Переходимо в сіру зону? Чому втрата американської допомоги для українських медіа — серйозна загроза для демократії та свободи слова
Переходимо в сіру зону? Чому втрата американської допомоги для українських медіа — серйозна загроза для демократії та свободи слова

Переходимо в сіру зону? Чому втрата американської допомоги для українських медіа — серйозна загроза для демократії та свободи слова

Ми ризикуємо втратити здобутки трьох десятиліть роботи і посилити загрози для державності, демократичних цінностей і прозахідної орієнтації України.

27 січня Сполучені Штати Америки зупинили фінансування програм міжнародної допомоги в усьому світі. Поки що — на 90 днів. Програми підтримки планують переглянути й вирішити, чи ефективно вони працюють і чи відповідають «американським цінностям та інтересам». 

В Україні зупинка американського бюджетного фінансування загрожує згубними наслідками для найрізноманітніших сфер, від відновлення до охорони здоров’я і від антикорупції до приватних фермерських господарств. Більше про шкоду, якої зазнають економіка і соціальна сфера, можна дізнатися з оглядів «Економічної правди» і Бі-бі-сі. Як пояснює громадський діяч і колишній держслужбовець Макс Нефьодов, ідеться не тільки про гранти для українських організацій, а насамперед про прямі дотації державного бюджету й закупівлю для України того, що їй необхідне. Докладніше про механізм роботи міжнародної технічної допомоги читайте в матеріалі Віталія Руденького на «Текстах». А в колонці фотожурналіста Владислава Соделя можна побачити промовисті приклади американської допомоги, про походження яких громадяни могли й не підозрювати. 

Сфера медіа — далеко не лідер за обсягом фінансової підтримки від Америки. Як бачимо з інфографіки «Слова і діла», у структурі витрат USAID — найбільшого, хоч і не єдиного джерела державної фінансової допомоги Україні, — переважають економічний розвиток і гуманітарна допомога. Втім для становлення і розвитку незалежних українських медіа матеріальна, експертна й організаційна допомога американських донорів мала і має величезне значення. Американському внеску в історію наших медіа, починаючи з середини дев’яностих, колись варто буде присвятити окремий матеріал. Для «Детектора медіа» це також частина власної історії, адже наш проєкт був започаткований і значну частину своєї 23-річної історії існував і розвивався завдяки грантам, насамперед — американським.

На жаль, і  широкий загал, і навіть частина медійної спільноти і політичного істеблішменту України дотепер не усвідомлювали вагу цього внеску або приймали його як належне. Дискусія, яка цими днями точиться в соціальних мережах, рясніє некомпетентними думками і поверховими оцінками адептів давно відомого (почасти інспірованого Росією) наративу про «грантожерів». Та навряд чи таку реакцію можна пояснити самим лише впливом російської пропаганди чи ультраконсервативного «антимайдану». Почасти винні й самі медіа, які за всі ці роки не пояснили своїй аудиторії і суспільству, яку цінність вони створюють коштом американських платників податків. І чому зберегти цю цінність без іноземної допомоги неможливо. Зараз такі пояснення з’явились, і деякі читачі щиро дивуються — виявляється, репортажі «Громадського телебачення», фільми Ukraїner або ютуб-шоу «Ебаут» робляться не безкоштовно. А розслідувальні команди у час війни й економічної кризи не можуть, викриваючи корупцію, водночас бути комерційно успішними.

Тим часом різні гравці медійного і навколомедійного простору шукають заміну американським грошам — можливо, тимчасову, а може й постійну. Медіарух звернувся до міжнародних організацій та іноземних донорів із закликом підтримати українські медіа в цій нелегкій ситуації, а також закликав наші бізнеси і громадян допомагати, чим зможуть. Влада теж шукає комплексні рішення, які, скоріш за все, передусім стосуватимуться втрачених доходів державного бюджету України. Власні способи розв’язання проблеми шукають і  громадські організації, які працюють у сфері медіа, і самі редакції, які звертаються по підтримку до бізнесу і своїх читачів.

Втім важливо розуміти, що загроза для українських медіа, яку несе втрата американської допомоги — це дещо серйозніше за кілька незаписаних подкастів, часткове скорочення працівників редакцій і закриття окремих проєктів. Згубні наслідки будуть відчутні далеко за межами медіасектору: у громадському й політичному житті, у відновленні зруйнованого війною і побудові демократичних інституцій, у суспільних комунікаціях і міжнародних відносинах, у перебігу тієї організаційної і ціннісної трансформації, яку ми звемо «рухом до Європи».

Ось лише частина сфер і напрямків, де втрата фінансової підтримки США може спричинити повну зупинку або суттєве скорочення роботи, а в перспективі — регрес і зникнення тих досягнень і змін на краще, які ми мали за останні десятиліття. 

Свобода слова. «Свобода не дарується, свобода не дається», — писав Сергій Жадан. Українське громадянське суспільство і медіасектор досягли того рівня свободи слова і вираження поглядів, який ми маємо зараз, величезними зусиллями і дорогою ціною.

Значна частина цих зусиль витрачалась і далі витрачається на протидію намаганням політиків, посадовців і олігархів контролювати і цензурувати медійний простір. Фінансова й політично-дипломатична підтримка Америки відіграла в цьому процесі величезну роль, підтримуючи прогресивну частину медіаспільноти в її боротьбі проти політичного й економічного диктату власників і політичних патронів.

Ми не маємо жодних підстав сподіватися, що нинішні політичні еліти, або ті, що, можливо, прийдуть їм на зміну в результаті прийдешніх (у невизначено далекому майбутньому) виборів, відмовляться від прагнення контролювати, обмежувати і використовувати медіа. Ми також знаємо, що фінансово ослаблені й не впевнені у завтрашньому дні медіа стають значно вразливішими до погроз, підкупу, адміністративного й економічного тиску. Врахуймо також послаблення громадського сектору, який забезпечує прозорість влади, надає юридичну підтримку тим, хто зазнавав тиску, й привертає увагу світової спільноти до порушення прав людини і безпідставне обмеження громадянських свобод в Україні. Хтозна, чи не доведеться діставати з загашника рух «Стоп цензурі», який об’єднував  демократичне медійне підпілля за часів Януковича.  

Журналістські розслідування. Якісна, системна й відважна робота кількох десятків професійних команд журналістів-розслідувачів — український феномен, якому можуть позаздрити деякі країни Євросоюзу. Викриття у медіа стали органічною частиною української моделі боротьби з корупцією; без публічності і доказів, зібраних журналістами, Україна не здобула би більшості своїх перемог в антикорупційній сфері. Втім способів заробляти на журналістських розслідуваннях і в мирний час обмаль; процес виробництва доволі дорогий, і навіть у заможних і стабільних країнах цей вид журналістики — дотаційний. В Україні він тримався на грантах, насамперед американських.

«Ми сподіваємося на підтримку читачів, але розуміємо, що винятково краудфандингом і рекламою ми не зможемо утримувати розслідувальну редакцію з тринадцятьма працівниками. Доведеться ставати лайфстайл-блогерами», — гірко жартує головний редактор рівненського видання «Четверта влада» Володимир Торбіч. 

У час війни, коли механізм зміни влади через вибори не працює і може не працювати ще довго, співпраця громадянського суспільства, розслідувальних медіа, антикорупційних органів і міжнародних партнерів є найефективнішим інструментом, що тримає владу в демократичних рамках і відохочує від зловживань. Не слід забувати й про ще один напрямок роботи розслідувачів: викриття й документування воєнних злочинів російських загарбників, ідентифікація злочинців, донесення правди про війну до світу. Цим займається багато áкторів і в медіа, і в громадянському суспільстві, і в правоохоронних органах, але кількість не досліджених і не описаних історій залишається величезною. 

Прозорість і громадський контроль влади, від найвищого рівня до рівня громад. Нещодавнє дослідження Media Development Foundation «Новинні пустелі 2.0» продемонструвало, як багато в Україні громад без життєздатних вільних медіа або з поодинокими редакціями, не залежними від місцевих «еліт» чи органів влади. Незалежність і спроможність таких медіа значною мірою зумовлена грантовим фінансуванням. Якщо журналісти, які ставлять гострі питання владі, аналізують бюджети, надсилають запити і не бояться писати про зловживання і недопрацювання, припинять чи обмежать свою роботу, пустельний ландшафт, сприятливий для корупції та інших недемократичних явищ, пошириться на всю країну. «Призупинення американської допомоги точно вплине на прозорість влади, на кількість корупційних схем і різних правопорушень, стимулюватиме недбале ставлення посадовців до своїх обов’язків», — прогнозує головна редакторка запорізького видання Soda Катерина Рождественська.

«Це може стати величезним подарунком Росії та частині українських політиків. Бо ні тим, ні тим вільні медіа в Україні не потрібні», — каже головний редактор видання «Інтент» і голова одеського Центру публічних розслідувань Валерій Болган.

Висвітлення війни. Відрядження журналістів і знімальних груп у зону бойових дій — це не тільки небезпечно, це також дорого. Транспорт, житло, страхування, спеціальна техніка і засоби безпеки — все це на додачу до витрат на виробництво контенту. Цей контент, до речі, апріорі «некомерційний» — його практично неможливо монетизувати; навпаки, редакції ведуть відчайдушну боротьбу проти ботів і алгоритмів соціальних платформ, аби репортажі з фронту дійшли до глядачів, слухачів і читачів. Менше відряджень на фронт означає менше фактів і кадрів, добутих власноруч і показаних із суто українською оптикою. Журналісти будуть вимушені більше переказувати новини про війну з чужих слів, а не показувати те, що бачили на власні очі. «Туман війни», який розвіюють професійні воєнкори, стане густішим. 

Під загрозою також виживання і стабільна робота медіа з прикордонних і прифронтових регіонів, які часто першими висвітлюють наслідки російських обстрілів. Наприклад, «Кордон.медіа» із Сумщини, про яке розповідав «Детектор медіа», зупинило кілька проєктів і шукає альтернативне фінансування. Керівниця видання Альона Яцина, повернувшись із місця чергового російського удару, написала у фейсбуку: «ДСНС суттєво фінансувалася програмами з США, які наразі призупинені. Матеріали, якими волонтери забивають вікна, дахи, тощо, теж закуплені за програмами з США, які наразі призупинені. Робота воєнкорів і журналістів, які про все це розказують вам і світові, теж частково фінансувалася програмами з США, які наразі призупинені. Допомога, яку отримували постраждалі люди на відновлення; оснащення лікарень і реанімацій, де зараз знаходяться поранені, частково профінансовані програмами з США, які наразі призупинені».

Евакуйовані редакції і медіа для окупованих територій. Читачі, глядачі і слухачі цих медіа самі переважно у скруті й біді, розсіяні по Україні та інших країнах, або ж живуть в окупації. Розраховувати, що такі медіа зароблятимуть на рекламі чи продажах контенту, неможливо. Без грантів вони муситимуть скоротити команду і витрати або просто закритися. 

«Нещодавно ми почали опитування читачів, одним із питань якого було: чи готові вони платити за інформацію, — розповідає менеджерка видання «Новини Донбасу» і голова громадської організації DII-Ukraine Любов Раковиця. — Більшість тих, хто пройшов опитування, не мають змоги платити. Ми це розуміємо, адже наша основна аудиторія — жителі окупованих територій, населених пунктів у зоні бойових дій, переселенці — тобто люди, які перебувають у складному становищі. Також ми не плануємо запроваджувати передплату, адже наша задача — не ускладнити доступ аудиторії до контенту, а навпаки — максимально спростити, адже на нашу аудиторію ллється купа безплатної інформації з прокремлівських джерел». Проєкт Relocated Media Cluster, який підтримує медіа в евакуації, зупинив роботи на частині напрямків через втрату фінансування; субгранти не отримають 12 релокованих редакцій із Донеччини, Луганщини, Херсонщини і Запоріжжя.

Ганна Бокова, головна редакторка видання «Бахмут.in.ua», яке переїхало на вільну територію після окупації Бахмута, каже, що їй завдає болю «необхідність оголошувати людям, які пройшли з нашим медіа великий шлях, поділяють наші цінності та є кваліфікованими й професійними кадрами, про те, що ми не можемо продовжити з ними співпрацю». Для журналістів, які самі є переселенцями, втрата роботи — додатковий удар, від якого нелегко буде оговтатись. «Думаю, вся ця ситуація вдарить передусім по незалежних і якісних медіа, що відкриє вікно можливостей для маніпуляцій і пропаганди», — додає Ганна. 

«Непопулярні» соціальні теми. Без грантової підтримки висвітлення важливих соціальних тем в українських медіа було би значно менш інтенсивним і глибоким. Потреба заробляти на хліб спонукає редакції зосереджуватись на більш резонансних і «клікабельних» темах, а також відмовлятись від великих і ґрунтовних матеріалів заради новин. Бо створення великих якісних матеріалів вимагає ресурсів, яких більшість українських медіа не має де взяти. Завдяки грантам медіа більше писали про переселенців, ветеранів, волонтерів, суспільну згуртованість, права жінок, національні та інші меншини, про історію, культуру, психологію, децентралізацію, енергоефективність, відновлення і багато інших речей, важливих для суспільства (навіть якщо ця важливість не завжди конвертується в кількість переглядів). Завдяки грантам розвивалась журналістика рішень. 

Ось як описує цю роботу, що робилася коштом іноземної допомоги, мережа медіа і громадських організацій «Вікно відновлення»: «За 2024 рік спільною роботою з партнерами медіамережа опублікувала 842 матеріали. Ці репортажі, історії, аналітику, розслідування та експлейнери прочитали 24 млн людей у соцмережах, на сайтах та інших платформах. Регіональні та національні медіа із мережі розповідали історії та перипетії відновлення людей, бізнесів, територій, інституцій. З’ясовували, звідки і куди йдуть гроші та чому виникають затримки у відбудові, пояснювали, як постраждалим від російської агресії скористатися сервісами підтримки, з допомогою експертів аналітичних центрів звертали увагу на недопрацювання в механізмах допомоги і прогалини в законодавстві. Громадські організації та аналітичні центри ділилися результатами досліджень щодо реальних можливостей досягнення енергоефективності, “зеленого” відновлення, щодо настроїв громадян у різних регіонах та їхнього бачення відновлення України тощо, таким чином створюючи запит на більш якісні рішення».

Усе це, звісно, не зникне враз через припинення американського фінансування, однак без цієї підтримки інформаційний порядок денний буде пласкішим і біднішим, а суспільство — менш скомунікованим. Менше конструктивних дискусій, нових ідей, інновацій, менше взаємопідтримки й толерантності, таких потрібних українцям у час війни. 

Журналістика даних. Вдала візуалізація даних може докорінно змінити уявлення суспільства про певну проблему або пояснити тенденцію краще за будь-який текст. Однак проєкти аналізу й візуалізації даних — дорогі й ресурсомісткі; ця журналістика може бути тільки «повільною» й вимагає специфічних знань і постійного навчання. «Нам треба втримати в команді людей, бо дата-журналіст чи журналіст-розслідувач — це не ті журналісти, яких готують виші під ключ, — пояснює директорка з розвитку NGL.media Ірина Подоляк. — Це постійний розвиток, навчання, глибокі аналітичні здібності, широкий світогляд, постійне вдосконалення вмінь і ризики». Якщо дата-журналісти підуть із медіа після припинення фінансування, виростити їм заміну буде вкрай нелегко. 

Професійна освіта і підвищення кваліфікації. Прогрес, який відбувся в державній професійній освіті медійників за останні десятиліття, значною мірою зумовлений грантовими проєктами. Якщо ж говорити про недержавні освітні і тренінгові програми, онлайн- і офлайн-школи для студентів і молодих журналістів, програми редакційного стажування і обмінів, закордонні ознайомчі поїздки, то тут втрата американського фінансування поставить на паузу значну частину, якщо не більшість проєктів. Компенсувати цю втрату неможливо ані коштом освітніх закладів, ані коштом самих студентів і медійників, охочих розвиватись, ані коштом галузі, яка сама в глибокій економічній кризі. Крім оплачених американськими грантами, є й інші можливості, але конкуренція за них посилиться. Ймовірний наслідок — більше недовчених і погано підготовлених медійників.

Саморегулювання медійної сфери. Налагодження й посилення механізмів саморегулювання медійної галузі відбувається поволі — повільніше, ніж хотілося б. Проте запит на цінність, яку дає саморегуляція, у медійній спільноті є, і потужний —  про це свідчить нещодавнє опитування, проведене Комісією з журналістської етики. Саморегуляція — це не тільки розбудова галузевих інституцій, які розв’язують конфлікти і оцінюють контент. Це також впровадження редакційних політик, довгоочікувана національна прескарта, що унормує причетність до журналістського цеху, і масштабна просвітницька робота. Якщо медіасектору України не вдасться просунутись у напрямку життєздатної й ефективної саморегуляції, цю нішу може зайняти держава. А державний контроль і втручання влади в роботу медіа — проблема, яку медійна громадськість лікувала багато років. Прикро буде починати з нуля.

Моніторинг і контроль якості медіа. «Білі списки», Мапа рекомендованих медіа, моніторингові дослідження якості контенту телемарафону «Єдині новини» та Суспільного —  це робота, яка має дві важливі цілі: спонукати медійників працювати краще, підсвічуючи їхні помилки і слабкі місця, й  підказати аудиторії, яким джерелам варто довіряти, а яким — ні. Всі або майже всі подібні проєкти в Україні фінансувались американськими урядовими агенціями, й усі вони тепер під загрозою. Це нівелює одну з небагатьох переваг якісних медіа в порівнянні з токсичними й ненадійними джерелами інформації. 

«Ми були першими, хто в далекому 2003 році розпочав моніторинг телевізійних новин в Україні, — каже голова ГО "Детектор медіа" Наталія Лигачова. — Це стало можливим саме завдяки американським грантам і мало великий вплив на події, скажімо, журналістської революції, яка передувала Помаранчевій революції. Завдяки моніторингам ми підтримували тих журналістів, які відстоювали засади свободи слова, та наочно демонстрували маніпуляції, до яких вдавалися телеканали, що працювали тоді за темниками від російських політтехнологів. Всі ці роки моніторинги є барометром свободи слова, плюралізму в нашому медійному просторі. Їхня втрата стимулюватиме згортання такого плюралізму та різноманітності голосів у медіа» 

Протидія російській пропаганді і просування медіаграмотності. Для України, яка десятиліттями потерпає від російських інформаційних атак, протидія пропаганді й посилення медіаграмотності громадян — насущна потреба. Монетизувати спрямовані на це медійні й освітні активності було б майже неможливо і в мирний час, надто ж у час війни. Якщо освітню частину ще може частково взяти на себе держава, то в медійній сфері уявлення української влади про ефективну протидію російським наративам обмежуються спільним телемарафоном «Єдині новини» та зусиллями кількох державних інституцій. Тобто уніфікацією, монополізацією і державним контролем у медіапросторі. Можливо, такий підхід був адекватним у хаосі перших місяців великої війни, але не зараз. Припинення програм із фактчекінгу, досліджень маніпуляцій та пропаганди, дебанкінгу і пребанкінгу, скорочення активностей із просування медіаграмотності різним верствам громадян — це ослаблення інформаційного імунітету українського суспільства саме тоді, коли воно особливо вразливе.  

Інформаційна безпека і суверенітет у медіапросторі. Менше відповідальних, спроможних і професійних медіа на ринку — більше простору для інформаційних атак, проксі-медіа, маніпулятивних кампаній і отруйних наративів, у поширенні яких зацікавлена Росія. «… Нас затискають інформаційно, культурно, так само просто засипаючи нафторублями, і чим менше грошей у секторі — тим скоріше росіяни отримають контроль над нами, подібно до того, як отримали інформаційний контроль над Грузією після розвʼязаної проти них війни», — пише керівник Ukraїner Богдан Логвиненко. 

Частка анонімних і російських телеграм-каналів, сайтів-смітників, псевдоекспертів і клікбейтних «фабрик новин» в інформаційному меню українців зростатиме. І вже найближчим часом можна прогнозувати посилення антидемократичних і антизахідних наративів, розпалювання ресентименту щодо «Заходу, який  нас покинув», і закликів шукати «свій шлях» поза Євросоюзом і НАТО. Це не тільки зробить Україну вразливішою і зменшить її шанси в інформаційній війні з Росією, а й сприятиме ізоляціонізму й популізму, всіляким «новітнім Распутіним», як називає їх американська історикиня Енн Еплбом. 

«Українці завжди можуть залишитись наодинці з марафоном, Арестовичем і “Трухою”, але суспільство, яке споживатиме тільки такий інформаційний сурогат, буде страшним генетично модифікованим організмом. Чи ми цього хочемо? Очевидно — ні. Тому, якщо хочемо залишитися адекватними, то й підтримувати треба адекватних», — каже Ірина Подоляк із NGL.media. 

Отже, тимчасова втрата і подальше скорочення американського бюджетного фінансування не вб’є український медіасектор, але послабить його, зробить вразливішим, відкритішим до російських та інших токсичних впливів і втручань. Стимулює атомізацію медійної спільноти й ідеологічну поляризацію медіа (прагнення сподобатись платоспроможній аудиторії і спонсорам), знизить якість контенту і спонукатиме медійників відходити від професійних стандартів і перетинати етичні «червоні лінії». Чимало процесів, на які витрачені роки зусиль і мільйони доларів тієї ж таки американської допомоги, доведеться починати з нуля.

Читайте також:

  • Медіарух закликає громадян і бізнес підтримати незалежні медіа через зупинку фінансування програм USAID
  • Призупинення донорських програм: Чим менше грошей в секторі — тим скоріше росіяни отримають контроль над нами
  • Призупинення американської фінансової допомоги українським медіа — це погана подія

Чи відбудеться очищення ринку від «паразитів», на яке сподіваються деякі радикальні коментатори? Це сумнівно — принаймні, попередні кризи такого очищення не дали. Натомість посилиться конкуренція за ресурси між сумлінними професійними гравцями — власне, медіа — і квазімедіа: телеграм-каналами, агрегаторами, сайтами-одноденками і «зливними бачками». В цій конкуренції якісні медіа приречені або програти, або радикально втратити якість. 

Зворушлива колонка англомовного видання The Kyiv Independent, яке вже не є залежним від американських грантів, але закликало світ підтримати українські медіа, закінчується таким підсумком: «Ось що ми знаємо напевно: здорове суспільство не може існувати без вільних медіа. Дієва демократія залежить від них. І у світі, що дедалі більше потерпає від дезінформації, справжня журналістика важлива як ніколи». 

Золоті слова; залишається з’ясувати, наскільки важливим є збереження підвалин української демократії для нової влади країни, що зробила в розбудову вільних медіа в Україні найбільший внесок. І чи усвідомлює адміністрація Трампа, чим загрожує американським інтересам виникнення інформаційної «сірої зони» на мапі, де останні десятиліття дедалі утверджувалась західна цивілізація.  

Ілюстративне фото: Esther Vargas / Flickr

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Теги за темою
Україна США Дональд Трамп пропаганда фінансування
Джерело матеріала
loader
loader