Рецензія на серіал «Дюна: Пророцтво» / Dune: Prophecy

Серіал «Дюна: Пророцтво» вийшов 17 листопада 2024 року на каналі HBO. Це приквел до фільмів Дені Вільнева, що розгортається за 10 000 років до подій основного роману Френка Герберта. Сюжет зосереджується на становленні таємного жіночого ордену Бене Ґессерит, який відіграє ключову роль у політичних інтригах всесвіту «Дюни». Це не просто ще одна адаптація його книги, а спроба розширити всесвіт та дослідити події, що передували основним романам. Але чи вдається серіалу стати гідним доповненням до легендарної франшизи?

Жанр драма, фантастика
Режисери Анна Форстер, та ін.
У ролях Емілі Вотсон, Олівія Вільямс, Джоді Мей, Сара-Софі Буссніна, Марк Стронґ, та інші
Прем’єра 17 листопада, 2024

Події першого сезону «Дюна: Пророцтво» відбуваються за тисячі років до подій основного роману і зосереджуються на політичних інтригах і становленні домів у всесвіті «Дюни». Центральним персонажем є пророчиця, роль якої виконала Емілі Вотсон. Її героїня з самого початку демонструє рішучість та ясність у своїх діях, але з кожним епізодом ми спостерігаємо, як її пророцтва та велика відповідальність перетворюють її в сильну жінку, яка змушена робити непрості вибори. Вона вірить у священну місію та у свої рішення.

Серіал не намагається повторювати історії з книг, а пропонує нову інтерпретацію, занурюючи в більш ранні події всесвіту. Інтриги, маніпуляції і важкі моральні вибори — все це додає історії глибини, але іноді здається, що деякі лінії могли бути розкриті більше. Хоча серіал має цікаві концепції, моменти сповільнення через велику кількість флешбеків інколи заважають динаміці сюжету.

Візуально серіал дотримується естетики всесвіту «Дюни», але з деякими відмінностями. Декорації та костюми створюють атмосферу, яка чудово відображає період становлення владарів та початкові етапи формування культури цього всесвіту. Деталі костюмів та інтер’єрів надають серіалу справжнього відчуття глибини, але масштабність і велич цього світу не так відчутні через обмеження телевізійного формату.

Особливо варто відзначити моменти, де серіал показує великі політичні зустрічі та ритуали. Декорації, що оточують персонажів у цих сценах, дійсно вражають. Проте батальні сцени іноді здаються театральними та втрачають епічний характер, як це було в картинах Вільнева.

Емілі Вотсон, яка виконала роль головної пророчиці, вдало справляється з найважливішою роллю серіалу. Її персонаж з самого початку сильний та рішучий, але її внутрішня трансформація, яку ми спостерігаємо з кожним епізодом, додає глибини та складності образу. Акторка прекрасно передає емоційний стан героїні, що постійно бореться з власними переконаннями та своєю роллю у цьому величезному всесвіті.

Не можна не відзначити і Марка Стронга, який чудово вписується у свій образ, додаючи цій історії додаткової харизми. Решта акторів також виконують свої ролі на високому рівні, хоча не всі персонажі мають таку ж глибину, як головні.

Телешоу зосереджується на взаємодії між вірою, владою та особистою відповідальністю, він досліджує, як пророцтва можуть надихати, але й водночас ставати пасткою. Підняті теми викликають роздуми, хоча деякі сюжетні ходи здаються передбачуваними.

Тутешній маундтрек є сильним доповненням до візуального стилю. Музика має свою унікальність, проте відчутна подібність до творчості Ганса Ціммера. Це додає емоційності та глибини, підкреслюючи напругу та важливість подій.