На Давосі цьогоріч було три теми – офіційна, неофіційна і найбільш обговорювана. Що мав почути світ

Офіційною головною темою цьогорічного Всесвітнього економічного форуму є "співпраця в інтелектуальну епоху". Неофіційно – політика США і адміністрації Дональда Трампа, інавгурація якого співпала з відкриття форуму. Але реальною темою стала Україна і ті події, на яких про нас говорили. Цього року можна справді побачити, як виглядатиме співпраця в епоху трансформації геополітичних систем і глобального порядку.

Фактично дискусії в Давосі поділили аудиторію на ту, яка усвідомлює ці ризики і готова разом з Україною захищати свої власні інтереси від російських загроз. І тих, хто і далі зосереджений на питаннях AI і фрагментації індустрій.

Те, що світ може далі зосереджувати увагу на цих пріоритетах, є виключно заслугою військового стримування Росії в Україні – зусиллями військових і наших партнерів, які надають нам військову допомогу. Тож якщо ми хочемо, щоб глобальна економіка була стабільною, ми повинні зупинити Росію. Поки стабільності немає в Україні, її не буде й у всьому світі.

Для досягнення цієї стабільності є три ключові елементи:

Перше – продовження підтримки України. Безпекові гарантії, узгодження економічної політики, підтримка нашої економіки і оборонного сектору, додаткові системи ППО.

Ми безмежно вдячні нашим партнерам за їхню підтримку. Саме це допомагає нашій економіці вистояти і навіть, як зазначив The Economist, вигравати економічну війну з Росією. Та ми не маємо на цьому зупинятися.

Друге – посилення тиску на Росію: санкції, блокування тіньового флоту та вихід глобальних компаній з Російського ринку. Останнє дослідження Київської школи економіки свідчить, що Росія втратила $78,5 млрд від експорту нафти порівняно зі сценарієм без запровадження санкцій (з грудня 2022 року по червень 2024 року). Це показує, що санкції справді працюють, тому нам треба, аби їх ставало більше. І цю думку поділяє і президент Трамп, який у своєму зверненні на Форумі зробив акцент на нафті і потребі знизити ціну на неї.

Я також звернулася до лідерів міжнародних компаній: вихід з Російського ринку завдає ворогові удару, який є не менш ефективним, ніж санкції.

Третє – посилення спроможності української економіки. Під час Всесвітнього економічного форуму моя персональна задача була акцентувати для глобальних приватних гравців, що саме бізнес може відігравати ключову роль у формуванні запиту до урядів їхніх держав на гарантії безпеки для України. Про це можемо говорити не лише ми, як Уряд України. Приватні компанії теж можуть звертатися до своєї влади із запитами: "Ми готові заходити в Україну і заробляти на цьому ринку, допоможіть нам отримати гарантії, що Росія нам не загрожує".

Сьогодні представники бізнесу стоять поруч із глобальними лідерами й мають не меншу силу змінювати світовий порядок. І крок до стабілізації світового порядку та глобальної економіки – почати вже зараз використовувати потенціал України для того, щоб вилікувати болі Європи.

Ми зі своєї сторони виконуємо свою "домашню роботу". Навіть якщо подивитися на кроки, необхідні для самозарадності, у розрізі кожного з них є прогрес. Ми запустили окрему політику розвитку виробництва "Зроблено в Україні", яка сприяла 0,6% зростання із загального 3,6% зростання ВВП. Експорт виріс на 15% у грошовому вимірі. Ми маємо приклади великих інвестицій, навіть на Давосі оголосили найбільшу інвестицію в енергетичний сектор з часів повномасштабної війни на 450 млн євро, яку підтримав уряд Данії.

Торік була потреба в інструментах підтримки інвесторів, ми напрацювали широку екосистему інструментів підтримки: від Ukraine Investment Framework у розмірі 9,3 млрд євро, страхування від воєнних ризиків, до компенсацій, податкових пільг, приватизації топ-державних активів. Очікуємо також перезапуску державно-приватного партнерства.

Тому фраза "інвестуйте в Україну" більше не політичний заклик, це бізнес-пропозиція. Нині сильна Україна із гарантіями безпеки і слабка Росія скута санкціями – тотожна стійкій Європі та стійкій світовій економіці. Нині це не лише потреба України. Це потреба кожної найбільшої столиці: від Брюселю, до Токіо чи Вашингтону.