Романтична комедія про смерть: рецензія на фільм "Час жити"

На тижні в українських кінотеатрах стартувала романтична комедія на тему, далеку від комедійної, а саме — про кохану кохану, яка повільно йде з життя несучасно романтичного героя. Режисером картини виступив ірландець Джон Краулі ("Бруклін" із Сіршею Ронан). Фокус побував на допрем'єрному показі.

Про що фільм "Час жити"

Сучасний Лондон, наші дні. Приваблива 34-річна талановита шеф-кухарка Алмут (Флоренс П'ю) машиною збиває на дорозі Тобіаса, який відповідає за кібербезпеку в компанії, що виробляє пластівці для сніданку (Ендрю Гарфілд). Він якраз ходив у магазин за ручкою, щоб підписати документи про розлучення з колишньою дружиною. Так починається знайомство, що перейшло в роман двох дорослих, усвідомлених людей з міцного середнього класу.

Так, перед нами більш-менш стандартна історія кохання, знайомства з батьками, вагітності та народження дитини, якої від початку героїня не планувала. Весь цей невигадливий сценарій отримує міцну ложку дьогтю у вигляді смертельного захворювання Алмут. Оригінальна назва картини в зарубіжному прокаті "Живемо моментом", і ця назва розкриває суть задуму сумного ромкома, який показує останні місяці життя молодої мами і дружини, яка вирішила відмовитися від хворобливого і безперспективного лікування заради насиченого життя в період відпущеного їй часу.

Сумний зворушливий гумор на тлі наближення кінця молодої талановитої жінки — відмінна риса всього сценарію. Ми сміємося разом із героями і, як і вони, знаємо, що це сміх крізь сльози. Перед нами розгортається історія стосунків зрілих особистостей, кожен з яких по-своєму проживає і справляється з болем у страшному очікуванні скорботних невблаганних змін. Герої не опускають руки і намагаються прожити цей короткий час зі смаком і радістю. Пара вирішує офіційно одружитися, організувавши гарне весілля, а сама Алмут бере участь у престижному британському конкурсі шеф-кухарів.

Плюси та мінуси картини "Час жити" 2024

З плюсів слід відзначити яскраву драматургію і наявність епізодів, сповнених емоційної експресії. Наприклад, сцена початку пологів головної героїні в новорічну ніч, коли її з пологового відділення відправили додому, пославшись на "неправдиву тривогу", і їй довелося народжувати на підлозі туалету на заправці, за допомогою чоловіка і продавців кафе на трасі.

Одночасно до плюсів і мінусів можна віднести особливості монтажу картини: глядач перебуває одночасно в періоді знайомства героїв, вагітності головної героїні та на етапі прощання з нею. Це дає нам всеосяжне уявлення і повний спектр емоцій, який і постаралися спровокувати в нас творці фільму. Але саме ця розірваність і тривимірність розповіді й заважає нам повністю зануритися в сюжет і робить нас виключно сторонніми спостерігачами "за склом" і аж ніяк не учасниками драматичної розповіді. Ми одразу знаємо, чим усе закінчиться, і просто спостерігаємо за тим, як герої, видавлюючи з себе щастя, справляються з депресією на тлі.

До плюсів можна віднести підбір акторів: Ендрю Гарфілд втілює на екрані такого традиційного британського з елементами класичного джентльмена, як у зовнішності, так і в манерах. Флоренс П'ю ідеально показала звичайну земну жінку, без глянцевих "надбудов" всередині побутових сімейних стосунків.

Алмут і Тобіас — звичайні, близькі до життя і до глядачів люди, з вельми звичайним бекграундом (хоча творці сценарію і доповнили біографію Алмут давньою перемогою в Олімпіаді у виді спорту фігурне катання). У їхньому коханні немає складних емоцій або яскравих вчинків — вони приземлені та прості, втім, як і головна героїня. І цей сценарний хід можна також розглядати двояко. З одного боку, ми бачимо людей, схожих на побутових нас, з іншого — чи хочемо ми бачити на великому екрані умовних нас? Думаю, на це питання дадуть відповідь касові збори першого прокатного вікенду.

Оцінка редактора: 6,5 із 10.

Раніше Фокус писав рецензію на фільм "Веном 3: Останній танець".