Що не так з Нідерландами? Дискусія в соцмережах про претензії українських біженців до країн, які їх прихистили

Письменниця і популяризаторка української мови Наталя Місюк, яка веде фейсбук-сторінку «Давай замемось текстом», описала власний досвід повернення в Україну з Нідерландів на початку 2023 року.

Після чого відчула, що варто було би пояснити, чому саме вона вирішила повертатися.

Окремий допис з переліком претензій до країни, яка прихистила пані Місюк, розійшовся з шаленим резонансом. Більше як півтисячі поширень, 3,7 тисяч лайків, півтори тисячі коментарів.

За підрахунками Центру економічної стратегії за кордоном (переважно в країнах ЄС) зараз перебуває близько 5 млн українців. Це тільки ті, хто виїхав із початком повномасшабного вторгнення і тільки в країни Заходу, не враховуючи тих, хто поїхав до Росії.

На 2024 рік ми маємо велику кількість людей, які в 2022 виїхали, а на сьогодні вже повернулись в Україну.

Тому не дивно, що велика кількість наших співгромадян має власний досвід, а відповідно і власну думку щодо описаних пані Наталею нюансів життя в Європі.

Одне з альтерего Антоніни наразі живе за кордоном, а отже теж має з цього приводу позицію. 

З неї і почнемо. 

Єдине, на чому можна об'єктивно наголошувати в будь-якій розповіді про досвід біженства, це на слові «власний». Досвід у кожної людини унікальний. Кожен з нас опинився не просто в різних країнах, а в різних населених пунктах. З різною інфраструктурою. З різними сусідами поруч. З різним асортиментом в найближчих магазинах. З різною кваліфікацією манікюрниць в найближчому салоні (вибачте, але манікюр так часто виникає в оповідях, що ми не можемо його оминути). 

Ось що пише Наталя Місюк з цього приводу:

Жодних сумнівів, що авторка щиро описує власний, щедро узагальнений досвід. Втім, давайте не забувати, що нам всім притаманно взяти одну негативну реакцію і роздути її до конструкції «всі кажуть». Так само як це відбувається з коментарями. Коли під чиїмось дописом люди пишуть десятки підтримуючих фраз, але варто прийти комусь одному написати щось ядуче, одразу автор допису оголошує, що його «захейтили».

Узагальнення — зло.

Тим більше, коли воно розноситься на велику аудиторію з посилом «в Європі погано, в Україні краще».

Ніхто ніколи не сперечатиметься, що людині зазвичай вдома краще. Навіть якщо не брати до відома емоційну складову (а вона тут є домінуючою), а опиратися лише на об'єктивні речі.

Скажімо, вам років 40, ви живете в Києві і у вас ідеальна майстриня манікюру. А тепер давайте разом відмотаємо в ретроспективі років 20 назад і порахуємо, скільки майстринь ви змінили за цей період, щоб знайти вашу ідеальну? А скільки друзів і знайомих ви опитали, перш ніж знайти свого ідеального стоматолога або гінеколога?

І це ми зараз про найпопсовіший пункт.

Щодо більш серйозних зауважень авторки, люди з альтернативним досвідом теж знайшли, що відповісти.

Багатьом коментаторам історія Наталі навпаки здалася знайомою, вони впізнали власні враження від різних країн, куди свого часу змушені були поїхати.

Але є одне але.

Знову повертаючись до узагальнень. Багато хто використав цей допис, як доказ того, що в Україні все краще, ніж в Європі. Після чого виникає логічне питання «навіщо нам тоді в ЄС, якщо ми і так найлуччайші, найпрацьовитіші, з найкращою медициною, з ідеальним сервісом». То може тоді Захід правда «загниває»?

Незрозуміло, чому для того, щоб любити Україну, смакувати українські страви, врешті хотіти повернутися додому, обов'язково вивищуватись за рахунок інших країн і народів.

Втім, резонанс (як позитивний для авторки, так і негативний з контраргументами) приніс єдину очевидну користь — підвищення відвідуваності сторінки «Давай займемось текстом». Користь, зрозуміло, не нам з вами, а авторці. Яка крім популярізації мови, про що вона в першу чергу повідомляє на своєму сайті, займається ще продажами парфумів та власних книжок.

До цього моменту багато хто знав сторінку лише за цікавими слайдами з говіркою різних регіонів України. Тепер же ми ще й знаємо, що це онлайн-магазин.

Популярізацію не мови, а продажів побачили в цьому дописі журналісти та редактори.

Дійсно, викликати нескінченну дискусію доволі легко, написавши декілька провокативних пунктів, які однозначно викличуть реакцію людей з подібним і з протилежним досвідом. Нормальна смм-стратегія. Результативна, але надто спекулятивна, зважаючи на тотальну травмованість та вразливість людей.

Тож, повторюся: узагальнення — зло. Не ведіться на провокації.