Придністров’я готують для "атаки" на Україну. Як Київ має протидіяти планам Кремля у Молдові
Придністров’я готують для "атаки" на Україну. Як Київ має протидіяти планам Кремля у Молдові

Придністров’я готують для "атаки" на Україну. Як Київ має протидіяти планам Кремля у Молдові

Енергетична криза у Придністров’ї, що розпочалася 1 січня, за тиждень набула небачених масштабів.

300-тисячний регіон залишився без газу, опалення і гарячої води, і навіть холодна надходить з перебоями.

Усі (!) промислові підприємства закриті.

Періоди вимкнення електрики постійно зростають і сягнули вже восьми годин на день, а у короткій перспективі не буде й цього, бо на ТЕС закінчиться вугілля.

Та гуманітарна катастрофа, що насувається на Придністров’я, засмучує не всіх.

В Україні багато хто очікує, що через цю кризу проросійський анклав, розташований уздовж нашого кордону, нарешті завалиться, Придністров’я буде змушене повернутися до Молдови, а з його території нарешті викинуть російських військових і так званих "миротворців".

Втім, реальність набагато менш оптимістична.

Насправді розвиток подій у Придністров’ї поки відповідає інтересам Росії.

Понад те, схоже, що все йде за сценарієм Кремля.

Варто наголосити: Росія може будь-якої хвилини відновити постачання газу до Придністров’я.

Для цього є і потужності трубопроводу в обхід України, і згода Молдови.

Однак Кремль не робить цього і свідомо заганяє підконтрольний йому регіон у глибоку гуманітарну кризу – щоби потім "врятувати" його, а відповідальність за втрачені життя та зруйновану економіку покласти на чинну владу Молдови, рейтинги якої вже зазнали удару через енергетичну кризу.

Дуже імовірно, що невдовзі Росія частково відновить постачання газу до окупованого нею Придністров’я, але представить це як досягнення одного з проросійських політиків Молдови.

Інформаційна підготовка до такого сценарію помітна вже зараз.

Уся ця схема побудована навколо парламентських виборів у Молдові, що пройдуть восени 2025 року.

Мета Кремля – замінити чинну проєвропейську владу Молдови на проросійську та реінтегрувати Придністров’я до країни на таких умовах, які зроблять неможливим новий розворот країни на Захід.

Це несе величезні безпекові та геополітичні виклики також для України, і не лише через посилення російської присутності на нашому західному кордоні.

Фактично, цей сценарій здатен загальмувати або зупинити європейську інтеграцію України.

Але, на жаль, наразі Київ та Брюссель не демонструють розуміння того, наскільки небезпечною є придністровська криза.

Хоча важелі впливу на процеси у Молдові поки що лишаються в обох столиць.

У цій статті "Європейська правда" пояснює, якою є стратегія Кремля у Придністров’ї, які загрози вона несе та як їй можливо протидіяти.

А для тих, кому зручніший відеоформат, ми підготували youtube-пояснення щодо російської стратегії у Молдові та Придністров’ї.

@video=//www

Війна газова та інформаційна.

Стрімкий розвиток енергетичної кризи у Придністров’ї, що розпочалася 1 січня із припиненням постачання російського газу, складно назвати неочікуваним.

Тут розміщений російський військовий контингент; силові структури напряму підпорядковані російській вертикалі; навіть прапор Росії використовується як "другий державний".

І хоча економічний блок "уряду" Придністров’я має значну самостійність у діях та політиці, економічна залежність від РФ лишалася надзвичайно високою.

Перш за все, через те, що економіка та бюджетна система регіону були побудовані на споживанні російського газу, який надходив сюди безкоштовно, транзитом через Україну.

Тож коли восени 2024 року стало зрозуміло, що Київ не продовжуватиме транзитний контракт з "Газпромом", "економічна модель" Придністров’я опинилася під питанням.

Зазначимо, що закупівля газу з альтернативних джерел не вирішувала би проблему – основою придністровської економіки був саме безкоштовний газ ("Євро.

Правда" детально розповідала про це в аналітиці про Придністров’я, у рубриці "Фактор газу").

Певний час влада підконтрольного РФ регіону розраховувала, що "Газпром" в останній момент подарує хоча б мінімальне постачання газу.

Технічна можливість для цього була – у трансбалканському коридорі (з РФ до Туреччини, далі через Болгарію та Румунію до Молдови) лишалися незаброньовані потужності.

Та навіть коли Москва офіційно оголосила, що з 1.01.2025 постачання до Придністров’я припиниться, Тирасполь лишався на диво спокійним.

Де-факто влада регіону переконувала людей, що все під контролем, що регіон має запаси вугілля на ТЕС і протримається до кінця зими.

Як було нескладно здогадатися (і як передбачила "Євро.

Правда" у статті на початку року), все пішло не так.

300-тисячний регіон, де половина населення живе у багатоповерхівках, одномоментно опинився без газу, опалення і гарячого водопостачання.

Спроби людей хоч якось опалювати житло електрикою у морози перевантажили мережу.

Віялові відключення вже сягнули 8 годин на добу (і точно зростатимуть), а частина помешкань взагалі знеструмлені через аварії.

Попри все це, "влада" Придністров’я зберігає оптимізм.

У повідомленнях місцевої пропаганди є три основних сигнали.

Перший – це запевнення, що "все буде добре".

Не пояснюючи жодних деталей, самопроголошений "президент республіки" Красносельський час від часу каже людям, що треба ще трохи потерпіти – і все налагодиться.

Другий сигнал значно детальніший.

Він присвячений визначенню винуватців цієї кризи.

На Росію у Тирасполі, звісно ж, не покладають жодної провини.

Натомість доволі дивним є те, що звинувачень на адресу України також немає.

Єдиним винуватцем кризи називають Молдову та її чинну владу.

Звинувачення на кшталт "Молдова перекрила Придністров’ю газ" та "Молдова організувала енергетичну блокаду Придністров’я", що лунають по інформаційних каналах режиму, геть суперечать логіці географії.

Втім, вони цілком вкладаються у стратегію, яка стає дедалі очевиднішою.

І третій сигнал пропаганди – це повторення тези про те, що мешканцям підконтрольної уряду частини Молдови також непереливки, бо у них через енергетичну кризу вдвічі зросли тарифи на електрику (і це на додаток до зростання цін на газ наприкінці 2024 року).

Через це, мовляв, молдовани просто не зможуть оплачувати рахунки.

Ця теза може видаватися штучною.

Зважаючи, що в Придністров’ї вже немає газу та вимикають електрику, їхня низька ціна вже не є настільки вагомим аргументом.

Однак насправді це – дуже важливий елемент російської стратегії, ми до нього повернемося.

Розрахунок на Росію.

Та спершу варто наголосити: різке загострення енергокризи не стало приводом для діалогу між Тирасполем і Кишиневом.

Здавалося б, реальність має змусити керівництва Придністров’я шукати альтернативні джерела постачання газу і електрики.

Але цього не відбувається – попри різке погіршення стану енергосистеми, численні аварії та навіть смерті людей, що намагалися хоч якось зігрітися (десь житло згоріло, десь люди потруїлися чадним газом).

Навпаки, вже цього року Тирасполь відмовився від офіційної пропозиції Кишинева допомоги у закупівлі газу.

Інші ідеї з відновлення газопостачання також зустріли відмову, яку не змінили навіть запевнення Молдови у тому, що вона допоможе з пошуком західного фінансування для подолання цінового шоку Придністров’ям.

У Тирасполі продовжують чекати газу з РФ.

Хоча "Газпром" в останній тиждень утримується від будь-яких заяв на цю тему.

Єдиним офіційним повідомленням від РФ про газову кризу стала заява посольства у Кишиневі, витримана у традиційному для Росії хамському стилі.

Втім, звертає на себе увагу фраза, якою завершується документ: "Ні в кого не повинно бути сумнівів: захист російських громадян і співвітчизників – абсолютний зовнішньополітичний пріоритет".

Які форми може мати цей "захист", дипмісія не уточнює.

Та доречно нагадати, що більша частина мешканців Придністров’я має російські паспорти.

Влада у Придністров’ї, між тим, діє так, ніби газопостачання відновиться дуже скоро.

Так, "уряд" регіону, дочекавшись піку кризи, ухвалив рішення відновити навчання у школах з 20 січня.

Які є підстави розраховувати, що до того дня в школах буде опалення або принаймні електропостачання, не повідомляється.

Прикметним є також рішення про перерозподіл на північ регіону залишків газу у системі, що використовується лише для живлення конфорок (тобто для приготування їжі) у житлових будинках.

По факту це рішення означає, що залишки газу в Тирасполі вичерпаються раніше за прогнозну дату (початково йшлося про 20 січня).

Два шляхи атаки на Санду.

Треба зауважити, що медійні простори Придністров’я та підконтрольної уряду частини Молдови є відмінними, окремими.

Навіть проросійський мешканець Кишинева дивиться переважно інші канали і читає інші сайти, ніж пересічний проросійський тирасполець.

Енергетична криза у Придністров’ї зараз, звісно ж, є топтемою і для молдовських ЗМІ, але наголоси пропаганди помітно відрізняються.

Вище вже йшлося про те, що придністровська пропаганда звинувачує президентку Санду та уряд Молдови у тому, що через їхню політику електроенергія здорожчала удвічі; втім, для них це другорядне питання.

А от в основній частині Молдови це – тема номер один.

Наразі в уряду Молдови є який-не-який, але працюючий аргумент: мовляв, у нас газ та електрика перейшли на ринкові ціни, і тому здорожчали, але вони є.

А Придністров’я, яке покладалося на дешевший російський газ, зрештою лишилися і без газу, і без світла.

Втім, у Росії є козир, який здатен зруйнувати аргументи Кишинева.

Кремлю достатньо відновити постачання газу до Придністров’я.

І дуже схоже, що це, власне, і планують зробити.

Це пояснить і впевненість окупаційної адміністрації у Тирасполі, і загалом – причину, з якої Росія вирішила створити настільки гостру енергетичну кризу.

Одна з тез цих звинувачень – що вони, мовляв, не схотіли домовлятися з Москвою.

(Ці звинувачення неправдиві; уряд наприкінці листопада надсилав до РФ делегацію на чолі з міністром енергетики саме для цих переговорів, але коли йдеться про російську пропаганду, реальність не має значення.).

Усе це заклало інформаційний фундамент, на якому наступний крок Кремля нескладно передбачити.

До Москви має попрямувати хтось із проросійських політиків Молдови.

Його або її зустріне Путін або хтось із посадовців рангом нижче, щоб оголосити: от бачите, достатньо було попросити, і ми радо виконаємо прохання та люб’язно надамо певний обсяг газу для порятунку Придністров’я.

Мовляв, уся проблема була у Санду, яка не попросила.

Та й сама Молдова могла б мати дешевший газ, якби Кишинів спробував про нього домовитися – а натомість Санду примушує вас, молдован, платити більше, аби лише Молдова продовжила ворожнечу з Росією.

А, мовляв, якби Молдовою замість Санду керував ось цей політик або політикиня – то ви би вже зараз мали менше проблем.

У Кишиневі переконані, що Кремль готує саме такий сценарій.

Це підтверджують джерела "Євро.

Та навіть офіційно прем’єр та речник уряду теж кажуть про масштабний план РФ, який націлений на зміну влади у Молдові через "вирішення" енергетичної кризи, штучно створеної РФ.

За цим планом, політик(-иня), що "домовиться" з Путіним, має отримати імідж народного героя, що зміг (або змогла) врятувати придністровців від голодної та холодної смерті, а Молдову – від гуманітарної кризи.

А оскільки до осені 2025 року в Молдові мають відбутися парламентські вибори, то ця людина отримає неабиякий бонус.

І дуже ймовірно, зможе стати наступним прем’єром та лідером владної коаліції.

Хто стане цим "рятівником"? Наразі невідомо.

Це може бути добре відомий українцям експрезидент Ігор Додон, що підкреслює своє добре ставлення до РФ і не проти знову стати кандидатом, на якого робить ставку Кремль.

Утім, наразі Додон старанно утримується від заяв з придністровської тематики і не просуває російські наративи з цього питання.

Це може бути Ірина Влах – колишня керівниця Гагаузії та у минулому відкрито проросійська політикиня, яка віднедавна позиціонується ближче до центру, але вважають, що вона зберегла зв’язки з Москвою.

Її риторика щодо кризи цілком збігається з кремлівською.

Це може бути і хтось інший, навіть олігарх-втікач Ілан Шор, що за останні роки став фаворитом Кремля.

Хай якого "героя" обере Кремль – можна стверджувати, що у подальші місяці тиск на Санду та її партію за цього сценарію лише наростатиме.

Адже, поза сумнівом, Росія не відновить постачання газу в тих обсягах, що були до кінця минулого року (5,6 млн кубометрів на добу).

По-перше, у трансбалканському газовому коридорі немає такого вільного обсягу на весь опалювальний період (станом на 31 грудня вільними були близько 3 млн кубів на добу).

А по-друге, раніше значна частина газу використовувалася для виробництва електроенергії, яку Придністров’я продавало Молдові недорого.

А для Путіна важливо, щоб Молдова не мала доступу до дешевої електрики, щоб люди платили якомога більше, заздрили придністровцям, "які змогли", і покладали провину за свої негаразди на чинну прозахідну владу.

Чому це – загроза Україні.

Вибори наступного парламенту й уряду Молдови – це справа молдовських виборців.

Утім, результат цих виборів матиме визначальне значення і для нашої держави.

Російська мета щодо Молдови схожа на мету у війні проти України.

А це – не анексія "чотирьох областей" чи щось подібне.

Мета – підкорення всієї України, чи напряму, чи через маріонетковий, лояльний Кремлю уряд.

У крайньому разі – руйнування України, перетворення її на державу, що не вдалася, failed state.

Так само і з Молдовою: одного лише Придністров’я Росії недостатньо.

Вона прагне отримати контроль над усією країною.

А особливість виборів 2025 року така, що перемога на них матиме вирішальне значення і може закріпити російський вплив не на чотири роки (що саме по собі є загрозливим), а на десятиріччя.

Річ у тім, що після цих виборів неуникно постане питання реінтеграції Придністров’я.

Епоха безкоштовного газу з РФ у необмежених обсягах закінчилася і вже не поновиться.

Навіть зараз немає шансів на постачання узимку по 5,7 млн кубів на добу.

А цей газ був запорукою виживання економіки Придністров’я.

За його рахунок існувала тамтешня промисловість; також газ спалювали на ТЕС і продавали Молдові, що наповнювало бюджет Придністров’я.

Словом, тепер Придністров’я стає економічним банкрутом.

Його "вливання" у Молдову – процес непростий і політично (через наявність російського контингенту), і економічно (через шалені витрати на модернізацію регіону, що застряг у радянському минулому), і електорально.

У Придністров’ї живе близько 300 тисяч людей, абсолютна більшість з них – із проросійськими поглядами.

Їхнє вільне голосування на наступних виборах у Молдові (орієнтовно 2,5 млн мешканців) радикально змінить виборчий баланс на користь Росії.

А до того ж багато залежатиме від того, яку модель інтеграції Придністров’я буде обрано.

Чи погодиться новий парламент Молдови надати Придністров’ю право вето, як того вимагає Росія.

У разі, якщо восени 2025 року Молдова обере проросійський парламент, така перспектива стає реальною.

Це змінює геополітичну картину Європи і несе безпосередню загрозу Україні.

Бо це означатиме кінець євроінтеграції Молдови.

Не на чотири роки, а на десятиріччя.

Та найбільша проблема для України полягає у тому, що для багатьох у ЄС Україна та Молдова – це держави, об’єднані в один "пакет розширення".

Без Молдови підтримка вступу України також радикально знизиться, бо відпаде Румунія (відданий прихильник вступу Молдови до ЄС) і зменшиться ентузіазм Італії та Франції, для яких румуномовний регіон має особливу вагу.

І це ми ще не зачіпали питання статусу російських військ, збереження російської бази у Молдові тощо….

Що може зробити Україна.

Нинішня криза небезпечна передусім через те, що у Кишиневі немає розуміння, як її долати.

До того ж для Кремля зараз – найліпший період, коли світ зайнятий підготовкою до президентства Трампа і всім (а передусім США) зараз не до Молдови.

В ЄС ситуація ускладнилася серйозною хворобою Урсули фон дер Ляєн, через що вона випала з процесу ухвалення рішень.

А це – та історія, коли для протидії Росії потрібні політичне лідерство і сміливі рішення.

Німеччина також занурилася у передвиборчу кампанію, у Франції та Емманюеля Макрона триває політична криза, а Румунію лихоманить настільки, що навіть вона не може приділяти зусилля лобіюванню інтересів Молдови.

Роль геополітичного лідера за цих умов могла би взяти Україна, але схоже, що у Києві бракує розуміння того, наскільки серйозний і небезпечний виклик зростає поруч із нашим кордоном.

Втім, Україна має ресурси і можливість для того, щоби зіграти гру.

Ми вже писали у попередній статті про те, що Київ міг би втрутитися і пом’якшити удар Путіна по Молдові (див.

публікацію від минулого тижня "Навіщо Кремль морозить Придністров’я").

З розвитком подій ця порада стала ще актуальнішою.

Оскільки Придністров’я відмовляється від купівлі газу на Заході і чекає на безкоштовний газ від РФ, щоби знову "впасти" під Росію і затягнути туди усю Молдову – Україна може зробити дзеркальну пропозицію.

Ми цілком можемо постачати мінімальний обсяг газу для закриття гуманітарних потреб Придністров’я (тобто без потреб великої промисловості).

Йдеться про обсяг не більше 2 млн кубів на добу, чого вистачить на опалення, гарячу воду, генерацію електрики для самого регіону та запуск критичних бізнесів, як-от хлібзаводів.

Це приблизно той самий обсяг, який потенційно може надати Росія.

До кінця опалювального сезону на це піде 60-70 млн кубів – нікчемний обсяг у порівнянні з понад 12 млрд кубів газу, накопичених в українських підземних сховищах за офіційними даними, або 8 млрд кубів активного газу за оцінками скептиків.

Понад те, не видається проблемою отримати від країн ЄС фінансову компенсацію навіть за цей об'єм.

Євросоюз не любить, коли поруч з його кордоном відбувається гуманітарна катастрофа, а українське постачання здатне від неї врятувати.

Механізм вже випробуваний у рамках програми Grain from Ukraine – ми продаємо українське зерно до найбідніших держав Африки й Азії, а платять за нього європейські донори.

І, нарешті, будемо реалістами: висока імовірність, що Тирасполь (за вказівкою з Москви) відмовиться навіть від безкоштовного газу, якщо той не буде російським.

Бо це не входить у плани Кремля.

Але у цьому разі придністровська влада зруйнує міф про те, що ніхто не хотів врятувати регіон.

Буде очевидним, що все це – спектакль, зрежисований Кремлем.

Але щоб досягнути цього ефекту, Київ має діяти проактивно, публічно і швидко, бо ми не знаємо, коли Кремль планує провернути операцію "порятунок Молдови", рахунок може йти на дні.

І діяти треба, не чекаючи запиту від Кишинева, який зараз ослаблений і розгублений.

Тим більше, що у Кишиневі не будуть проти – "Європейська правда" переконалася у цьому, поставивши питання прем’єру Доріну Речану на брифінгу 6 січня.

Він заявив, що уряд не звертався за подібною допомогою, але з радістю її прийме.

"Ми перебуваємо у постійному спілкуванні з Києвом.

Ми не просили Київ про жодну допомогу в цьому сенсі, але (ми би погодилися) якби Київ запропонував допомогу..

Наприклад, можливе постачання вугілля, якщо буде запит про це з боку придністровського регіону, від керівництва електростанції в Кучургані (у Придністров’ї)", – відповів Речан "Євро.

Зауважимо, що постачання газу видається значно кращим варіантом за вугілля, бо дозволить запустити також котельні, які у придністровських містах працюють на газі.

Словом, єдина умова для дій Києва – це наявність політичної волі.

А ще – розуміння потреби діяти як регіональний гравець.

Редакція "Європейської правди" сподівається, що виконання останньої умови цей текст допоможе наблизити.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".

Джерело матеріала
loader