На шляху до несвободи

Road to unfreedom. Так називлась книжка Тімоті Снайдера, яку він видав 2018 року. Там йшлось про Америку, Європу та росію. У ній автор, зокрема, аналізує, як кремль намагається затягнути у воронку несвободи колективний Захід. Велика війна, яку росія розвʼязала проти України, розбудила деяких (далеко на всіх) західних лідерів і вони згадали, що свобода – не переманентний стан, а динамічна реальність, яку потрібно відстоювати та плекати щодня.

В Україні ми програємо війну, бо стали на шлях несвободи. Ми повірили, що аби перемогти дракона ми маємо уподібнитися до нього. Стати таким самим драконом тільки під іншим прапором. Так СРСР воював із Третім Райхом. Два людиноненависницькі режими зійшлися у смертельному герці. І переміг той, який виявився ресурнішим (зокрема через піьримку західних демократій) та жостокішим.

Чим довше триває війна, тим сильніше в нас проявляються риси, спільні із нашим ворогом. Тим ясніше в гаслі "Україна понад усе!" проступає відлуння "Deutschland über alles". Тим менше терпимості до опонентів. Тим частіше закон без найменших сумнівів приноситься у жертву доцільності. Тим яскравіше розцвітає корупція. Тим частіше здоровий глузд програє авторитету однооосібного лідера. Тим більше пропаганди в ефірі. І тим рідше можновладці згадують конституційну декларацію: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю". Lebensraum став важливішим за людей...

Наша трагедія в тому, що у лобовому зіткненні подібних систем спрацьовує елементарна математика: виграє той, у кого більше ресурсів: людей, озброєння, фінансів, територій тощо. Давид має шанс перемогти Голіята тільки тоді, коли він відмовляється приймати навʼязані Голіятом правила війни. Тому, коли ми 2022-го діяли як ССО, ми вигравали. Як тільки ми повернулись до радянської школи ведення війни (апогеєм чого стало призначення на посаду нинішнього Головкома), ми вже півтора року поступово втрачаємо міста, села, людей і... надію.

Шлях несвободи веде до російського рабства. Коли на нашому прапорі гасла "Гідність!" та "За нашу і вашу свободу" заступив клич "Слава нації! Смерть ворогам!", ми стали на шлях поразки. Бо коли просто бʼються дві зграї, математика не на нашу користь. І ми з цим нічого не зробимо.

Чим більше буде радянщини в армії, бусифікації – в тилу, корупції – у владних кабінетах, нетерпимості у владних головах, тим менше свободи залишатиметься в Україні. А без свободи не буває гідності. Як говорив великий українець Борис Антоненко-Давидович: "Я не толстовець, що не противиться злу, але я певен, що не доведе до добра наслідування найгірших рис своїх супротивників. Бо за що ж тоді боротися і важити своїм життям?". І далі перефразовуючи класика: "Адже несвобода, навіть під українським національним прапором, оспівана українською мовою, залишається злом"...

Україна гідності має шанс вистояти у нерівній борні із росією. Україна несвободи – ні...