for Informational Resilience. Спільними зусиллями ми підготували кілька звітів. Один із них стосувався ситуації з медіа на тимчасово окупованих територіях і зв’язків із Росією тих, хто працює в медіа на ТОТ. Саме цей звіт і презентували РНБОУ».

Вразливі групи: як Росія націлюється на них

Вадим Міський запитав про вплив медіа на окремі групи людей, що залишилися на ТОТ: діти, молодь, дорослі та літні люди. Олексій Півторак нагадав, що фейки про дітей послужили Росії одним із виправдань продовження війни проти України. У 2014 році росіяни послуговувалися фейком про розіп’ятого хлопчика. Згодом почали використовувати історії про загиблих дітей і створили в Донецьку «Алею янголів».

«Зараз, коли ми кажемо, що росіяни викрадають дітей, то вони опонують, що дітей оздоровлюють, влаштовують у сім’ї, дають можливість подивитися на красу Санкт-Петербурга... Перевиховання дітей росіянами робиться російською державою. А вчителі, які працюють на тимчасово окупованих територіях, зобов’язані подавати навчальну програму так, як цього вимагає Росія. Російську пропаганду для молоді на ТОТ впроваджують і в позашкільний час через “Юнармію”, відроджене піонерство, зустрічі з “героями СВО”, російськими православними священниками, концерти тощо», — каже Олексій Півторак.

 Олексій Півторак

Ірина Семенюта додала, що у межах проєкту «Медіаколабранти» «Детектор медіа» виявив, що молодь на ТОТ не тільки перевчають в інтересах Росії, а й залучають до роботи у місцевих пропагандистських медіа. Ці процеси курує російський медіаменеджер Олександр Малькевич. У 2022 році, ще під час окупації Херсона, він створив медіашколу на базі Херсонського державного університету, філії якої почали з’являтися і в інших окупованих містах — Мелітополі, Бердянську, Генічеську тощо.

«До цього “навчання” пропагандисти запрошують не тільки студентів, а й школярів. Враховуючи, що торік медіашкола вже мала випускників, то навчання там нетривале. Але цього достатньо, щоб улаштувати цю молодь одразу працювати на пропагандистські телеканали. Таким чином росіяни дають молоді туманні перспективи, схиляють на свій бік і одночасно заповнюють прогалини в редакціях, адже більшість досвідчених журналістів на співпрацю з окупантами не пішла», — каже Ірина Семенюта.

Вона розповіла, що наймолодшій журналістці «Таврія ТВ» на момент початку її роботи виповнилося лише 16 років. Після звільнення Херсона вона переїхала до Москви й навіть отримала «орден мужності» від Путіна.

Інша дівчина з Херсонщини почала працювати на пропагандистську ТРК «Таврія» у 20 років, згодом переїхала до Росії та стала членкинею російської «Спілки журналістів».

«Я не проти того, щоб молоді, амбітні люди досягали якихось висот рано. Але ж ці дівчата займалися не журналістикою, а пропагандою. На жаль, такі люди ще недостатньо зрілі, щоб це розуміти», — підсумувала Ірина Семенюта.

Олексій Півторак розповів, що для дорослих на тимчасово окупованих територіях головною запорукою для уникнення проблем при контакті з окупаційною адміністрацією є російські паспорти. Про видавання їх жителям ТОТ росіяни зробили чимало пропагандистських сюжетів. А на тих людей, які отримали російський паспорт, росіяни націлюють повідомлення, що тепер їх «Україна вважає ворогами».

Він пригадав, що у 2022 році українська держава не до кінця однозначно прокомунікувала, як вона ставиться до людей, які беруть російські паспорти. Омбудсман Дмитро Лубінець сказав, що взяти російський паспорт для того, щоб вижити в окупації, — нормально. А представники Міністерства з питань тимчасово окупованих територій говорили, що ні.

«Ця неоднозначність позиції держави резонувала в пропагандистських медіях. А оскільки люди на тимчасово окупованих територіях змушені контактувати з цією пропагандою, вони не мали вибору не дізнатися, що Україна начебто буде переслідувати людей, які під примусом отримали російські паспорти. Тоді як на ТОТ вони дають можливість вижити: отримати гуманітарну допомогу, пенсію і сяку-таку роботу чи свободу пересування», — сказав Олексій Півторак.

Вадим Міський спитав, чи достатньо зараз на ТОТ інформації про ставлення України до людей, які взяли російський паспорт.

«Інформація про відсутність покарання за отримання російських паспортів під примусом проникає тільки до тих, хто стежить за українськими новинами. Але у випадку, коли домінує російське телебачення, а українське, як і новинні сайти, заблоковане, отримання такої інформації, найімовірніше, ускладнене», — припустив Олексій Півторак. Також він розповів, що на тимчасово окупованих територіях російський паспорт є запорукою доступу до телебачення.

Вадим Міський доповнив: «Ця телеприставка, яка перетворює телевізор на “зомбоящик” із російськими каналами та з пакетом російського телебачення, має промовисту назву “Русскій мір”».

Мобілізація людей на тимчасово окупованих територіях

Олексій Півторак розповів, що пропагандисти перш за все орієнтуються на історію Радянського Союзу та Другу світову чи холодну війну. Проте є регіональні особливості й залежність від того, коли була територія окупована — до чи після повномасштабного вторгнення. Зокрема, у Криму перші повідомлення у газетах про службу у російській армії з’явились у 2017 році. Регулярні призови почалися ще раніше. Зараз на тимчасово окупованих територіях росіяни повідомляють про створення багатьох військових з’єднань. Проте про їхню діяльність на лінії зіткнення не відомо майже нічого.

Також окупанти використовують місцеві етнографічні особливості, наприклад, козацький міф. У Криму існують загони таврійського «козацтва», а на Донеччині й Луганщині — Донського. Вони послужили знаряддям окупації цих територій і потім були включені до складу Росгвардії.

«У Росії “козаки” є вписаними в російське законодавство і є частиною Росгвардії, як і “кадирівці”. Так росіяни просто експлуатують локальні етнічні військові традиції для пропаганди, патрулювання територій, військового виховання молоді та прихованої чи відкритої мобілізації», — каже Олексій Півторак.

«А як щодо нових міфів російської пропаганди? Передусім про грандіозну відбудову територій, які Росія загарбала?», — спитав Вадим Міський.

Олексій Півторак відповів, що є відмінності щодо аудиторій, яким повідомляється про російську відбудову на тимчасово окупованих територіях. Споживачі пропаганди отримують винятково безхмарну картину. Тоді як споживачі інформації із закордонних медіа на додачу до цього отримують часткову критику російської картинки. Але не посилатись і не використовувати фото- й відеоматеріали, які ілюструють відбудову, не можуть. І пропагандисти, і представники відносно якісних медіа, як правило, показують будівельників у роботі, порожні вулиці «відбудованих» місць. Беруть коментарі в окупаційних чиновників. І записують коментар, переважно у приміщенні, задоволених чи не задоволених жителів «відбудованих» приміщень.

 Ірина Семенюта, Олексій Півторак, Вадим Міський

«Наприклад, канал “ТВ Таврія” в Херсоні, який вони хотіли зробити на базі філії Суспільного. Росіяни поширювали відео, де застарілу студію видавали за чинну — аби показати всім “зубожіння”. Насправді ж на відео було складське приміщення, а техніка, що там перебувала, підлягала списанню. Однак пропагандисти казали, що студія в такому стані, бо “нацисти” розкрадають бюджетні кошти», — додала Ірина Семенюта.

Вадим Міський додав, що також є членом Наглядової ради Суспільного: «Херсонська філія для нас — одна з пріоритетних для відбудови. Хоча там усе ще дуже важко працювати через щоденні обстріли. Робота досі відбувається з підвалів. І тільки коли буде забезпечено більший ступінь безпеки в місті, можна буде казати про великі інвестиції. Росіяни воюють із телерадіовежами, з медіакомпаніями, стріляють туди прицільно. Тому будь-які інвестиції сьогодні — це привід для росіян завтра в них цілити».

Медіаспоживання на ТОТ

Вадим Міський запитав учасників, що вони планують досліджувати в рамках своїх проєктів.

За словами Ірини Семенюти, дуже важливо моніторити, ким стає та молодь, яку зараз вчать працювати в медіа на ТОТ: «Дуже хотілося, щоб ми вже написали про всіх пропагандистів і більше не мали таких інфоприводів. Але кількість медіашкіл на ТОТ збільшується, відповідно підростає нова хвиля людей, які поширюватимуть прокремлівські наративи».

Також, за її словами, корисно робити ретроспективні матеріали про те, як росіяни захоплювали українські редакції з 2014 року, та порівнювати з тим, як вони діють уже під час великої війни. Це дасть змогу довести послідовність і навмисність їхніх дій.

«Я думаю, що і регіональні, і загальноукраїнські медіа мають більше писати про визначення колаборантів в українському законодавстві, в яких випадках людина не є колаборантом на окупованій території. Адже там живуть не лише пропагандисти, а така категорія людей, що забезпечує виживання інших, — медики, рятувальники, комунальники, які можуть залишатися там не з ідейних причин. Необхідно шукати підходи до цих людей, пояснювати, що Україна при деокупації гарантуватиме їм безпеку і не буде ставитись як до злочинців», — відповіла Ірина Семенюта.

Вадим Міський спитав у Олексія Півторака, які він бачить теми для досліджень вразливих груп на тимчасово окупованих територіях.

«Мені здається, що варто було б повторити ті дослідження про ті ж самі вразливі групи, з якими ми працювали. Ми вже мали два заміри. І варто зробити ще, щоб краще розуміти, як працює і змінюється російська пропаганда. Мені також подобається ідея дослідити аудиторії окупаційних проросійських медіа. Зрозуміло, що є обмеження з доступом до даних про телебачення і друковані медіа. Але, можливо, для інтернет-медіа, нехай за не зовсім точними даними, вийде дізнатися про аудиторії та медіаспоживання більше», — відповів Олексій Півторак. 

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»