"Тут стільки крові, що навіть для Тарантіно забагато": відверте інтерв'ю зі спецпризначенцем ГУР
"Тут стільки крові, що навіть для Тарантіно забагато": відверте інтерв'ю зі спецпризначенцем ГУР

"Тут стільки крові, що навіть для Тарантіно забагато": відверте інтерв'ю зі спецпризначенцем ГУР

Спецпризначенець підрозділу "Артан" ГУР із позивним "Артист" у відвертому інтерв'ю 24 Каналу розповів, що ця операція триває і досі. Більше про операції за участі ГУР Міноборони, російський штурм, який тривав 30 годин, і плани окупантів – читайте далі у матеріалі.

Деталі унікальної операції на Харківщині

Ви брали участь в операції поблизу Липців, що на Харківщині. Про неї вже говорять у всьому світі. Її називають однією із найважчих за останній час. Можете розповісти про цю унікальну операцію?

Специфіка цієї операції була в тому, що ми працювали в лісовому масиві й було багато відкритих ділянок. До цього в нас була урбан-місцевість. Наприклад, Часів Яр – там була забудова, підвальні приміщення. Тож попереду у нас була операція з відкритими ділянками, нам треба було якось переміщуватися. І був ліс, не сильно густий, але треба було працювати максимально непомітно.

Вхід – вихід у нас був, як ми говоримо, на нозі, тобто без застосування броньованої техніки. Таку ми обрали стратегію. Вона працювала тільки до певного моменту, поки ліс був цілим. Потім все це змінилося.

У бригаді "Хартія", яка теж брала участь у цій операції, розповідали, що там застосовували десятки роботизованих систем, зокрема безпілотники з кулеметами.

Стільки дронів, як на попередній операції у Часовому Яру, – я за всю війну не бачив. Дрони вже деякий час використовуються і для евакуації, і для ураження живої сили, тому операція на Харківщині не була винятком. Як ми, так і ворог використовували дрони.

З того, що зустрічали мої колеги, я такого ще взагалі не бачив, ворог використовував дрони з голограмою. Вони створювали проєкцію солдат, які нібито рухаються на тебе. Це робили для того, щоб втомлені бійці плутали їх з живою силою противника та відкривали вогонь. На цей звук наводилася артилерія або ті ж самі дрони.

Ми ж робили дронами розвідку боєм. Виявляли передній край противника в деяких місцях. Потім, якщо пробити оборону було неможливо, там працювала наша артилерія, міномети, дрони. Коли передній край вибивали, знищували укріплення, то там вже працювала піхота. Це один із маневрів, які там використовували.

Була ще трохи інша тактика – тихий підхід, максимальне зближення з противником. Ми робили так, щоб противник до останнього не міг з'ясувати, де наш передній край та де ми перебуваємо.

Окупанти розуміли, що ви проводите проти них операцію? І на якому етапі тоді вони це зрозуміли?

Операція була багатокомпонентною і складною. З якогось там флангу, наприклад, та ж сама "Хартія" робила наступ на бронетехніці. Наскільки я знаю, він був масованим. Ми паралельно працювали з ними. Вони зайняли позицію, але закріпитися не змогли. У лісі у ворога не було оборонних укріплень. Це була така маневрова війна з "норами" та невеликими окопами. І зайняти територію – ще не значить на ній закріпитися.

Ми стали свідками ситуації, коли вони зайняли певну територію, але їм довелося відійти. Тобто ворог знав, що тут проводяться наступальні дії. Він сам постійно наступав в районі Глибокого й намагався рухатися вперед піхотними групами.

У тому і специфіка роботи в лісі, що працювали не бронетехнікою, а саме піхотними підрозділами. Склад і підготовка ворога була різною. Були більш професійно навчені військові. Це було видно по тому, як вони працюють, і по їхній екіпіровці. Були дійсно ті, хто не розумів, що відбувається. Зникає зв'язок – і вони банально йдуть шукати, в чому причина, та зникають. Так само як і їхні попередники.

Так це все і продовжувалося. На деякі позиції по 2 – 3 групи приходили. Вони або потрапляли в полон, або зникали. Чи розуміли вони, хто працює проти них? Щоб зрозуміти, хто твій ворог, то треба взяти полонених. Це один із варіантів. У нас, слава Богу, в цій операції ніхто з бійців в полон не потрапив.

Що для вас особисто було найважчим під час цих боїв?

Фізичні особливості. Це літо, погода спекотна. Ліс був недостатньо густим, температура висока. Ми багато рухалися на ногах. А ще екіпіровка, запас води, боєкомплект. А ще маскування зроблене з синтетичних матеріалів – рухатися в ньому дуже складно. Це – теплові удари.

Потім темп та ритм. Дуже часто були певні завдання. Відпочили добу – і знову йдемо. Потім на інше завдання йде суміжний підрозділ. У них виходить або не виходить. У нас була певна черга. Потім ми знову починали включатися та працювати, і ось цей ритм на операції був дійсно важким.

У певний момент ворогу стало зрозуміло, які плани були з нашого боку. На наші активні дії вони відповідали артилерією. Випалювали ліс. Він буквально вигорів, а маскування зникло. Цей період був, мабуть, найважчим етапом операції. Тоді не було ніякого маскування і доводилося діяти активно, з натиском та брати силою. Там вже доєдналася бронетехніка, нас завозили туди на броні. Специфіка роботи в лісі змінилася.

Скільки днів тривала операція? В який момент долучилася бронетехніка?

Коли саме долучилася бронетехніка – точно не скажу. Операція, як на мене, тривала трохи більш ніж 2 місяці. Десь посередині операції почали використовувати саме бронетехніку, бо заходити на ногах було неможливо.

Під час одного з крайніх виходів, коли закінчили свою роботу, ми бігли групою з трьох людей по повалених деревах і по нас вже били з мінометів, запускали "касети" та робили скиди. Ми просто падали. Потім знову бігли до першого укриття, яке було за 700 метрів, бо вже можливості ховатися не було.

Після цього ми розповіли про ситуацію та запропонували вирішувати якось це питання, аби ми заїжджали туди на техніці. З того моменту нас почали завозити. Потім ми просунулися до частини лісу, яка була ще більш-менш цілою.

Найважчий момент – коли в бронетехніку сідає група із шести осіб, а коли повертаємось – один із цієї шестірки загинув. На жаль, на цій операції таких моментів було кілька поспіль. Їдуть ті, з ким ти вже воюєш майже рік, не перша операція. Це найкращі люди, і хтось із нас повертається вже на щиті. Це були найважчі моменти.

Що вас мотивує?

Хочеться повернутися додому, побачити своїх рідних. А ворог не залишає мені права якось розслабитися чи зупинитися. Той натиск, з яким він намагається захопити нашу землю; як він рухається по нашій території; з якою злістю та жорстокістю все це робить – це той чинник, який не дає можливості мені якось сказати собі, що вже досить і що пора відпочити, бо вже третій рік війни.

Інтерв'ю зі спецпризначенцем ГУР
Інтерв'ю зі спецпризначенцем ГУР "Артистом" / Скриншот з відео

"Артан" зайшов на території, окуповані з 2022 року

Ми з вами мали записати це інтерв'ю приблизно місяць тому, але вас викликали на операцію. Чому тоді вам потрібно було виїжджати так терміново та на який напрямок?

Напрямок я вказати не можу, бо ми ще продовжуємо там працювати зараз. Завдання справді з'явилось терміново. У нас були інші плани – підготовка, відновлення після попередньої Харківської операції, поповнення особового складу. Сподівались, що пройдемо злагодження, але нам терміново дали завдання виїхати в зону виконання бойових дій.

Нас мотивували тим, що очікувався прорив ворога в тому напрямку, на який ми їдемо. Було накопичення живої сили противника і треба було терміново туди виїжджати. За певний час суть нашого завдання змінилась.

Не знаю, чи це була початкова ідея вищого керівництва, чи, можливо, керівництво побачило оперативну можливість, щоб ми рухались вперед. Ще до нового року (2025 – 24 Канал) нога нашого військовослужбовця ступила на ті землі, які були окуповані майже 3 роки.

Про плани Путіна

Як від початку повномасштабного вторгнення змінилась тактика росіян? Чи залишаються у ворога ті ж самі завдання на фронті?

Ворог, як і ми, шукає оперативну можливість по всій території України. Можливо, це будуть і нові відтинки фронту – Чернігівська, Сумська, Запорізька області. На моєму рівні (як бійця – 24 Канал) про це невідомо. Я бачу, що у нас зараз є оперативна можливість рухатись на якісь відтинки фронту. Проте, якщо взяти Донецький напрямок, то ворог сконцентрував там дуже великі сили. Поки його зупинити там дуже важко.

Плани ворога – це не лише Донеччина і Луганщина?

Думаю, ворог мислить масштабно, ставить перед собою дуже глобальні завдання. Збираючи таку армію і вкладаючи такі кошти в оборонний бюджет, думаю, що у планах в них, можливо, не лише наша країна.

Деталі російського штурму, який тривав 30 годин

Ви брали участь в операціях на Харківщині, зокрема біля Куп'янська. Тоді штурм окупантів тривав 30 годин. Як це відбувалось, як можна стільки часу без відпочинку тримати оборону?

Це неможливо. Підготуватися до таких бойових дій теж дуже важко. Військовослужбовців не кидають, вони просто потрапляють у безвихідну ситуацію. У цій ситуації фактори, які є у них, тобто оборонні укріплення, кількість боєкомплекту, наявність води та мотивація особового складу, впливають на те, чи триматиме цей підрозділ оборону, чи ні.

Там в потрібний час з'явився потрібний підрозділ – наш підрозділ, який підсилив 32 окрему механізовану бригаду, яка вже була виснажена боями. Через це й виникла ситуація, коли штурм тривав 30 годин. Це був класичний штурм – з бронетехнікою, танками та великою кількістю піхоти. Таке зараз побачити є рідкістю.

Скільки тоді було військовослужбовців, яких ви підсилили? Сотні?

Якщо взяти один день – більше сотні. Однак, якщо було 2 танки в прикритті, 5 одиниць броньованої техніки, яка підвозила піхоту, а на кожній одиниці техніки могло бути до 15 – 20 військовослужбовців, то виходить 50 – 60 військових.

Вони працювали з певними інтервалами, які потрібні були для підготовки БК, логістики. Однак справді відбувались штурми з технікою. Вони (росіяни – 24 Канал) намагались максимально скоротити дистанцію, щоб наша артилерія втрачала ефективність, вривались танками в окопи.

Важкий був період, важкі бойові дії. Хоч тоді й були дрони, але було менше скидів та FPV-дронів. Тоді росіяни відрізали нашу логістику, працювали ефективно ПТКР (протитанкова керована ракета – 24 Канал). У нас був ускладнений підвіз живої сили, евакуація поранених, але ми з гідністю тоді відстояли операцію. На жаль, у нас були втрати.

Що було найскладнішим під час штурмових дій ворога?

У такій кількості штурмів, як тоді, оборону вважають легшою, ніж самі штурмові дії. Однак в тих умовах ми лише зайшли на позиції. Усе відбувалося дуже швидко – спустилося бойове розпорядження, підрозділ знявся і поїхав на той напрямок. У нас не було часу на розвідку, ми просто увірвалися в бойові дії.

Знову ж таки, осінь. Було важко через погодні умови. Ти спершу мокрий, потім вночі тобі холодно. До цього всього по тобі постійно щось прилітає, відбуваються штурми.

Колона російської техніки
Росіяни провели 30-годинний штурм / Getty Images

Про поранення на фронті

Чи у всіх військових операціях, в яких ви брали участь, вдавалось завжди виходити без ушкоджень? Чи все-таки були поранення і доводилося лікуватися?

Були моменти, коли, здавалося, опинявся в безвихідних ситуаціях, але виходив цілим. Однак поранення чи контузії – це те, що супроводжує військовослужбовця в сучасній війні постійно. Найважчі у мене були дві (контузії – 24 Канал) у 2022 році. Зараз я вже отримую наслідки. Якщо раніше я був витривалим, то зараз найменша контузія – і головний біль стає постійним, шум у вухах.

Буває іноді, коли від перенавантаження є короткочасні втрати пам'яті, якісь моменти взагалі "вилітають". Від навантажень "вилітає" й опорно-рухова система, м'язи, коліна. Осколкові поранення у мене пройшли легко, їх вдалось дістати. Однак після кожної операції потрібне психологічне та фізичне відновлення

Ви казали, що бували ситуації, коли попри усе, що відбувалося, вдалося вийти цілим і неушкодженим. Що вас тоді могло врятувати, як ви собі це пояснюєте?

Більшість із нас пояснює собі це тим, що ще не час. Тому що, коли буквально за пів метра від тебе загинув побратим через осколкове або кульове поранення, а ти цілий, то важко пояснити, чому так сталось. Це не навички, не досвід, це – вдача.

Чи змінилось ставлення до смерті з приходом на військову службу?

До війни я менше про неї думав, а зараз ніяк не можу на це вплинути. Розумію, що людське життя крихке, його так легко забрати. Тим воно і цінне, його потрібно цінувати.

Про мобілізацію жінок і зниження призовного віку

Чи кожен чоловік має пройти через військову службу? Чи варто призвати якомога більше чоловіків і знижувати мобілізаційний вік? Чи варто призвати навіть жінок?

Нехай кожен чоловік сам вирішить, чи варто йому, чи не варто. Кількість не означає якість. Потрібен відбір. Потрібно, щоб військова служба для чоловіків була їхнім вибором, щоб вони розуміли, куди йдуть, які можуть бути наслідки, щоб розуміли, що це обов'язок. Зараз це необхідність. Закінчаться вмотивовані, навчені, з досвідом – і тоді просто не буде у кого перейняти цей досвід, навчитись хоч якось виживати на війні. Вони все одно підуть, але їм буде важче, у них буде менше шансів.

Щодо жінок – їхнє право йти на війну чи ні. Деякі так, деякі, можливо, ні. Можливо, у деяких жінок характер сильніший, ніж у більшості чоловіків. Однак, на мою думку, точно не треба відправляти жінок у штурмові підрозділи. Вони класно себе показують в ролі медиків, багато чого на війні від них залежить. Однак я за те, щоб чоловіки не залишали місця жінкам на війні.

Щодо віку – необхідно, щоб на війну йшли все-таки здорові молоді люди, хлопці.

На початку війни вчилися стріляти по YouTube

Що вас мотивувало піти добровольцем і коли це було, 24 лютого? Ви тоді перебували у Києві?

Так, саме 24 лютого. Я їхав тоді зі своїм другом, який потім зі мною разом служив певний період. Ми були в Житомирській області, у місті Чуднів, де є військова частина. Прокинувся від того, що почалися бомбардування, почув авіацію. Відразу сіли в машину, поїхали в бік Києва, бо ми жили там, наші сім'ї були у Києві.

Я відразу визначився, що якщо вже почнеться повномасштабна війна, – ми всі відчували, що вона може початися, – то рішення, яке я ухвалю – це йти до військкомату і вступати до Збройних Сил. На той момент, я пам'ятаю, як ми їхали по Житомирській трасі, в бік Києва прямували одиниці машин, а назустріч траса була забита. Люди виїжджали, з'їжджали в кювети, там були аварії.

Коли я подивився на цю всю ситуацію, то не був оптимістично налаштований. Думав, що всі взагалі втечуть. І для себе ухвалив рішення, що я тікати ні в якому разі не буду. Це для мене особиста позиція, що я повинен прийняти цю ситуацію й те, як вона складеться для мене. Орієнтовно ввечері ми приїхали до Києва, важка логістика була. І десь о 17:00 я вже був у військкоматі.

У вас до цього був військовий вишкіл?

Ні, в мене не було ніякого військового вишколу. Я займався спортом, був добре фізично підготовленим, морально теж.

Тобто ви не вміли стріляти, користуватися зброєю?

Ні.

Як вчилися, вже в процесі?

Так, у процесі. Ми всі тоді вчилися по YouTube. Відкривали його, дивилися як користуватися NLAV, Javelin, РПГ. Це було буквально за кілька днів до Київської області (операція з визволення Київщини – 24 Канал).

У мене не було на той час ніякого базового військового вишколу, і такої можливості нам тоді ніхто б і не дав. Зрозуміло, що це було неможливо. Російські війська вже були в Київській області, на околицях Києва. Треба було зупиняти їх тими людьми та з тією кваліфікацією, яка була на той час.

Що має вміти боєць "Артану"

Що має вміти воїн спецпідрозділу "Артан"? Наприклад, говорячи про операцію під Куп'янськом, 30 годин відбивати штурм ворога, мабуть, не кожен зможе. То які навички мають бути у людини, щоб вона могла потрапити у підрозділ?

Щоб потрапити на теперішньому етапі в підрозділ, треба мати гарне здоров'я, пройти базовий військовий вишкіл. Що потрібно вміти військовослужбовцю спецпідрозділу? Усе, він повинен бути універсальним бійцем і замінним, тобто за потреби стати за кулемет, відпрацювати зі зброєю, яка буде у ворога і яка використовується в ЗСУ, бо ми часто взаємодіємо з суміжними підрозділами.

Треба вміти відпрацювати як протитанкіст, бо доводиться працювати й проти техніки, стати за роту вогневої підтримки, за Browning або ДШК (кулемети – 24 Канал). Бажано постійно удосконалювати свої навички. Важливою є універсальність.

Чи є взагалі час на відпочинок? З огляду на те, як ви говорите, здається, що у вас режим нон-стоп. Крім лікування, звісно.

Лікування, якщо воно не важке, – це шанс відпочити для кожного. Це, мабуть, щастя якесь: виїхав, полікувався. У нас зараз дуже висока інтенсивність виконання операцій. Вони тривають майже підряд. Але все-таки можливість відпочити та відновитися є, і лікування на гарному рівні. У нас своїх не кидають.

"Під час операції про сім'ю страшно навіть згадувати"

Якщо згадувати найщемливіший момент за увесь час вашої служби, чи то з побратимами, чи то при взаємодії з цивільними, що можете згадати? Що вас розчулило?

Ще на початку війни, коли звільняли українські території, – те, як нас зустрічали люди, які перебували в окупації. Це було морально важко. Пам'ятаю події в Київській області, перші враження від пережитого, коли люди розповідали, що відбувалося в окупації.

Українці вітають захисників на звільнених територіях
Українці вітають захисників на звільнених територіях / Getty Images

Пам'ятаю, в Ірпені була багатодітна сім'я. Вони певний час сиділи у будинку, там не було ні води, ні їжі. Маленька дівчинка нас зустрічала, давала нам цукерки. Це важко було. Київська область – це ще був такий перехід від цивільного життя до військового. Усе сприймалося дуже яскраво і близько до серця.

Якщо згадувати позитивний момент під час служби або позитивну історію, можливо, вам трапився якийсь котик, песик, з кимось комунікували, чи з побратимами був якийсь смішний випадок?

Кожен раз, коли моя група виходить в повному складі, це позитивний момент. Коли вони вмикають телефон, їм приходять повідомлення і вони мають можливість на них відповісти своїм рідним, це позитивний момент. Коли напився вдосталь води, поїв – це теж позитивний момент.

Буває таке, що хочеться чогось, як із цивільного життя, але ви перебуваєте у бойових умовах і не можете цього зробити? Чого найбільше зазвичай хочеться? Можливо, це якісь солодощі, продукти чи щось подивитися, кудись сходити? Ви згадуєте про такі моменти?

Особисто я і багато хто, наприклад, хотіли б сходити в кінотеатр, але не ходимо. Концентрація та увага така, що не можемо зосередитись, постійно не відпускають думки про війну. Коли ти виходиш на відпочинок, треба все це пропустити через себе. Відпустити, щоб воно з тебе вийшло.

Під час крайньої операції сиділи 12 діб. Зайшли далеко, забезпечення було унеможливлене діями ворога. Усе, що з дронів кидалося, – розбивалося, ми майже без води, без їжі сиділи. І хлопці думали про їжу, як вийдуть, щоб мати змогу поїсти. Від цього легше не стає, але з цим нічого не зробиш.

Розмови про їжу, про тепло. Про сім'ю в такі моменти навіть бояться згадувати, тому що все настільки незрозуміло – вийдеш чи не вийдеш. Думаєш, як помитися. Хочеться вийти, щоб піти в душ, одягти чисті речі.

Про ймовірність повернення в кіно

Ви хотіли б повернутися до акторства і до зйомок після того, як буде вже можливість?

Я хотів би, щоб настав такий момент в цій війні, щоб я сказав, що вже достатньо зробив і можу дати собі піти на відпочинок. Але акторство… На жаль, наше кіновиробництво зараз на такому рівні, що актори зараз більше знімаються через безвихідь, тому що якість того продукту, який знімається, – краще не стала.

Я з задоволенням слухаю українську музику, її рівень зріс. Коли в мене є можливість побігати, я слухаю виключно українську музику, вона мені подобається і хлопці так само. Не можу сказати те саме про українське кіно. Коли заїжджав до батьків і у них був увімкнений телевізор, побачив там кілька хвилин українського продукту, ще й на військову тему, то мені було б соромно в такому зніматися.

Якщо говорити не тільки про український ринок, а й про міжнародний, можливо, у вас є режисер, з яким би ви хотіли попрацювати. Можливо, хтось би зняв фільм на тематику війни Росії в Україні. І ви могли б знятися вже не тільки як актор, а як професійний військовий з таким величезним досвідом.

Знаєте, я настільки став прагматичний, що про такі речі навіть не мрію. Хай цей режисер прийде, трохи "з'їсть цієї каші", а потім подумає, хоче він знімати про це чи ні. Якщо у нього буде бажання це зробити після всього, що він побачить, то подивимось.

Якби умовний Квентін Тарантіно чи Стівен Спілберг приїхав би та сказав, що буде знімати фільм, ви б погодились стати головним героєм?

На війні стільки крові, що навіть для Тарантіно забагато. Думаю, він приїхав би, побачив це і пішов на пенсію. Якщо буде гарне кіно, то дасть Бог – знімемось.

Теги за темою
Харківська область
Джерело матеріала
loader