Медіа мають передавати людям навики медіаграмотності, залучаючи до відповідального медіаспоживання, — представниця ЮНЕСКО

В умовах, коли значна частина людей, особливо молодь, отримує інформацію із соцмереж, створювачі контенту у ютубі і тіктоку формують публічний дискурс з суспільно важливих тем, медіа мають розвивати знання аудиторії про особливості роботи медіа та медіаграмотність. Про це під час конференції «Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні» на панельній дискусії «Медіаграмотність і медіа: як промотувати інформацію як суспільне благо» заявила виконуюча обов’язки керівника відділу Медіа- та інформаційна грамотність ЮНЕСКО Аделін Гулін.

Вона зазначила, що тема обговорення перегукується із темою цьогорічної міжнародної конференції з медіаграмотності у межах Глобального тижня від ЮНЕСКО.

«Медіа мають уповноважити людей необхідними навичками, щоб вони знали, у чому особливості роботи журналістів, що вони послуговуються стандартами журналістики, і це відрізняє їх від створювачів контенту. Люди мають, що таке медійна етика. Мають уміти розрізняти експертну думку, джерела, мати основні навики фактчекінгу», — додада вона.

За словами Аделін Гулін, серед країн-учасниць ООН є глобальне визнання стосовно необхідності інтеграції медіаграмотності до шкільних програм. На весняному саміті вони зобов’язалися включити медіпграмотність і цифрові знання як шкільний предмет. Поки що невелика кількість країн інтегрувала медіаграмотність у шкільні програми. Тому у цій ситуації, за її словами, ключову роль відіграють медіа та організації громадянського суспільства.

Вона додала, що в ЮНЕСКО напрацьовується тренінгова програма, щоб допомагати медіа створювати медіаграмотні проєкти.

«Суспільне» як загальнонаціональний мовник відчуває вдіповідальність за те, щоб надавати суспільству інформацію, яка відповідає вимогам медіаграмотності, навчатися та створювати медійні проєкти з розвитку медіаграмотності. Зокрема, тому «Суспільне» другий рік поспіль долучається до проведення уроку з медіаграмотності. Про це під час конференції «Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні» розповів учасник дискусії, член правління «Суспільного Мовлення», відповідальний за платформи радіо, телебачення та діджитал Дмитро Хоркін.

«Важливі проєкти, де ми на широку аудиторію доступною мовою можемо навчити аудиторію перевіряти інформацію. Це важливо зараз під час воєнного стану, коли ми є мішенню і ворог докладає усіх зусиль до поширення дезінформації в Україні», — зазначив Дмитро Хоркін.

За його словами, створювати медійні проєкти з медіаграмотності потрібно, не допускаючи «певного інформаційного гетто», навязливості, потрібно зацікавлювати популярним контентом, щоб людина самостійно почала замислюватися, як не стати жертвою дезінформації.

«Ми неможемо навчати і виховувати. Наше завдання — мотивувати. Через свій контент ми не маємо навчати з менторським тоном, але з повагою на рівних зробити так, щоб людина замислилася, чому певна інформація так подається, чи не є вона маніпулятивною», — сказав Дмитро Хоркін.

Директорка «Інститут масової інформації» Оксана Романюк, яка теж брала участь у дискусії, виокремила виклики та негативні тенденції, які відволікають аудиторію медіа від медіаграмотності.

Драматизація. «Чим далі тим більше драми, особливо в загловках. Це було раніше у таблоїдах поширено, але зараз драматизація проникає й у інші медіа» — зазначила Оксана Романюк.

Друга загроза — штучний інтелект. «Багато колег застосовують його у своїй роботі, але його застосовують і ті, хто гроші вимагає у людей, шахраї, думаю використовують і росіяни. Ми уже бачили приклади використання генеративних зображень дляцього», — зазначила директорка ІМІ.

Ще один негативний тренд — імітація журналістики. «Якщо ми зараз подивимося на стрічку новин у деяких середніх онлайнмедіа, то до 90%? а в окремих випадках і всі сто, це компіляція репостів.

Мене це турбує, тому що завдання журналістів — реагувати на суспільний інтерес, шукати та перевіряти інформацію. Я не бачу перевірки інформації, джерел. Нагадаємо, що журналістика виживає за рахунок ексклюзивів», — сказала Оксана Романюк.

За її словами, дезорієнтація аудиторії, яка виникає, є наслідком такої імітації журналістики.

Четвертий тренд — несправедлива конкуренція між телеграм-каналами та медіа.» «Телеграм-канали є непрозорими, скажімо можуть дозволити собі публікувати інформацію про обстірли через п’ять хвилин тоді, як медіа є прозорими, регулюються Нацрадою, витримують певний час, щоб інформувати про наслідки обстрілів, мають дотримуватися вимог щодо реклами», — зазначила фахівчина, коментуючи диспропорцію у впливі на аудиторію.

• Читайте також: Українські журналісти та медіапрофесіонали перебувають на передньому краї боротьби з дезінформацією, — канадська дипломатка

Програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський на прикладі програми зі спростування фейків, яка виходить в ефірі «Українського радіо» після початку повномасштабного вторгнення, і зараз називається «Фейк Контроль» розповів, як медіаграмотність можна доносити до широкої аудиторії.

Слухачі зазначають, що з програми дізнаються теми для обговорень у свої спільнотах на день. Разом із цим, дослідження, проведене InfoSapiens, показало, що цей проєкт — один із брендоутворюючих, який запам’ятався слухачам і асоціюється у них з «Українським радіо».

«У нас у «Детекторі медіа» діє лабораторія форматів. Програма на  «Українському радіо», напевне, найвідоміша, бо її можна почути всюди в Україні. Але є ще проєкт «Ньюзпалм», якому уже більше п’яти років, і який виходить на низці регіональних медіа. Проєкт апелює до розвитку критичного мислення, висвітлюючи  та критикуючи у медіапросторі дезорінтуючі, відволікаючі теми чи пропаганду. На ютуб-каналі «24 каналу» виходить проєкт «Локшину замовляли», де широкий спектр тем, у тому числі політичні, в якому намагаємося достукатися до більш старшої аудиторії», — розповів Вадим Міський, і додав, що громадська організація відкрита до співпраці із іншими медіа у створенні проєктів з медіаграмотності відповідно до потреб їхньої цільової аудиторії.

Міський зазначив, що важливі довготривалі проєкти, адже короткотривалі не мають системного впливу.

Також потрібно зосереджуватися не лише на розвінчуванні фейків, а й на викритті та пояснені логіки російської дезінформації, щоб людина надалі могла це відрізнити сама.

«Потрібні проєкти, що інтегрують медіаграмотність у ширший контекст: історія, документалки. І це мають бути проєкти, які мотивують розвиватися далі, у хорошому сенсі підсаджують людей на медіаграмотність», — додав Вадим Міський.

Фото:  в. о. керівника відділу «Медіа- та інформаційна грамотність» ЮНЕСКО Аделін Гулін