Про власну квартиру багатьом доводилося лише мріяти
Безкоштовне житло в Радянському Союзі — одна з найпоширеніших легенд, яка досі викликає ностальгію у старшого покоління. Проте реальність була далекою від ідеалістичних уявлень про доступне житло для всіх.
Отримання квартири супроводжувалося багаторічним очікуванням у чергах та численними бюрократичними перепонами. "Телеграф" розповість про справжні умови та особливості отримання житла в СРСР.
Довга дорога до власного житла
Основним шляхом отримання квартири була черга, у якій люди могли простояти десятиліттями. Вибір району, будинку чи поверху був практично відсутній — доводилося погоджуватися на те, що пропонували. Прискорити процес могли лише "потрібні знайомства" та неофіційні подарунки чиновникам, від імпортного алкоголю до дефіцитних солодощів.
Житло з обмеженнями
Квартири, які отримували громадяни, не ставали їхньою повною власністю. Вони належали підприємствам-роботодавцям, а мешканці не мали права їх продавати.
Масове житлове будівництво почалося в хрущовську епоху. П'ятиповерхівки будували з дешевих матеріалів, з низькими стелями 2,3-2,5 метра, тісними кухнями та об'єднаними санвузлами.
У 1970-1980 роках з'явилися панельні будинки з покращеним плануванням. Вони передбачали окремі кімнати для дітей різної статі, проте отримати таке житло було складно. Найкомфортніші квартири в "сталінках" призначалися виключно для військових та партійної верхівки.
Значна частина населення продовжувала жити в комунальних квартирах, де кілька родин користувалися спільною кухнею та санвузлом. Окрема кімната для сім'ї з чотирьох осіб вважалася нормою, а про власну квартиру багатьом доводилося лише мріяти.
Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, чому в СРСР на балконі зберігали купу мотлоху. Можна виділити дві основні причини.