Що згадала і що відмовилася визнати Ангела Меркель у своїх мемуарах

У грудні 2021 року, коли Ангела Меркель пішла з посади канцлера Німеччини після 16 років перебування при владі, були всі підстави вважати її претенденткою на звання одного з найвидатніших політиків від початку XXI століття.

Зараз – після трьох років мовчання, яке видавалися оглушливим на тлі того, як розвалювалася її політична спадщина, – Меркель просуває свої майбутні політичні мемуари.

Втім, краще б вона мовчала, бо навіть це було більш переконливим, вважає дописувач Project Syndicate Славомір Сераковський.

Про політичну спадщину канцлерки – в його колонці Меркель без краплі сорому.

Що розповіла канцлерка Німеччини про Путіна та свої помилки.

Далі – стислий виклад колонки.

Автор колонки звертає увагу, що перше інтерв'ю про свою книгу Ангела Меркель дала німецькому тижневику Der Spiegel.

У ньому відставна канцлерка захищає основні політичні принципи, які допомогли сформувати Німеччину і Європу такими, якими ми їх знаємо сьогодні.

Один з цих таких принципів, зазначає Славомір Сераковський, – її політика умиротворення Росії, що відповідала принципу часів холодної війни "зміни через торгівлю".

"Також (серед дій, що викликали публічні запитання) канцлерка досі вважає правильним кроком прийняття Німеччиною у 2015 році понад мільйона біженців, переважно з Сирії та загалом Близького Сходу, і поетапне виведення з експлуатації німецьких атомних електростанцій", – додає дописувач Project Syndicate.

За його словами, моральний аргумент Меркель щодо надання допомоги і притулку біженцям у 2015 році не викликає сумнівів.

Але, на думку автора колонки, канцлерка, безумовно, мала розуміти, що імміграція в такому масштабі викличе зростання підтримки популістів не тільки в Німеччині (де саме після цього ми побачили феноменальний успіх ультраправої популістичної "Альтернативи для Німеччини"), але й по всій Європі.

"Тож хоча Меркель вдавала, що відстоює ліберально-демократичні цінності, але її політика призвела до наступу на них і до послаблення ліберальної демократії, а зрештою – і до зменшення контрольованої імміграції", – стверджує Славомір Сераковський.

Він зазначає, що Меркель так само вперто підтримує трубопроводи "Північний потік" з Росії (яка досі не визнає, що згода на побудову "ПП-2" була помилкою), які посилили владу небезпечного диктатора, ревізіоністські плани якого щодо Східної Європи були очевидними.

Таким чином, вважає дописувач Project Syndicate, Меркель вирішила, що дешевший газ важливіший за польську чи українську безпеку.

"Але зрештою її підхід призвів до енергетичної кризи і став однією з причин нової повномасштабної війни на європейському континенті.

Як наслідок, не стало ані дешевої енергії, ані безпеки", – констатує Сераковський.

За його словами, ще 2006 року Радослав Сікорський, тодішній міністр оборони Польщі, порівнював проєкт "Північний потік" з пактом Молотова-Ріббентропа.

"За час її тривалого перебування при владі Німеччина намагалася обміняти безпеку Східної Європи на дешеву енергію, відмовилася від існуючого джерела відновлюваної енергії і дала популістам-націоналістам потужний привід для передвиборчої кампанії", – пише автор.

Він вважає, що Меркель зробила Європу менш захищеною від зовнішніх і внутрішніх загроз.

У своїй колонці Сераковський звертає увагу і на послаблення самої Німеччини за керівництва канцлерки.

"За 16 років правління Меркель не зробила нічого, щоб підштовхнути галузі, якими пишається Німеччина – хімічну, фармацевтичну та виробництво автомобілів, досі сконцентроване на двигунах внутрішнього згоряння, – адаптуватися до вимог XXI століття… І це ще ми не згадували про німецьку армію, яка є об'єктом глузувань в європейській пресі", – зазначає дописувач Project Syndicate.

Докладніше – в колонці Славоміра Сераковського Меркель без краплі сорому.

Що розповіла канцлерка Німеччини про Путіна та свої помилки.