Хто контролює гранти і чому це розколює українське суспільство

Про USAID. Війна відійшла на другий план. Всі підраховують хто, коли і скільки забрав (забере) з 7 млрд американської допомоги.

Чому я вирішив про це написати? Причин кілька. Перша – ми поки зупинилися за один крок від знаменитого «Ваша дружина американка» з 2003-4 років або, не менш знаменитого «зовнішнього управління» зразка 2017-19 років. Повторюся, поки. І це дуже тривожно, особливо на фоні війни.

Друга причина – навіть спроби дискусії зводяться до позиції одних про безглузді тисячі круглих столів і позиції інших про допомогу лікарням, школам і т.д. Простіше кажучи, в 99% дискусія зводиться до «сам дурень» і це при тому, що ця дискусія розколює суспільство.

Але за всім цим дискурсом «сам дурний» губляться не лише причини, але й особливо ніхто не хоче говорити про реальні відкати (ну не секрет же, що обмежене коло організацій бере гранти і далі забирає собі до 70%, а субпідрядники за 30% виконують 100% роботи.

Є тут, напевне, і корупція, на тих самих школах, лікарнях і не тільки. Є й просто ідіотизм, коли міністерства не розробляють політики, а чекають грантів на те, щоб якась група людей замість них розробила ті самі політики (нагадаю головна функція міністерства – розробляти політики).

Про офіси реформ у більшості міністерств, я взагалі мовчу. Хто стикався з ними, розуміє, наскільки це, переважно, штучні і непотрібні утворення. А головне, все це прикривається фіговим листком «кращих європейських практик».

Але, як на мене, навіть все це вторинне. Починати треба, як мені здається, з іншого. Верхівка суспільства розділена на ряд ворогуючих груп, які щиро ненавидять одна одну (пів року тому пафосно презентувалося соціологічне дослідження про те, що у суспільстві немає розколів, так от ці розколи дуже чітко видні на прикладі освоєння грантових коштів).

Які це групи?

1. Ватні (проросійські) сили, які ненавидять цю державу.
2. «Старі» проєвропейські еліти, які давно стоять на україноцентричних позиціях, в деякі моменти були при владі. А своїм джерелом добробуту мають і реальний бізнес і заробляння на державі.
3. Так звані «білі пальта», новіші проєвропейські еліти, які є україноцентричними, заробляють на власному бізнесі і державі, але свою політичну ідентичність будують на своїй вищості над іншими, новаторстві і виключному праві бути моральними авторитетами.
4. Політичні пристосуванці, які є частіше за все регіональними князьками, які переважно заробляють на власному бізнесі та бізнесі залежному від регіональних бюджетів.

Це моя особиста класифікація, яка не претендує на вичерпність, але я точно розумію, що нинішні сварки навколо іноземної допомоги – це історія не лише про гроші, як це подає більшість оглядачів. Це історія про задавнений конфлікт цих груп, який транслюється нижче і стає міжполітичним конфліктом ширших мас.

А основа цього конфлікту – це відсутність двох базових речей розвитку країни:

1. Відсутність права на помилку (якщо ти помилився, ти ворог).
2. Відсутність навіть спроб говорити про роботу над помилками (якщо щось названо успішною реформою, навіть розумне вдосконалення цієї реформи ініційоване іншою групою – це замах на святе).

Можна було б додати ще багато чого, але я дуже песимістично ставлюся до виправлення цієї ситуації. Чому? Бо діалог не потрібен жодній зі сторін. Повторюся – жодній. Відсутність діалогу і культура ненависті навіть між близькими ідеологічно структурами – це взагалі наша особливість.

Через три місяці половина грантів точно залишиться (а всі антикорупційні ініціативи майже – у повному обсязі) і на цьому вся ця буря у склянці води затихне. А проблеми залишаться.

Ну а Імітація боротьби з чимось, знову породить такі «важливі» професії, як фасилітатор, ментор чи просто реформатор.