Вчені розкрили загадку кратерів Титану

Планетологи багато років намагаються зрозуміти, чому на Титані так мало ударних кратерів і чому вони такі дрібні. Здається, наразі вчені знайшли відповідь на це запитання. Якщо вони мають рацію, це відкриває багато нового про те, що відбувається глибоко всередині незвичайного, вкритого морями світу.

На Титані настільки «густа», щільна атмосфера, що космонавти майбутнього в теорії зможуть ширяти там на крилах, як птахи. Найбільший місяць Сатурна і другий за величиною в Сонячній системі — єдине в ньому, крім Землі, небесне тіло, вкрите морями та океанами. Складаються вони з рідкого метану і існують тільки тому, що в такій далечині від Сонця Титан перебуває в «криогенному» середовищі: на його поверхні приблизно мінус 180 градусів Цельсія. З цього приводу вчені давно назріли цікаве питання: яким чином у такому лютому холоді в атмосфері простежуються ознаки газоподібного метану?

Є ще одна загадка: кратери Титану. Їх надто мало. Зонд «Кассіні» нещодавно нарахував лише приблизно 90 штук, причому з більшості навіть немає впевненості, що це саме сліди від падінь астероїдів. Щобільше, ці дев’ять десятків, з неясної причини, дивно неглибокі. Це дивує тому, що під метановими морями глибиною максимум 300 метрів ховається кірка водяного льоду. Ця кірка в «кріогенній» обстановці Титану не може не бути дуже твердою і, відповідно, зберігати на собі всі відбитки астероїдів, що падають. Точніше, так досі вважали, але тепер у вчених з’явилася цікава ідея.

У недавній статті у виданні The Planetary Science Journal планетологи з Гавайського університету в Маноа (США) висловили думку, що ця крижана кірка може виявитися не зовсім крижаною. Можливо, в кристалічну структуру її льоду вбудовано молекули метану. Такі «гібридні» хімічні конструкції називають клатратами.

Якщо тверда поверхня Титану покрита багатокілометровим шаром метанових клатратів, то вони є дуже гарним «ковдрою»: зберігають внутрішнє тепло Титану. Тоді це може означати, що крига під ним зовсім не намертво промерзла, а скоріше являє собою якусь «кашу».

Не виключено навіть, що вона там повільно перемішується: відбувається конвекція. За такого розкладу стає цілком логічно, що ударні кратери через якийсь час «стиратимуться» з лиця Титану.

Нарешті, ще цікавіше те, що під усією цією кригою, глибоко всередині Титану, підозрюють глобальний океан води —, так само як під льодом іншого супутника Сатурна Енцелада, супутника Юпітера Європи і, можливо, ще кількох небесних тіл у Сонячній системі. припущення, що запасом води спочатку постачається більшість негазових світів у Всесвіті, і все питання — у подальшій долі цій води, а вона залежить насамперед від відстані до зірки.

У випадку Титана передбачуваний неспішний «кригохід» над внутрішнім океаном породжує ще сміливіші надії: якби в цьому океані мешкали якісь живі організми, то конвекція льоду піднімала б їх або ознаки їх існування нагору.