Хліб на ДАПі, оточення і легендарний прапор: оборона Донецького аеропорту очима "кіборга"

242 доби, із 26 травня 2014 року до 23 січня 2015, наші військові, добровольці та волонтери надлюдськими силами боронили об’єкт, який за логікою втримати було майже неможливо. "Кіборги" вистояли – не витримав бетон", – ця фраза вже стала історичною.

Сьогодні, 20 січня, в День вшанування захисників ДАП згадуємо початок тих подій разом з їх безпосереднім учасником, офіцером Сил спеціальних операцій на псевдо "Кроль", який у 3-му окремому полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго пройшов шлях від солдата до майора, має бойові нагороди. На території Міжнародного аеропорту "Донецьк" імені Сергія Прокоф’єва, бувши прапорщиком, служив п’ять місяців із квітня 2014, перебував серед тих, хто прийняв перший бій за летовище.

Про легендарний бій за Донецький аеропорт та спогади "Кроля" читайте у матеріалі 24 Каналу.

Жодного загиблого Героя: як почалася битва за ДАП

26 травня. Бійці трьох батальйонів 3-го полку спецпризначення уже впродовж кількох тижнів несли службу по 20-кілометровому периметру аеропорту. Утім, з усіх адміністративних будівель підрозділ контролював лише Старий термінал.

Річ у тім, що керівництво ДАП виступало проти того, щоб спецпризначенці зайшли до приміщень Нового терміналу, мовляв, присутність там людей зі зброєю змусить нервувати пасажирів, зокрема іноземців. На той момент аеропорт працював у штатному режимі, щодня відправляв і приймав рейси. Військових заспокоювали: на об’єкті впораються своїми силами, адже в будівлі діяли співробітники митниці, прикордонники, міліція, служба внутрішньої безпеки. Запевняли, ніяких додаткових патрулів залучати не треба, контролювати ситуацію є кому…

Згодом запис відеокамер засвідчив, як за участі зрадника із СБУ десь близько третьої години ночі у службових коридорах Нового терміналу з’явилися озброєні до зубів бойовики. Ця будівля була вища за стару, на цей й був розрахунок: здійснювати вогневий контроль із верхніх поверхів було зручно.

Ватажки збройних формувань, зокрема колишній очільник донецької "Альфи" Олександр Ходаковський, через рацію вийшли на зв’язок з українськими командирами й висунули ультиматум: залишити аеропорт. Непрохані гості були впевнені, що опір їм ніхто не чинитиме: на жаль, до того подібні сценарії шантажу й психологічного тиску, коли українські підрозділи не ризикували відкривати вогонь на ураження, вже мали місце на Донеччині. Із кіровоградськими спецпризначенцями такий фокус не пройшов.

Далі про перший бій на летовищі та оборону Донецького аеропорту розповідає боєць ССО на псевдо "Кроль":

"Кроль" – боєць ССО та учасник оборони ДАПу / Фото 3-го центру ССО

Десь о пів на третю один із працівників аеропорту підійшов із пропозицією купити нам у шопі цигарок і мінералки. Це була остання наша закупка в терміналі. А за декілька хвилин й почалася вся "двіжуха". Поки один із наших командирів затягував час у перемовинах із бойовиками, інший був на постійному контакті зі штабом. Нам потрібна була пауза, аби дочекатися підкріплення. Позбирати "Уралом" по летовищу своїх хлопців з усіх постів – із "пожежки", метеостанції, виїздів на Піски і Спартак, пагорбів навкруги – вдалося трохи згодом, коли вже почався бій і метушня. Зосередили весь особовий склад з периметра біля ангара. Місця для оборони там були зручні.

Переговори тривали до ранку, тим часом кілька пасажирських літаків вдалося евакуювати. А до того доходило навіть до абсурду. Уявіть, до нас підійшов хлопець із персоналу ДАП із фразою: "Диспетчер із вежі запитує дозвіл на посадку". І мова, між іншим, йшла про рейсовий борт! "Хай ще покружляє колами", – пам’ятаю репліку наших офіцерів. У підсумку ніхто із цивільних літаків вже після того не приземлявся, усіх відправляли на суміжні аеродроми".

О 7:00 ДАП оголосив про тимчасову зупинку обслуговування рейсів, а згодом Державна авіаційна служба України видала повідомлення про зміни в правилах проведення та забезпечення польотів і аеронавігаційної інформації, за яким польоти до Донецька були заборонені.

Тим часом бойовики облаштували свої позиції на поверхах Нового терміналу, розгорнули на даху розрахунки ПЗРК та АГС. Паралельно українські військові вивели на злітну смугу дві зенітні установки із 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. За кілька годин з’явився й очікуваний десант на Мі-8 та Мі-24 — бійці 8-го полку спецпризначення, 140-го центру сил спеціальних операцій та розвідувального взводу 95-ї аеромобільної бригади зістрибували з "вертушок" прямо на ходу.

Оборона ДАП, по суті, розпочалася з пострілів снайпера 3-го полку Вови, який упродовж кількох секунд ліквідував двох бойовиків із переносним зенітним ракетним комплексом.

Командир групи снайперів "Турист", який ретельно стежив за подіями на даху і помітив наміри бандитів атакувати з ПЗРК наші гелікоптери, а також СУ-25, що виходили на бойовий курс, дав наказ стріляти. Вова відпрацював відмінно: клац – один упав, тут же інший побіг до його апарату, клац – і він вибув. Це неабияк додало впевненості. Ну а далі розпочалася справжня краса і мені випало бачити її на власні очі, оскільки я був один із небагатьох, хто умів стріляти з АГС-17 і зайняв із ним відповідну позицію.

Донецький аеропорт / Фото 3-го центру ССО

Дві наші "сушки" влаштували справжню карусель. До речі, за штурвалом однієї з пташок був знайомий пілот, дуже чіткий і педантичний, усе завжди розраховував до секунди, якось доводилося з ним перетинатися під час парашутних завдань.

"Сушки" заходили на Новий термінал від сонця, щоб бойовикам сліпило очі, робили залп НУРСами та, огинаючи аеропорт, йшли за траєкторією на нове коло. Причому працювали в унісон: коли одна атакує, інша якраз розвертається.

Дуже доречною була участь у бою двох зенітних установок ЗУ-23-2, які працювали під орудою Євгена Подолянчука і періодично змінювали позицію, ускладнюючи свою вразливість. Ех, і добряче хлопці тоді їм насипали… На жаль, Євген Петрович загинув в аеропорту у вересні того ж року.

Під вечір на тлі наших активних дій противник почав готуватися до відступу. Воно й не дивно — у Новому терміналі несучих конструкцій не було, будівля була, по суті, скляною, наче акваріум, проти авіації і ЗУ-23-2 з неї воювати непросто. У свою чергу, і нам ресурсу не бракувало: десант підкинув зброї і набоїв, кожен із бійців мав по чотири магазини і по 5 – 6 пачок по кишенях.

Ну а знаменита історія про відхід бойовиків із Нового терміналу на свою базу через Путилівський міст всім відома. Ворог настільки був деморалізованим того дня, що включив режим самознищення.

Бойовики, очікуючи на нібито прорив "Правого сектору" з аеропорту, влаштували обабіч дороги засідку і в упор розстріляли з автоматичної зброї "КамАЗи" зі своїми же пораненими й убитими. В одній машині не вижив ніхто, в іншій, де водій не впорався з керуванням, кількість 200-х і 300-х значно збільшилась. Відеокадри із донецьких моргів промайнули тоді навіть на сепаратистських телеканалах. При цьому варто зазначити: 26 травня 2014 року під час першого бою в донецькому аеропорту не загинув жоден український військовий. Були четверо поранених: два легких і два середньої тяжкості, яких евакуювали того ж дня.

Втрачати своїх Героїв, на жаль, ми почали згодом…

Із щоденника кіборга: спогади "Кроля"

"У ніч із 28-го на 29 травня в Донецький аеропорт під акомпанемент сильної зливи чотирма "Ілами" прибули три батальйони 72-ї механізованої бригади з технікою, натомість основні сили 3-го полку перекинули до Дніпра.

Перед тим ми провели перевірку – зачистку всіх лісосмуг навколо, аби літаки змогли сісти без усіляких сюрпризів, а наша група із 12 спецпризначенців, серед яких – два офіцери, забезпечувала вогневе прикриття на найбільш небезпечних ділянках ймовірних атак противника, після чого залишилася для підтримки колег."

***

"Харчів у холодильниках кафе термінала і Duty Free надовго вистачило, а от із хлібом були проблеми. Дуже скучили за ним хлопці…

З електрикою проблем в аеропорту не було, один із двох генераторів був такої потужності, що тримав весь ДАП аж до середини серпня. В один із днів я взяв борошно, дріжджі і на двох великих жарівках випік хліб – мама навчила свого часу. Шалені запахи стояли по всьому терміналу! Розніс тоді, пригадую, і по постах, і пораненим передав".

***

"Під час першого бою в аеропорту на злітній смузі весь час простояв салатово-червоний Boeing 777 компанії Windrose, за кілька днів прийшов пілот і перегнав його до Дніпра. А ось іншому борту, здається, футбольної команди, пощастило менше – згорів на стоянці між терміналом і "пожежкою".

***

"Півтора місяця, коли ми перебували в оточенні, вантажі нам доставляли лише повітрям. І того дня "Турист" сказав нам: "Хлопці, чекаємо на пташку. Пакуємо – і ходу". І тому, коли сепари повідомили про збиття українського транспортного борту, ми одразу подумали про наш. Правда стала відома трохи згодом. Збитим літаком виявився пасажирський Boeing 777, що виконував рейс MH-17 за маршрутом Амстердам – Куала-Лумпур".

***

"Пригадується перший гуманітарний конвой, що прибув до Донецька. Бо до нього на наші позиції в ДАП прилітало по 5 – 10 мін на день, а з його появою – під сотню. Причому ворог працював не тільки з 82 міліметрів, а й 120. Останній калібр спокійно пробивав дах. А взагалі обстріли терміналів були регулярними – щодня з 10-ї до 16-ї. Наче за розкладом…"

Донецький аеропорт під час боїв / Фото 3-го центру ССО

***

"Прибула в аеропорт наша перша механізована колона з 14 машин: 4 танки, БПМ, вантажівки, екскаватор. Зустрічаю її на пагорбі біля метеостанції з АГС-17 для прикриття. А вже стемніло. Територію ми запакували мінними огорожами з МОН-50, для того щоб гості раптом не нагрянули, створили своєрідні коридори.

І ось в один із таких на мене рухається головний танк, в темряві мене з ліхтариком не бачить, їде, зупинятися не збирається. Поруч – міни, біда може бути. Навів світло собі на обличчя, підняв руку і показав напрям повороту, водій в останній момент мене помітив, гусениця засвистіла ледве не перед носом".

***