Рецензія на другий сезон серіалу «Гра в кальмара» / Squid Game

26 грудня на Netflix відбулася одна з головних серіальних прем’єр року — вихід другого сезону нашумілого південнокорейського шоу «Гра в кальмара», яке стало справжньою сенсацією та вірусним культурним феноменом. У цьому огляді розбираємося, як виглядає другий сезон смертоносних дитячих ігор.

«Гра в кальмара» / Squid Game

Жанр трилер про виживання, бойовик
Режисер Хван Дон Хьок
У ролях Лі Чон Че, Ві Ха Чжун, Лі Бьон Хон, Ім Сі-Ван, Кан Ха Ниль, Пак Сон Хун, Чхве Син Хьон, Лі Девід, Лі Со Хван, Кон Ю
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Після подій минулого сезону переможець дитячих забавок Сон Гі Хун рішуче налаштований покінчити з кривавими ігрищами раз і назавжди. У нього для втілення цього амбітного задуму вже з’явилася й потужна фінансова основа. Тож замість того, щоб жити розкішним життям на криваві гроші, Сон облаштовується у сховку з непримітною назвою «Рожевий готель», скуповує зброю на чорному ринку і наймає команду шукачів, завданням яких стає виявлення дивака у суровому діловому костюмі, що чіпляється до людей у метро з пропозицією зіграти у просту гру.

Однак, щоб уникнути прикрих спойлерів, лише узагальнимо — у спробах реалізувати свій план та наблизитися до таємничих організаторів гри, головний герой змушений знову напнути дурнуватий зелений костюм з номером 456 та зіграти ще раз. Тому, як полюбляють волати у ще одному шоу з нісенітними іграми «Ставки» — нехай розпочнеться гра!

З огляду на оцінки критиків та глядачів на Rotten Tomatoes, думки дещо розділилися. Станом на час написання цього тексту рейтинг перших складає щедрі 86% позитивних відгуків згідно 44 оглядів, в той час, як від других проєкт отримав значно скромніші 63%. Здається, істина як завжди знаходиться десь посередині.

Абсолютно очевидно, що «Гра в кальмара 2» вже не володіє освіжаючим ефектом неочікуваної сенсації та гіпнотичною магією, притаманною першому сезону. Тоді від нього ніхто нічого не очікував, а він став великим світовим хітом. Враховуючи цей статус, від другого сезону, навпаки, всі чекали чергових екранних потрясінь, однак певною мірою шоу стало жертвою цих очікувань.

Якщо Рідлі Скотт у другому «Гладіаторі» не сильно переймався глибиною сюжетних колізій (і тим більше історичною правдивістю), а спрямовував усі сили на те, щоб влаштувати пишний кінотатракціон, то автори «Гри в кальмара 2», при такій самій наративній поверхневості, йдуть трохи іншим шляхом і елементарно затягують час. Проявляється це додаванням в оповідь зайвих персонажів, сюжетних ліній, котрі у підсумку ні до чого не ведуть, і все це підкріплюється високим відсотком передбачуваності та простими, навіть примітивними маніпуляціями.

З усміхненою дівчинкою ми вже знайомі, хоча присутність досвідченого гравця в особі Сон Гі Хуна вносить доречні корективи у місцевий саспенс. Тут треба розуміти, що головний герой загартований не лише попередніми випробуваннями, а й безпорадним джедайством в рамках голлівудської капіталістичної машини, тому його вже нічим не налякати. Друга гра видається найцікавішою, адже від учасників вимагається командна робота. Ну а наступна виглядає радше як банальне намагання прорідити щільні ряди натовпу, ніж змусити глядача втиснутися в спинку крісла від хвилювання.

Побічні квести у вигляді пошуків групою найманців злощасного острова, де проводяться жахливі змагання, або голосувань після кожного туру також не працюють, як слід. Перше поки що не має достатнього розвитку, щоб не вважати це зайвими метаннями. Друге займає надто багато простору і водночас позбавлене інтриги, адже і так зрозуміло, що у будь-якому випадку show must go on як мінімум до фіналу сезону. Що вже казати про присутність сумнівних персонажів, як от дівчина, що працює на зловісну ігрову контору, чи місцева божевільна шаманка — найбезглуздіша дійова особа.

З позиції змісту щось нове другий сезон не промовляє — він озвучує все ті ж прописні істини про класову нерівність, невиправну людську натуру, безмежну жадібність, неможливість домовитися, піти на компроміс. Доносяться вони здебільшого за допомогою архетипних покидьків, яким загадковим чином ніколи не загрожує вибування з гри принаймні на ранніх етапах. Чи то відбитий репер з промовистим псевдонімом Танос, чи скажений дід з непомірними апетитами — подібну вперту однобокість ми вже бачили раніше.

Фінал, що обриває історію на півслові, взагалі здається цілковитим знущанням і підтверджує факт того, що другий сезон — усього лиш перевалковий пункт на шляху до справжньої кульмінації, котра запланована на завершальний, третій сезон. Отам вже точно варто дивувати чимось потужнішим, ніж дитячими пісеньками, що контрапунктом звучать між розстрілами, новою партією трикутників на шоломах та купкою чергових дегенератів, яким ціною людських життів усі гроші світу подавай.