NASA нарешті знає, чому супутник Юпітера Іо такий вулканічно активний

Деталі відкриття

Іо лише трохи більший за наш Місяць: його діаметр становить 3600 кілометрів. Але при цьому він має близько 400 вулканів на своїй поверхні. Шлейфи від вивержень цих вулканів можуть тягнутися на кілометри в космос, і їх навіть можна побачити з Землі за допомогою великих телескопів. Цей вулканізм був уперше виявлений у 1979 році Ліндою Морабіто з Лабораторії реактивного руху NASA, коли вчена побачила характерні ознаки на знімку, зробленому космічним апаратом "Вояджер-1". Але що ж спричиняє таку високу активність юпітеріанського супутника? Нова заява NASA відповідає на це питання, пише 24 Канал.

З часу відкриття Морабіто планетологів цікавило, як вулкани живилися лавою під поверхнею. Чи існував неглибокий океан розпеченої магми, що живив вулкани, чи їхнє джерело було більш локалізованим?
– каже Скотт Болтон, головний дослідник космічного апарата "Юнона".

Космічний апарат "Юнона", який був запущений у 2011 році для вивчення Юпітера і його супутників, що обертаються навколо, здійснив два дуже близьких прольоти повз Іо у 2023 і 2024 роках, наблизившись на відстань 1500 кілометрів до його киплячої поверхні. Зібрані дані, зокрема про гравітацію, дали вченим нове уявлення про те, як насправді працює вулканізм на супутнику.

Іо обертається навколо Юпітера на середній відстані 422 000 кілометрів, завершуючи свій еліптичний цикл кожні 42,5 години. Через форму орбіти відстань від материнської планети постійно змінюється, так само як і гравітаційне тяжіння Юпітера. Це означає, що супутник безперервно стискається і розтягується в процесі, відомому як приливно-відливна деформація.

Це постійне вигинання створює величезну енергію [у вигляді тепла], яка буквально розплавляє частини надр Іо,
– сказав Болтон.

У минулому вважалося, що через це вигинання в надрах Іо може існувати великий магматичний океан, який простягається під усією його поверхнею. Однак дослідження свідчить про те, що це не так. Якби Іо мав глобальний магматичний океан, то сигнатура його приливних деформацій була би набагато більшою, ніж у більш жорстких, переважно твердих надр.

Натомість дані свідчать про те, що вулканічний супутник Юпітера має переважно тверді надра, а кожен з вулканів Іо має власну підземну камеру з вируючою магмою.

Відкриття "Юнони", що приливні сили не завжди створюють глобальні океани магми, не просто спонукає нас переосмислити те, що ми знаємо про надра Іо. Результати дослідження мають значення для супутника Юпітера Європи та супутника Сатурна Енцелада, а також для екзопланет за межами нашої Сонячної системи, упевнені вчені. Це дає можливість переосмислити те, що ми знаємо про формування та еволюцію планет.