Курс на отчуждение: как меняется отношение поляков к украинцам и какие последствия это будет иметь

Як змінюється ставлення поляків до українців? І з якими викликами вже незабаром можуть зіткнутися відносини Києва та Варшави?.

Відповіді на ці питання дає дослідження, проведене соціологічною лабораторією ARC Rynek i Opinia на замовлення Центру Мерошевського (Польща).

Висновки цього дослідження не дуже втішні.

Хоча воно й не фіксує значних загроз для україно-польських відносин у короткостроковій перспективі, але констатує тенденції, здатні в майбутньому зашкодити як Польщі, так і Україні.

Все більш україноскептична молодь.

Очікувано, але неприємно: протягом останнього року кількість поляків, які негативно ставляться до українців, зросла з 27% до 30%, а частка тих, хто добре – зменшилася з 25% до 23%.

Варто визнати – ця динаміка є взаємною.

Згідно з іншим опитуванням Центру Мерошевського, рівень симпатій до поляків в Україні за два роки також радикально знизився – з 83% до 41%.

Проте, повертаючись до настроїв поляків, занепокоєння викликає також збільшення противників надання військової допомоги Україні з 26% до 35%, тоді як кількість прихильників зменшилася за рік на 5 відсоткових пунктів, до 49%.

Тенденція до посилення скептицизму щодо України простежується і у відповідях на запитання про ставлення до ідеї членства України в ЄС.

Кількість противників вступу України до ЄС дещо зросла, на 3 відсоткові пункти, і на 5 відсоткових пунктів збільшилася кількість тих, хто узалежнює підтримку для вступу від розв'язання двосторонніх проблем з Польщею.

Таким чином,.

лише 42% поляків підтримують вступ України в ЄС навіть після виконання всіх необхідних критеріїв.

Також дещо знизився рівень підтримки членства України в НАТО – з 62% до 59%.

Проте найбільш тривожно виглядають вікові зміни у ставленні до українців.

Якщо у групі людей середнього та старшого віку, яким понад 45 років, позитивна думка про українців все ще переважає над негативною, то серед молоді навпаки: лише 16% мають гарне ставлення, натомість 37% – погане.

Чому польська молодь має менше сентиментів до України?.

Виховані у відносно заможній країні, молоді поляки не пам'ятають ані 1990-х років, ані тим паче комуністичної Польщі, а відповідно, гірше розуміють українську реальність, ніж попередні покоління.

Ментальні зміни, які молодших поляків поступово уподібнюють до західних суспільств, несуть із собою, як результат, меншу обізнаність з тими культурно-історичними кодами, котрі сприяли небайдужості поляків до України.

Якщо старше покоління поляків, зокрема з середовища інтелігенції, досі ще часто сприймає український народ як рідного брата чи сестру, з яким разом зростали, потім сварилося через його, як вважається, погані політичні вибори, а тепер з ним живеться як із сусідом (якому під час злиднів чи в разі нападу росіян треба допомагати), то молодші покоління набагато частіше сприймають Україну як країну чужу.

Отже, можемо прогнозувати, що ставлення поляків до України змінюватиметься у майбутньому, а позитивні чи негативні емоції поступатимуться прагматизму.

Втома від українських сусідів.

Також відчувається втома поляків від присутності великої, щонайменше півторамільйонної української громади в Польщі.

Кількість прихильників політики асиміляції українців у Польщі зросла на 6 відсоткових пунктів, з 14% до 20% – тобто ця група хоче, щоб діти українських біженців фактично стали поляками.

При цьому лише 14% поляків бажають, щоб українські біженці залишилися в Польщі.

Натомість понад половина респондентів хотіла б, щоб вони повернулися в Україну.

У фокус-дослідженні, коли респондентів попросили пояснити причини своїх думок, величезна частина з них поскаржилася на "вимогливість" українців, часто додаючи, що українці нібито часто використовують аргумент "Так має бути, бо у нас війна, і ми вас обороняємо".

Поляки також звертали увагу на певні культурні відмінності, так само, як і на погане володіння польською мовою значної частини українців після трьох років мешкання у Польщі.

А оскільки інтеграція українців у Польщі у більшості відбувається слабше, ніж очікувалося, то знижується рівень толерантності до певних культурних відмінностей, що виявляються у повсякденній поведінці, або, наприклад, до високої присутності російської мови у публічному просторі, яку чути часто від біженців з півдня і сходу України.

До речі, саме російська мова, як показують інші дослідження Центру Мерошевського, частіше викликає негативні емоції, ніж українська.

На погіршення ставлення поляків до українців впливає також наявність згаданих проблем з історичним підґрунтям у медійному дискурсі, а також коментарі чи дії української влади, які сприймаються як неповага до Польщі.

Слід також згадати зростаючу спокусу польської політичної еліти змагатися за україноскептично налаштований електорат і погіршення стану політичної культури у Польщі.

А ще – цілеспрямовано поширювана дезінформація в соціальних мережах щодо українців.

Імовірно, за значною частиною цих повідомлень стоїть російська агентура.

Історія в пріоритеті.

В цілому польська громадськість визнає два пріоритетних завдання для політиків щодо України.

По-перше, це розвʼязання питання щодо гідного поховання всіх жертв антипольської акції УПА.

І, по-друге, недопущення вшанування в українській державі осіб та формувань, відповідальних за масові вбивства поляків у минулому.

Це означає, що історичні проблеми нікуди не зникнуть.

Навіть більше – зростатимуть очікування від кожного уряду, аби розв’язати ці питання, і доки це не буде зроблено – особливо не ангажуватися у розвиток відносин з Києвом.

Показовою є також недовіра до намірів України: 52% поляків вважають, що Київ просто шукає привід, аби не вирішувати питання.

Такі настрої стають особливо небезпечними в умовах нинішньої виборчої кампанії у Польщі, де один з головних кандидатів в президенти вже пов'язав зі зміною ставлення української влади до проблеми ексгумації підтримку Польщею членства України не лише в ЄС, а й у НАТО.

Це означає, що можливе фіаско поточних переговорів про засади відновлення ексгумацій та поховань жертв злочинів минулого підвищить політичну ціну проведення проукраїнської політики для всіх учасників польського суспільного життя.

Фактично єдиною позитивною новиною для України є те, що кількість поляків, готових беззастережно погодитися на те, аби на меморіальних дошках у Польщі, присвячених вбивствам українського населення у 1940-х роках, писати також імена й прізвища авторів цих вбивств, зросла на 6 відсоткових пунктів.

Разом з тими, хто готовий погодитися на це за умови, що в Україні також будуть розміщені аналогічні дошки з написами про винуватців масових вбивств поляків, отримуємо 59%, тоді як противників згадування авторів тих злочинів є 12%, що вдвічі менше, ніж в Україні (згідно з аналогічним опитуванням, проведеним у 2022 році).

Цей показник, до речі, суперечить поширеній в Україні інтерпретаційній парадигмі, яка вказує на польський націоналізм як на перешкоду для історичного діалогу обох народів.

Загрози і для України, і для Польщі.

Негативна тенденція у сприйнятті українців поляками хоч і посилюється, але, безумовно, є дзеркальною.

Однак це вимагає великої відповідальності з боку всіх учасників суспільно-політичного життя як у Польщі, так і в Україні за свої висловлювання та дії.

Добре було б, аби усвідомлення цієї проблеми стало більш пріоритетним у Києві і супроводжувалося готовністю надавати відчутні аргументи тим польським політикам, які віддані Україні та розвиткові польсько-українських відносин і також хотіли б бачити вимірні наслідки своєї роботи.

Адже якщо польські політичні еліти переконаються, що на "українській спеціалізації" можна лише втратити в іміджевому плані, то україноскептичні тенденції у Польщі тільки зростатимуть.

Так, Україна, напевно, від цього програє більше, але програє і Польща.

Польська економіка потребує мігрантів, а ті можуть просто виїхати до інших країн.

Але що набагато гірше – зростання "втоми" від України в Польщі означає також зниження рівня мобілізації всієї нації і держави проти загрози з боку Московської Федерації.

А це вже тенденція, яка є безпосередньо небезпечною для самої Польщі.

Автор: Лукаш Адамський,.

доктор історії, віцедиректор Центру діалогу імені Юліуша Мерошевського (Польща).