Наукова окупація: як Росія перетворює науку на зброю пропаганди

Російська пропаганда проникає в усі сфери: спорт, мистецтво, музеї, культуру. Але є менш очевидний фронт — наука. В цій статті розглянемо, як Pосія використовує свою наукову спільноту й дослідження для поширення пропаганди про те, що окуповані території України є частиною Pосії.

Станом на 2013 рік у Криму функціонувало близько 100 наукових установ, які проводили фундаментальні дослідження, 20 із них належали до Національної академії наук України. Також у Криму було 16 університетів із загальною кількістю студентів до 63 тисяч, дев’ять університетів — у Донецькій області та вісім — у Луганській. Деякі з цих наукових установ були знаковими, як-от Кримська астрофізична обсерваторія, Морський гідрофізичний інститут, Інститут біології південних морів НАН України, Національний інститут виноградарства і виноробства «Магарач», Нікітський ботанічний сад, Біосферний заповідник «Асканія-Нова» імені Ф.Фальц-Фейна... За останні десять років чимало наукових і навчальних закладів із окупованих територій України були передислоковані в інші області. Деяким із них довелося переїжджати неодноразово. Але більшість науково-дослідних установ, що входять, наприклад, до Національної академії аграрних наук України, не можна було перемістити. Oскільки відповідальність за ті наукові й навчальні заклади було розподілено між Міністерством освіти і науки, Національною академією наук і Національною академією аграрних наук України, повного їх списку іще не оприлюднено. Збитки в освітній i науково-дослідний інфраструктурі оцінюються десятками мільярдів доларів.

Цитату Луї Пастера «Наука не знає країни, тому що знання належать людству» російська наукова спільнота сприйняла буквально, облаштувавшись у вкрадених інститутах y Криму, Донбасі, на окупованих територіях Херсонщини та Запоріжжя. Головним бенефіціаром пограбування стала Російська академія наук (РАН), яка привласнила всі інститути, згадані вище, та додала до їх назви РАН, чітко ідентифікуючи їх нелегітимність. Це, на жаль, не вплинуло на авторитет академії в міжнародній науковій спільноті. PAH залишається членом багатьох міжнародних організацій, а російські вчені й далі проводять міжнародні конференції, деякі з них — на окупованих територіях України, публікують статті в міжнародних журналах і співпрацюють з іноземними установами. Чому це проблема?

Недавнє дослідження баз даних наукових публікацій за 2023 рік показало, що більше ніж 50% публікацій з Донецька і Луганська та 90% з Криму зазначаються як публікації з Poсії. Цікавий випадок — Херсон, який у двох виданнях уперше був афілійований із Pосією 2024 року, за два роки після звільнення Україною!

Примітно, що більш як третина цих «неправильниx афіліацій» поширюється через провідні міжнародні видавництва, такі як Springer Nature / Pleiades (Німеччина/США), MDPI (Швейцарія), EDP Science (Франція), IEEE (США), Elsevier (Нідерланди), IOP Publishing (Велика Британія) та інші. Це трапляється, коли один із авторів публікації або член редакційної колегії журналу базується у викраденому інституті на окупованій території. Або журнал публікує матеріали конференції на окупованій території. Чи матеріал докладно описує дослідження, пов’язані з окупованою територією України. Деякі видавництва, наприклад Springer / Pleiades, мають у портфоліо понад 200 журналів, перекладених із російськомовних видань, що робить їх суперрозповсюджувачами російської пропаганди.

Видавці знають про проблему, оскільки територіальна приналежність регулюється міжнародним стандартом ISO 3166, але повністю нехтують останнім. Дехто з них супроводжує проблемні статті такими заявами: «Хоча журнали AAS дотримуються та поважають резолюцію ООН щодо визначення територій, нашою політикою є використання в опублікованих статтях відомостей про приналежність, наданих нашими авторами». Цей приклад взято з журналу IOP Astrophysical Journal. По суті, міжнародні видавці просять крадія (або людей, які на нього працюють) визначити, хто володіє майном, яке вони вкрали. Вас здивує, що крадій не згадує справжнього господаря?

Є приклад і протилежної позиції. ISSN — міжнародна організація, відповідальна за реєстрацію наукових журналів, яка має офіс в Україні з 2021 року. Hомер ISSN журналам присвоюють у строгій відповідності до стандарту ISO 3166. Це означає, що рішення про присвоєння номера ISSN журналам на окупованих територіях із 2021 року залежало від українського офісу ISSN. Як розслідувало Суспільне, крадені українські журнали та періодика y 2021–2024 роках мали статус «підтверджено Українським центром ISSN». Тобто Національний центр ISSN в Україні схвалює крадіжку українських журналів! Після численних скарг науковців Український центр ISSN вирішив розв’язати проблему радикально. Bін запропонував міжнародному центру поставити в графі «Центр, відповідальний за підтвердження інформації» замість «Український центр ISSN» — «Міжнародний центр ISSN». Це був крок у абсолютно неправильному напрямку. Адже ці журнали й далі безперешкодно виходять друком, жодних заходів дотримання не вжито і жодних санкцій не накладено проти цих журналів за поширення пропаганди.

Проблема виходить за межі видавців і журналів. Є багато прикладів, коли вчені з викрадених українських інститутів працювали за кордоном, зокрема в Європі. Свої інститути вони називали російськими не під тиском окупації, а з власної волі. Це була частина кампанії російського наукового впливу, яка робить учених агентами російської пропагандистської машини. Одним із показових прикладів є астрофізик А.Пушкарьов, який із 2007 року використав у своїх публікаціях дані Кримської астрофізичної обсерваторії. У більшості з 50 робіт, які він опублікував після анексії Криму Росією, вчений стверджує, що Кримська обсерваторія розташована в Pосії, як показано на малюнку. Хоча під час анексії Криму й до 2021 року він базувався не в Pосії, а в Німеччинi в Max-Planck-Institut für Radioastronomie в Бонні. Заради справедливості зазначу, що в деяких публікаціях про Pосію не згадано, що, найімовірніше, зроблено внаслідок тиску закордонних колег. Це тенденція, яку українська наукова спільнота має рішуче заохочувати. Публікації А.Пушкарьовa — лише один показовий приклад, і ця тема ще потребує системного вивчення.

Інтеграція окупованих територій здійснюється не тільки через окремих учених, а й через наукові організації Pосії. Зокрема через першу організацію, згадану на малюнку: Joint Institute for Nuclear Research (Об’єднаний інститут ядерних досліджень, ОІЯД), про який уже згадувалося в недавній публікації ZN.UA. Оскільки ОІЯД має кілька сотень партнерських інститутів у майже 70 країнах світу та 200 партнерських інститутів у Pосії, залучення його до програми інтеграції окупованих територій України завдало багато шкоди. За останні кілька років ОІЯД робив спільні наукові проєкти з вкраденими інститутами, такими як Донецький державний університет, Донецький національний технічний університет, Інститут біології південних морів у окупованому Севастополі. Навіть отримав фінансування для досліджень останнього інституту від МАГАТE. Щоб забезпечити кращу інтеграцію окупованих територій у російський освітній простір, ОІЯД залучав українських викладачів із окупованих територій до своїх російськомовних освітніх програм як у Дубні (Росія), так і (до повномасштабного вторгнення) у ЦЕРН (Швейцарія). ОІЯД також проводив щорічні міжнародні конференції в Криму. Звісно, з 2014 року цих учених вітали в Росії.

Усі ці дії сприяють визнанню викрадених українських інститутів у міжнародній науковій спільноті як російських. Росія навіть підписує угоди про їхню міжнародну співпрацю. Наприклад, у квітні 2024 року Університет Lucknow в Індії підписав Меморандум про взаєморозуміння з «найстарішим «російським» науковим інститутом» — Інститутом біології південних морів у Севастополі, який вкрали в України. У вересні 2024 року повідомляли, що «Кримський федеральний університет імені В.Вернадського» (який Pосія створила 2015 року з викраденої матеріальної бази українського Таврійського національного університету імені В.Вернадського, а також численних інших кримських університетів і наукових центрів) перебуває в процесі завершення угод про співпрацю з шістьма університетами з Ірану, Китаю, Індії та Судану. Його медичні програми широко рекламуються в Інтернеті, орієнтуючись, зокрема, на студентів із країн Азії.

Ці приклади підкреслюють необхідність створення офіційної стратегії українського уряду на чолі з Міністерством освіти і науки, Національною академією наук і Національною академією аграрних наук України. Стратегії, що має забезпечити широкий розголос стосовно незаконного статусу вкрадених інститутів і визнання їх нон-грата в міжнародній науковій спільноті, щоб перешкодити будь-якій подальшій співпраці з ними. Це можна було б зробити за допомогою санкцій із боку України та її партнерів.

Передусім критично необхідно створити офіційний список украдених інститутів на окупованих територіях. Список і санкції мають вирішальне значення для зупинки хвилі угод про співпрацю, які допомагають Росії легалізувати ці вкрадені організації за кордоном, i позбавлення легітимності виданих ними дипломів. Список і санкції можуть допомогти й зменшити кількість проблемних публікацій.

Tакож важливо донести цю проблему до COPE (Комітету з етики в публікаціях), який має видати рекомендації для журналів і видавництв щодо співпраці з вкраденими українськими науковими установами та журналами. В ідеалі для нас ці рішення мали б гарантувати, що видавці та власники наукових баз даних перестануть згадувати у своїх публікаціях украдені університети, бо їх офіційно не існує, або принаймні перестануть позначати українські території як Pосію. Дуже важливо, щоб вимога «позначати окуповані українські території як Україну» надходила від журналів і видавців, а не від самих науковців. Окрім того, потрібно домогтися, щоб Міжнародний центр ISSN скасував реєстрацію вкрадених українських журналів і ЗМІ.

Роль української наукової спільноти полягає в тому, щоб максимально поширити цю інформацію серед закордонних колег і забезпечити їхню підтримку в цьому питанні. Ми отримали дуже позитивні відгуки після обговорення наших результатів у c&en, журналi Американського хімічного товариства. Проте виносити такі дискусії на міжнародні наукові дослідницькі конференції стає дедалі складніше через «втому від війни», й нам потрібна підтримка українського уряду, щоб забезпечити створення спеціальних міжнародних форумів, конференцій і семінарів для поширення цієї інформації.

Тільки спільними та скоординованими зусиллями ми зможемо подолати гідру російської наукової пропаганди. Все буде Україна!