Поки за вікном гуде сирена, можна подумати про майбутнє в контексті останніх виборів в Грузії, Молдови та Румунії.
Бо поки ми активно пропрацьовуємо військові сценарії закінчення війни, в голові треба тримати інший сценарій – електоральної «контрреволюції». Яка все ще не є невідпоротною.
Бо якщо Путіну не вдасться поглинути всю Україну до кінця нинішнього терміну своїх повноважень, він може перейти до іншого сценарію, який він «провернув» з Бідзіною Іванішвілі. Нагадаю, той заходив у владу на цілком проєвропейській повістці. Та й зараз «Грузинська мрія» розповідає, що вона хоче в ЄС, але ж, але ж... Всі все добре розуміють. У деяких селах голос коштував 20 ларі.
У Молдові мав відбутися подібний сценарій – на президентських виборах. Поки що невдало, хоч попереду ще парламентьські. І скупка 300 тисяч голосів (вкинуті через російський банк) дійсно могла вплинути на кінцевий результат. Трохи не вистачило. Прорахувались. Санду вистояла, але, як кажуть, пройшла на мінімалках (не здивуюсь, що частину грошей організатори «каруселей» просто врали, тому і не вийшло того, на що розраховували).
І от свіжі результати по Румунії. Першим до фінішу за результатами голосування прийшов ультраправий політик Калін Джорджеску (22,94%). Людина, якій соціологи «рахували» 3-4 місце. Антивакцинатор, шанувальник Путіна і євроскептик. Виїхав на технології ТікТоку та (за різними джерелами) неформальній російській фінансовій підтримці.
Найближчим часом нас очікуватимуть вибори в Німеччині. І щось мені підказує чуйка, що Москва кине усі сили, аби права «Альтернатива для Німеччини» набрала якомога більше.
А тепер повертаємось до нашої ситуації. Чи може хтось гарантувати, що уже на перших повоєнних виборах у нас не з'явиться якась «Українська мрія», яка, розповідаючи про європейську інтеграцію, заведе в парламент значну кількість осіб, які потім будуть пропонувати зійтися десь з Росією посередині? Чи є гарантія, що вкинуті російські гроші в потріпаній за роки війни країні, не спрацюють так, як в Грузії чи Молдові? До речі, якщо раніше, за різними підрахунками, щоб партії потрапити до парламенту потрібло було набрати десь 600-800 тисяч голосів, то після війни може вистачити і 400. Не так вже й накладно для Кремля, чи не так? І найцікавіше, що це ні зараз, ні потім не покаже соціологія.
Зрештою, соціологія схибила і в Штатах. І тут для дослідників треба думати, чому люди в опитуваннях часто брешуть і як виявити цей відсоток «браку», укладаючи різного штибу рейтинги.
Тому зазираючи наперед, треба розуміти, що війна за безпеку, війна за мир, війна за майбутнє після (потенційного) припинення гострої фази, лише розпочнеться.