Робота для тих, хто любить біль та приниження. Оголошення шеф-кухаря бурхливо обговорюють у соцмережах

Євген Михайленко – засновник раменних «Food vs Marketing». Ресторани доволі відомі, як і сам шеф. Зокрема його знають як людину, яка не надто добирає слова. Це м'яко кажучи. Якщо він вирішить, що ви повинні піти проміж сідниць, то ви туди підете. Навіть якщо ви гість його закладу. 

Так ось, пан Євген шукає су-шефа. Точніше, «су-шефа, бл*дь». Каже, що не може знайти вже 10 років. Хмм, а шо таке?

Ваша Антоніна, звісно, знає, що знайти хорошого спеціаліста справді непросто. Ну а ресторанний бізнес справді доволі складний і там потрібно бути не лише гарним кухарем, але і добре організованою та стресостійкою людиною. Але нам у редакції просто цікаво – наскільки така форма комунікації може бути ефективною?

Судячи з коментів під цим дописом – не дуже. Люди переважно мають два аргументи. Перший – справді професіонал із великої букви П не буде терпіти такого ставлення і пошле нашого поважного Євгена ще далі, ніж сам Євген посилає пи*здюків до 30 років. Друге – для таких вимог занадто мала зарплата і занадто тривалий випробувальний термін. 

А ось і комент власника видавництва «Фоліо» Олександра Красовицького, який теж постійно потрапляє у скандали. Переважно через низьку якість своїх книжок. 

Ще обширніша картинка на сторінці маркетологині Поліни Левицької. Вона теж зацікавилася питанням ефективності комунікації і запитала у своїх френдів, що вони про неї думають. І думають вони переважно те саме, що люди під дописом самого Євгена. 

Один з коментаторів пригадав скандал із Євгеном Михайленком, який трапився у 2021 році. 

Справді одна з гостей його ресторану зробила негативний відгук про рамен, який замовила у ресторані Михайленка. В принципі, нормальна практика. Тим паче, не сказати, що допис був в якійсь агресивній чи некоректній формі. 

А ось сам шеф-кухар відреагував на це у значно бурливішій формі. 

А потім ще і допис накатав. Пан Євген вирішив просвітити панство, що таке правильна критика. Але справа в тім, що гості ресторану – це не професійні критики і не претендують на це. Але, знову ж, тоді всі дискусії крутилися саме над стилем комунікації, яка нагадувала продавців у радянських магазинах. 

Шеф-кухар вжив усі стандартні претензії, які зазвичай можна почути у наших соцмережах: мої критики – це хейтери, які хочуть похайпувати і саме це є причиною негативних відгуків. А ще це боти. А ще ця критика не конструктивна і не професійна. Те, що гостям щиро можуть не сподобатися страви – це навіть не припускається. 

Зазвичай такі історії ми усі спостерігаємо, коли чиєсь незадоволення торкається зірок шоубізу, блогерів чи кінематографістів. І ось які спостереження у вашої Антоніни. Без прив'язки до того, хто правий, а хто винуватий. Більшість ось таких реакцій є справжнім фіаско з точки зору комунікації та PR. 

Замість грамотно розрулити ситуацію максимально на користь собі і своєму бізнесу, люди починають діяти емоційно та не раціонально. Вигрібаючи усе більше негативу. І тут щоразу постає питання: їм важливіше побитися в істериці, чи захистити свій бізнес або репутацію? Таке враження, що поки перший варіант у нас обирають частіше. 

Частково це можна зрозуміти. Ну, ось, я, наприклад, чула одного разу таку претензію до пасти: «фу, вона шо, недоварена?». Тут гріх не вибіситися. Але це легкий шлях, бо значно складніше у спокійній чи іронічній формі пояснити гостям, що то «al dente», а не недоварене. Те саме з «недосмаженим» стейком, бо чула і таке. 

Не знаю, на місці Євгена Михайленка разом із су-шефом, я б ще серйозно задумалася над фаховим ейчаром та комунікаційником. Але з ними проблеми – їх треба слухати. А, судячи з численних випадків, людей на ці посади нерідко наймають не для роботи, а для галочки. 

Але, пропри все, ми бажаємо Євгену успіхів у пошуках людини в команду. А цій людині – здоров'я і ще раз здоров'я.   

Фото: Фейсбук Євгена Михайленка, village