Основні вектори майбутньої зовнішньої політики США: Америка передусім та Китай – головний суперник

Вже схвалений обома партіями (лишилось тільки формальне голосування повним складом Сенату – ймовірно, вже 20 січня, прямо у день інавгурації) майбутній держсекретар (і головний дипломат) США Марко Рубіо позначив основні вектори майбутньої зовнішньої політики США.

По суті, їх два:

1. Америка передовсім – «сильна і впевнена Америка, яка бере участь у світовій діяльності, знову ставлячи наші основні національні інтереси понад усе».
2. Китай – головний суперник, «найпотужніший та небезпечний супротивник, з яким коли-небудь стикалася ця нація»*. Він «вкрав шлях до статусу наддержави», його експансію слід негайно стримати. Протистояння Китаю передбачатиме розбудову внутрішнього промислового потенціалу США.

***

*При тому Рубіо перебуває під китайськими санкціями щодо подорожей: він їх заробив 2020-го за підтримку гонконзьких протестувальників за демократію. Тобто, Рубіо стане першим держсекретарем, який працюватиме під дією китайських обмежень на поїздки.

***

Щодо глобальної ролі Америки, то промова Рубіо позначила її кардинальну зміну, переорієнтацію із зовнішніх викликів на внутрішні заради власного посилення. Рубіо сказав, що бачить світ у хаосі, де буде непросто відновити порядок.

«Це буде неможливо без сильної та впевненої Америки, яка бере участь у світовій діяльності, знову ставлячи наші основні національні інтереси понад усе». Рубіо відкинув ключовий принцип зовнішньої політики Байдена – «ліберальний світовий порядок» під керівництвом США – на користь віри Трампа в «Америку перш за все».

«Післявоєнний глобальний порядок не просто застарів; тепер він є зброєю, яку використовують проти нас». Рубіо акцентував тут роль саме Китаю (як того, хто найбільше «використовує післявоєнний глобальний порядок проти США»). Однак не факт, що він не мав на увазі також і Європу, яка звикла до позиції в НАТО під «безпековою парасолькою» США.

Тобто, можна припустити, що адміністрація Трампа готується повністю розвернути зовнішню політику США. Однак поки більш-менш конкретні заяви стосуються тільки суперництва з Китаєм.

А у питанні щодо ролі США у НАТО (чи виходу США з НАТО – тобто, руйнації Альянсу як основи колективної безпеки ЄС) Рубіо поки вагомо позначив варіанти вибору для Америки: чи зберегти «головну оборонну роль» в Альянсі, чи бути «запобіжним механізмом для агресії», а європейці тоді візьмуть на себе більше відповідальності.

Загалом це збігається із репліками Трампа (вважати їх офіційними заявами не виходить з багатьох причин). Він зосередився на Китаї. Підозріло оцінює функції НАТО. І варто зауважити, що Росія, амбіції та бажання Путіна далеко поза фокусом інтересів 47-го президента США.

Відповідно до заяв Рубіо, захист американської економіки і її розвиток, створення робочих місць (тобто, те, що Трамп обіцяв виборцям) сполучаються з безпековою необхідністю тлумлення Китаю на глобальній арені. Рубіо попередив, що Китай прагне контролювати життєво важливі ланцюжки поставок до США.

«Якщо ми залишимося на тому шляху (збільшення залежності від Китаю), яким ми зараз рухаємося, менш ніж за 10 років практично все, що має для нас значення в житті, залежатиме від того, дозволить Китай нам мати це чи ні – все, починаючи від ліків проти артеріального тиску, які ми приймаємо, і до того, які фільми ми можемо дивитися. Це неприйнятний результат».

Тобто, можемо очікувати розгортання торгівельної війни США з Китаєм (можливо, це почнеться вже наприкінці січня): мита, ліцензії... Поки невідомо, що з цього приводу скаже Маск з його «Tesla-Шанхай», яка минулого року збільшила виробництво майже до 2600 автівок на день (всього виготовила майже мільйон), і з 36,7% продажів автівок Tesla (657 тис.) саме до Китаю.

З іншого боку, ще на початку 2024 року «Tesla-Шанхай» почала скорочувати виробництво. Плюс китайський автовиробник електрокарів BYD Co агресивно відвойовує ринки електроавтомобілів і наздоганяє Tesla (хоча ЄС минулої осені почав вживати загороджувальних заходів: остаточно збільшив мито на китайські електромобілі до 35,7%, і 7,8% на Tesla).
Навряд чи, звісно, Маск «трампізується» до того, щоб перенести виробництва з дешевого Китаю до США.

Однак він дійсно може змінити локалізацію заводів (на ту ж Індію чи деінде), щоб підтримати антикитайську позицію Трампа. Або з таким же успіхом Маск може здійняти скандал і посваритись з Трампом через надто жорсткі заходи щодо імпорту з Китаю. Однак, повертаючись до декларацій Рубіо щодо Китаю, він одразу, ще до призначення, почав готувати Конгрес до можливого військового зіткнення з Китаєм через Тайвань.

Точніше, якщо Вашингтон не зробить «кардинальних» змін у своїй позиції щодо Китаю (щоб «вони прийшли до висновку, що витрати на втручання на Тайвані занадто високі»), йому доведеться якось поратись з перспективою «катаклізмічного військового втручання» в Індо-Тихоокеанському регіоні ще до кінця десятиліття – тобто, у найближчі п'ять років.

Знов ж таки, ніяк не враховується Росія як скільки-небудь значущий чинник. Це можна вважати вказівкою, що так очікувана Кремлем бесіда Трампа з Путіним буде ні про що. Трамп принципово не почує «глобальних вимог» Путіна (зокрема, щодо відступу НАТО до позицій на 1997 рік – «ультиматуму Рябкова»), бо у нього свої плани на НАТО.

Те саме стосується претензій Путіна на участь у «глобальному перерозподілі зон впливу» чи у визначенні нового світового порядку. Щоб Трамп взявся розглядати можливість такого, Росія мала б стати переможцем у війні. А цього навіть близько нема. Натомість сенатори зазначають Трампу, скільки всього втратила Росія після нападу на Україну 24.02.22 і настільки ослабла («навіть не подужала захистити свого ставленика Асада»).

Обговорювати конкретні моменти – ту ж відмову приймати Україну у НАТО найближчі скількись років? Так у контексті очікуваного переформатування НАТО на європейський оборонний альянс (з провідною роллю саме Європи, а не США) це безсенсово. Миротворчий контингент? Гарантії? Це так само до Європи.

Отже, найбільш імовірно, що Трамп поговорить з Путіним просто для того, щоб потім згадати у кількох десятках промов до публіки, що він «говорив з Путіним, на відміну від Байдена».

Зрештою, до інавгурації чотири дні. До можливої розмови з Путіним теж не так довго. Як і до перших офіційних рішень Білого дому щодо у тому числі зовнішньої політики і взаємин з Китаєм. Спостерігаємо.