З 26 грудня на екранах українських кінотеатрів прем’єрувся комедійний детектив «Пулмен», ідея якого прийшла до голлівудського актора Кріса Пайна під час розмови з режисеркою Петті Дженкінс. Раніше вони вже працювали разом у супергеройському блокбастері «Диво-жінка» (2017) та його сиквелі, і в «Пулмені» Пайн вмостився у режисерське крісло, а Дженкінс виступила однією з продюсерок стрічки. В огляді нижче розповідаємо, що із цього вийшло.
Плюси:
гарний акторський склад;
Мінуси:
погане кіно, яке цілком складається з недоліків;
«Пулмен» / Poolman
Жанр комедійний детектив
Режисер Кріс Пайн
У ролях Кріс Пайн, Аннетт Бенінг, Денні ДеВіто, Дженніфер Джейсон Лі, Кленсі Браун, Деванда Вайз, Рей Вайз, Джульєт Мілз, Джон Ортіс
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Чистильник басейнів з сонячного Лос-Анджелеса Даррен Барренман любить медитувати у невеличкому басейні, розташованому у житловому комплексі, де він мешкає. А ще писати листи Ерін Брокович та апелювати до місцевої влади з пропозиціями щодо покращення транспортної інфраструктури міста. Втім, завзятого ентузіаста сприймають скоріше як міського божевільного, ніж як реального борця за доброустрій Міста Янголів.
Одного разу до Даррена навідується ефектна темношкіра жінка Джун Дель Рей, яка пропонує викрити корупційні зв’язки місцевого можновладця Стівена Торонковські. Після певних вагань Барренман таки погоджується взятися за справу, заручившись підтримкою літньої пари — документаліста Джека та психотерапевтки Даян, своєї дівчини Сьюзан та кращого друга Вейна.
Судячи з назви цього невигадливого комедійного детектива, на перший погляд може здатися, ніби це чергова історія про відважного супергероя у барвистому тріко, що знову готовий стати на захист слабких і стражденних. Можливо, вона навіть якось пов’язана з Дедпулом. Але ні, тут у нас режисерський дебют Кріса Пайна, натхненний неонуарною класикою «Китайський квартал» (1974), помноженою на сюжети про патлатих лобуряк у дусі Чувака Лебовські. Не зайвим буде згадати й «Вроджену ваду» (2014) Пола Томаса Андерсона.
Шкода тільки, що видатні джерела натхнення не допомогли Пайну і його співавтору, також дебютанту на сценарній ниві Ієну Готлеру, написати притомну історію та у підсумку зробити з неї цікаве кіно. «Дивна і захоплива пригода!» — сповіщають нам на офіційному українському постері, цитуючи видання Film Obsessive. Та якщо з першим можна погодитись майже одразу, то друге геть не відповідає дійсності.
Та й взагалі під час перегляду важко позбутися думки, що сценарій писався явно під забороненими речовинами, а режисура у Пайна вийшла максимально, як то кажуть, на розслабоні. Інакше як ще пояснити кричущу сумбурність оповідання, яке по суті позбавлене адекватного змісту і у якому, як наслідок, сам чорт ногу зламає.
Велика кількість персонажів, які постійно й без зупину теревенять і марно метаються, відсутність сюжетного стрижня, який би вів глядача у потрібному напрямку, достатня кількість дивних сцен, як от зустріч головного героя з ігуаною — усе це не тільки не допомагає зосередитись на історії, а ще більше заплутує і дратує.
Очевидно, що режисер робив своє кіно з огляду на класичні нуари (щобільше, тут знайшлося місце і для власної la femme fatale), адже сюжетно вони тяжіли до заплутаності. Тільки остання в «Пулмені» попрямувала кудись не в той степ, і замість тривоги, чи хоча б якихось відчуттів, ми отримуємо прикру байдужість. А замість гострих, як лезо, діалогів — порожню балаканину. Герої просто видають беззмістовні репліки і можуть різко перестрибнути з однієї теми на іншу, встигнувши погомоніти і про федералів, і про почуття, і про смачний холодний коктейль у гарячу літню пору.
Пайну вдалося зібрати цілу команду зіркових акторів, але грати їм особливо нічого, адже немає де розгорнутися. То в кадрі миготить Денні ДеВіто, який усюди носиться зі своєю відеокамерою. То на кілька хвилин кислим виразом обличчя нагородить глядачів Джон Ортіс. То навіть Рей Вайз заскочить на це свято марнотратства, щоб у свої 77 продемонструвати ідеальну голлівудську посмішку і приємну засмагу.
Про головного героя у виконанні Пайна взагалі зайвий раз краще не згадувати. Він спрямований на глядацьку симпатію з прицілом на образ чарівного ледаря на кшталт Чувака Лебовські, але йому сильно бракує тої чарівності і харизми, щоб викликати бодай якісь емоції.
Хіба що у принциповому використанні персонажем старомодних пристроїв відчувається ностальгійний зв’язок з прекрасним минулим (а Лебовські, нагадаємо, це концентровані 90-ті) і його безтурботним вайбом у халаті й капцях. У басейні він медитує, озброївшись CD-програвачем. Свої листи до Ерін Брокович друкує на друкарській машинці. Не забуває про VHS. Та й фотографії отримує по старинці, шляхом проявлення фотоплівки.
В результаті «Пулмен» становить детектив без інтриги, комедію без гумору і, за великим рахунком, історію без осмисленого сюжету. Якщо ви бажаєте страждати під час перегляду — це ваш ідеальний варіант на вечір. Для тих же, хто не сприймає кіно, у якому герої суцільно переливають з пустого в порожнє — краще звернути увагу на акторські роботи режисера-початківця.
Висновок:
«Пулмен» до ладу не реалізується ні у жанрі детектива, ні комедії. Тож і його перегляд передбачає дарма витрачений час.