До початку вторгнення Росії в Україну Київ нерідко "виконував роль" Москви на кіноекранах – знімати в Україні виявлялося вигідніше не лише російським кіношникам, а й європейським. "Телеграф" вирішив згадати, які відомі кіноактори знімалися у знайомих локаціях Києва, Харкова та інших українських міст.
Західний глядач не завжди здогадується, що бачить на екрані українські локації. Зокрема, в "ролі" зловісної будівлі московського НКВС у фільмі "Смерть Сталіна" знімали Київську мерію. Останній приклад – індійський блокбастер "RRR: Поруч реве революція", який змагався за "Оскар"-2023. У фіналі головні герої хвацько танцюють на тлі Маріїнського палацу, але західний глядач впевнений, що це туристичні красоти Індії.
Навколо зйомок відомих фільмів в українських локаціях існує чимало міфів і легенд. Наприклад, в Одесі водять екскурсії локаціями зйомок "Легенди про піаніста" та "Перевізника-3" — вам навіть можуть показати номер 203 у готелі "Лондонський", де нібито жив улюблений актор Квентіна Тарантіно Тім Рот. Втім, ані Рот, ані зірка "Перевізника" Джейсон Стейтем не були в Одесі. Всі сцени з Ротом знімали в Італії в павільйоні, а замість Стейтема в українських сценах брав участь його дублер.
Малкольм Макдавелл, "Евіленко" (2004)
Влітку 2003 року на центральних вулицях Києва можна було зустріти імпозантного стариганя, який перехожим середнього віку здавався знайомим. Коли чоловік ловив на собі уважні погляди, він усміхався і хитрувато підморгував. Зірку знаменитого фільму Стенлі Кубрика "Механічний апельсин" Малкольма Макдавелла в пізньому СРСР знали за фільмом "Калігула". Скандальну стрічку дивилися на піратському відео, за яке можна було отримати кримінальний строк за статтею про поширення порнографії. До речі, 2024-гоу "Калігула", перемонтований без порнографічних сцен, як він й замислювався спочатку, знову вийшов на екрани і став однією з головних кіноподій минулого року.
"Евіленко" — депресивний італійський трилер про маніяка-педофіла, прообразом якого став сумнозвісний радянський серійний вбивця Андрій Чикатило. Актор негативного шарму, Малкольм Макдавелл геніально зіграв демонічного гіпнотизера: лякаючим і жалюгідним водночас. Сам фільм, на відміну від більшості західних стрічок про Радянський Союз, уважний до деталей (хоча є кумедна помилка режисера Давида Грієко — бородатий міліціонер, що не відповідало статуту). Атмосферу пізнього СРСР допомагали створити реальні локації Києва: нещодавно реконструйований будинок Центрального вокзалу, музей Другої світової війни з його монументом Батьківщині-матері, середня школа № 110, де кіноманіяк працював вчителям, реальні київські вулиці тощо.
Емір Кустуріца, Гійом Кане. "Прощальна справа" (2009)
У сучасній кіноспільноті сербський режисер, сценарист, актор і музикант Емір Кустуріца — радше ізгой, аніж культурний герой. У 1990-ті його називали режисером майбутнього: фільм про війну на Балканах "Підпілля" одночасно був оголошений шедевром і викликав політичний скандал. Також Кустріца був серед небагатьох, чиї фільми двічі отримували головний приз кінофестивалю у Каннах. Сьогодні він сумно відомий здебільшого як проросійський пропагандист, який підтримав вторгнення в Україну.
Починаючи з нульових, Кустуріца більше знімався, аніж знімав сам. За першу акторську роботу у фільмі "Вдова з острова Сен-П'єр" він був номінований на престижну премію "Сезар". У шпигунському детективі "Прощальна справа", що знімався у Києві, Кустуріца грає високопоставленого офіцера КДБ, який передавав на Захід радянські секрети. Сьогодні цей фільм тримає увагу глядача в основному завдяки фактурній грі Кустуриці: справжній підполковник Володимир Вєтров був куди менш симпатичною особою. Але його зрада завдала радянським спецслужбам такої значної шкоди, що навіть через 25 років російське Міністерство культури відмовило французьким кінематографістам у співпраці. Довелося знімати Москву у Києві.
Так, зірка фільмів "Пляж" та "Відок" Гійом Кане вперше зустрічається з героєм Кустуріці на станції київського метро "Золоті ворота". Далі шпигуни проводять конспіративні зустрічі біля сьомого павільйону ВДНГ, у парку музею Другої світової (де раніше знімали "Евіленко") та на лавці біля Інституту фтизіатрії та пульмонології імені Яновського. Його корпуси творці фільму видають за Московський державний університет.
Джеймс Нортон, Ванесса Кірбі. "Ціна правди" (2019)
Історичний фільм славетної польської постановниці Агнешки Холланд (відомої, зокрема, серіалом "Картковий будиночок") розповідає історію британського журналіста Гаррета Джонса. Це була реальна історична особа: окрім іншого, він першим передав у західні ЗМІ інформацію про Голодомор. Задля цього йому довелося зробити неможливе: об'їхати українські села, щоб зібрати матеріал. Для іноземця за умов тотального контролю сталінського СРСР це був немислимий та дуже хоробрий вчинок.
Фільм став великою подією в Україні та отримав доброзичливу пресу професійних медіа у Європі та США. Джеймс Нортон, зірка серіалів "Макмафія" та "Війна і мир", як завжди, створив на екрані образ симпатичного та безстрашного ідеаліста. Готовий на все заради сенсаційного матеріалу, він опускається у справжнє пекло сіл, що вимирають від голоду, — і стає одержимим донести правду решті світу.
Оскільки знімати антисталінський фільм у сучасній Росії неможливо, на екрані глядачі знову бачать замість Москви українські локації. Так, запорошені снігом московські вулиці знімали у Харкові, де для зйомок доводилося перекривати центральну частину міста. Але підніматися у свою московську квартиру героїні Ванесси Кірбі (зірка серіалу "Корона") доводилося вже у Києві, на Бульварно-Кудрявській вулиці. Також зйомки проходили неподалік Центрального автовокзалу Києва, де кіношники відтворили антураж 1930-х років зі старими будинками та заводом. А сцени подорожі журналіста знімали у Чернігівській та Житомирській областях.
Джон Туртурро, "Перемир'я" (1997)
Пізньої осені 1996 року, коли в Україні знімався фільм "Перемир'я", улюблений актор братів Коенів — Джон Туртурро — вже встиг знятися в культових стрічках "Бартон Фінк" та "Великий Лебовський", але зіркові "Трансформери" були ще попереду, тож актора ніхто на вулицях не впізнавав. Натомість українські учасники знімальної групи запам'ятали його як чемну та відкриту людину.
Останній фільм класика італійського кіно 1970-х Франческо Розі — екранізація автобіографічного роману Прімо Леві, в якому він розповідає про своє ув'язнення в Аушвіці та про подальший шлях додому через усю Європу. У тому числі через повоєнну Україну, де Леві навіть якийсь час жив у Вінниці, працюючи лікарем. "Перемир'я" знімала справжнісінька чемпіонська збірна італійського кіно, починаючи Тоніно Гуерра — сценаристом великих Федеріко Фелліні та Мікеланджело Антоніоні, і закінчуючи композитором Луїсом Бакаловим ("Джанго"). Не дарма цей фільм, який сконцентрував найкращі риси національного кіно, номінувався на "Золоту пальмову гілку" у Каннах.
"Перемир'я" мали знімати в Польщі, але в Україні виявилося дешевше. Декорації табору смерті збудували в Івано-Франківську, сцени подорожі героя знімали у Києві, Львові та під Вінницею. Так, в одній зі сцен герої Джона Туртурро та Раді Шербеджія, відомого за фільмом Гая Річі "Великий куш" (де він зіграв колишнього агента КДБ "Бориса-Бритву"), заходять до одного з типових львівських двориків. За словами учасників зйомок, італійці були незадоволені якістю українських готелів без гарячої води, але з тарганами, і боялися їсти українську їжу, віддаючи перевагу консервам. Страх перед Чорнобилем переважив інтерес до національних страв, але на цьому негативні враження італійців про Україну закінчились.
Раніше "Телеграф" писав про найкращі серіали минулого 2024 року.