На Донеччині воює 21-річна командирка на псевдо Сантехнік

21-річна Олена на псевдо Сантехнік – командирка стрілецького відділення 111-ї бригади Територіальної оборони ЗСУ. На фронті півтора року, сама родом зі Львівщини, нині служить на Донеччині. Про це йдеться у сюжеті «Суспільного».

Позивний Сантехнік отримала через професію: раніше вчилася на слюсаря-сантехніка. На початку повномасштабної війни волонтерила. Потім доброволицею пішла до військкомату.

Автомат та косметичка – такий окопний побут піхотинки Олени. Їй 21 рік, у війську вона з 19-ти. До військкомату пішла сама, таємно від мами.

«Найважче було в цьому рішенні – сказати близьким. У мене з близьких – лише мама, я одна дитина в сім'ї. Це сприймалося нею доволі важко. Це було дуже складно. «Мамо, там зараз у Львові в нас штурмова набирається, в «Лють» – я можу туди потрапити». Мама така: «угу». «Так, що я трішки повчуся, в навчальні центри там якісь потраплю, два-три місяці?» Мама така: «Добре», – згадує військовослужбовиця.

Спершу, було навчання, потім – інженерна рота, згодом – бойовий підрозділ, розказує Олена. Зараз вона – командирка стрілецького відділення.

«Я приїжджаю: і я – командир стрілецького відділення! Я ж мріяла про це! Розумію, що, в принципі, моя мрія здійснилася – я потрапила туди, куди хотіла», – ділиться Олена.

Служба на рівних: ставлення з боку чоловіків-військових

«Дуже довго мене хлопці також не пускали на позиції. Все починалося копанням окопів на третій лінії. Це було для того, щоб «може, дівчинко, додай обороти. Тобі не потрібно». Потім такі: «блін, а вона копає». Я стараюся. «Манікюр де, Лєна?» – Нема нічого, кажу. «Спина?». Я тоді зрозуміла, наскільки це важко, це реально важко», – розповіла військовослужбовиця 111 бригади ТрО.

Зауважує, що на війні намагається виконувати всі завдання на рівні з чоловіками. Запевняє, що інстинкт самозбереження в неї є.

«Були моменти – переживали, що почнеться мінометний обстріл або РСЗВ буде працювати, й мене це може загнати в ступор. Здивувалися, що бігаю швидко. Зараз я разом із хлопцями стараюся виходити. Рвуся на цю першу лінію, якщо чесно, але командування таке, все одно: «Ну, дівчинко!», – зізнається Олена.

Бувало таке, додає вона, що брали в полон російського солдата.

«Звичайний стрілець, мобілізований з республіки Хакасія, якщо не помиляюся. Я така дивлюсь на карті: ти до нас майже 5 тисяч кілометрів топав. Ти серйозно? Він був готовий морально вже здатися. На що я йому: «Ти хочеш жити – здаєшся, а я хочу жити – тому перебуваю тут», – розповідає військовослужбовиця.

Чому Сантехнік та як хатні тварини «палять» позиції

Ситуація на напрямку, де Олена спільно з побратимами тримає позиції, непроста. Тварини, яких місцеві залишили, коли виїжджали, шукають до кого прибитися. І це не завжди на користь військовим, зазначає дівчина.

«Ворог періодично використовує по нас системи реактивного залпового вогню. Доволі прицільно працюють. Дуже велика кількість їхніх «очей» у небі. Ми зранку на позиціях, й у нас «будильник» – ми знаємо, хто нас розбудить. Прокидаємося від «скидів» уже. Тварини – це проблема зараз на позиціях. Прибиваються – це демаскує позиції. У нас був випадок, троє цуценят – усі троє «задвохсотилися» скидами. Ворог бачить і ганяється за ними з дронами», – каже Сантехнік.

Позивний Сантехнік виник через професію, розказує командирка стрілецького відділення. Вона не проти, що є приводом для жартів серед побратимів.

«За освітою я – слюсар-сантехнік третього розряду. Звідки й пішов мій позивний. З дитинства товаришувала з хлопцями, тому компанію вибирала таку, щоб мені було цікаво. Оце, що хлопці оцінюють. Кажуть, ми зранку встаємо: у Сантехніка одна задача – бровки треба підмалювати. Нумо, Сантехнік, будівництво та інженерія, креслення в неї харашо, якраз добре бровки малює, рівно – молодець, дівчинко. У них постійно ці жарти», – ділиться Олена.

Чи повернеться до цивільного життя

У відпустці Олена була рік тому, але зізнається, за домом не сумує.

«Мені нема, що там робити, немає, з ким поспілкуватися. Зараз просто тисяча тупих питань піде: «А коли це все закінчиться?», «А як там?», «А шо там?», «А страшно?», «А ти не боїшся?». Ну, реально: боюся. Тригерить, звичайно ж це» – пояснює військовослужбовиця.

Вдома на Львівщині на Олену чекає мама. До мирного життя повернутися буде непросто, зауважує молода жінка.

«Взагалі в мене в планах було здобути вищу військову освіту. Тобто реально зайнятися – повністю влитися у військову справу. До цивільного життя повернутися буде складно», – зазначає командирка стрілецького відділення.

Також Міноборони повідомило, на які посади претендують жінки в армії.