Народжувати від 5 дітей чи зустрічати мігрантів з Бангладеш: яке майбутнє малюють Україні
Народжувати від 5 дітей чи зустрічати мігрантів з Бангладеш: яке майбутнє малюють Україні

Народжувати від 5 дітей чи зустрічати мігрантів з Бангладеш: яке майбутнє малюють Україні

Необхідність народження 5-7 дітей кожною українкою або ж активне залучення мігрантів для подолання демографічної кризи викликало суспільний резонанс. Фокус разом з експертами розбирає, що не так з цими запропонованими варіантами майбутнього країни.

Демографічна ситуація в Україні залишається складною: природний приріст населення не забезпечується, а показники народжуваності продовжують падати. За словами демографа, заступника директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ Олександра Гладуна, для стабільної чисельності населення необхідно, щоб 100 жінок репродуктивного віку народжували 210–220 дітей. Однак нині цей показник, за приблизними оцінками, становить лише 90–100 дітей на 100 жінок. До повномасштабного вторгнення у 2021 році цей показник був дещо вищим – 116 дітей.

Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник озвучив можливі варіанти для того, або зберегти країну у майбутньому, в тому числі і її економічну складову: запропонувати українським жінкам народжувати по 5-7 дітей, або шукати можливості залучати трудових мігрантів із країн третього світу.

Чинники які заважають народжувати: соціальні мережі?

Зниження народжуваності характерне для більшості європейських країн. Проте в Україні проблема ускладнюється війною, економічними труднощами та невизначеністю майбутнього. Одним із головних чинників, що впливають на репродуктивні рішення українців, є матеріальне становище. Високі ціни на житло, низькі зарплати та недостатня соціальна підтримка стримують зростання народжуваності. До війни українські сім’ї переважно були орієнтовані на двох дітей, однак реалізація цієї установки залежить від економічних умов.

"Зміна суспільних цінностей також відіграє роль. Якщо раніше в аграрному суспільстві дитина була не лише соціальною, а й економічною цінністю, то нині батьки вкладають у неї значні матеріальні та часові ресурси. Водночас жінкам складно поєднувати кар’єру та виховання дітей через дефіцит дитячих садків і відсутність гнучких умов праці. Географічний фактор також впливає на рівень народжуваності. У великих містах вона нижча, ніж у менших населених пунктах. Тому важливо розвивати середні міста, створюючи умови для комфортного життя молодих сімей", — каже Фокусу Олександр Гладун.

Крім того, за словами демографа, існують дослідження, які свідчать, що соціальні мережі також впливають на рівень народжуваності. Молодь дедалі більше занурюється у віртуальний світ, замість того щоб активно взаємодіяти в реальному житті. Внаслідок цього зменшується рівень спілкування, рідше укладаються шлюби.

У консенсуальних союзах, тобто без офіційної реєстрації, рівень народжуваності нижчий, ніж у випадку офіційного шлюбу. Також народжуваність нижча серед пар, які проживають в орендованому житлі, порівняно з тими, хто має власне житло.

"На демографічні показники впливає широкий спектр факторів, і навіть фахівцям складно визначити, який саме чинник є визначальним. Загалом, на народжуваність впливає загальний стан суспільства, в якому перебуває країна. Нині ми перебуваємо саме в такому стані", — продовжує Гладун.

Народжувати більше: чому українські жінки на це не підуть

Соціолог Володимир Паніотто, президент КМІС, професор НаУКМА вважає, що жодні зусилля не змусять українських жінок народжувати більше дітей, оскільки це суперечить світовому тренду і нашому курсу на європейську інтеграцію.

"Україна не піде шляхом Росії, яка намагається повернути жінок у сім’ю та пропагувати "скрепи" традиційних цінностей. Та й у самій Росії такі заходи не дадуть бажаних результатів. У світі відбувається демографічний перехід — уповільнення темпів зростання населення. Якби цього не сталося, людство стикнулося б із всіма жахами перенаселення, як передбачали Томас Мальтус чи які описано в романі Дена Брауна "Інферно" (пам'ятаєте картину Пекла?)", — каже Фокусу Паніотто.

За його словами, головний механізм сповільнення темпів народжуваності – вихід жінок на ринок праці. У розвинених країнах жінки народжують менше дітей, адже вони мають доступ до освіти, можливості кар’єрного росту та прагнуть кращої якості життя для своїх дітей.

"І процеси в Україні тут якраз відповідають процесам, які йдуть в розвинених країнах. Наразі дискусія про проблему народжуваності не має сенсу. Усі актуальні демографічні виклики пов’язані з міграцією, а не з народжуваністю чи смертністю", — упевнений соціолог.

Мінус 50 тисяч українців щомісяця

Актуальні демографічні проблеми України пов’язані насамперед із масовою міграцією, продовжує соціолог. Згідно з даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, за останні два роки країну залишили мільйони громадян. За словами Паніотто, деякі демографи кажуть, що статистика завищена і маємо не 6, а 5 мільйонів біженців, але дані щодо динаміки є достатньо надійними.

Статистика чисельності українських біженців в Європі:

  • 10 березня 2023 – 8,1 мільйона
  • 19 грудня 2023 – 6,3 мільйона
  • 15 лютого 2024 – 6,0 мільйона
  • 16 травня 2024 – 5,9 мільйона
  • 19 серпня 2024 – 6,1 мільйона
  • 18 листопада 2024 – 6,2 мільйона
  • 16 січня 2025 – 6,3 мільйона

"Щомісяця з України виїжджає близько 50 тисяч осіб, а ще 100-150 тисяч знаходять роботу, адаптуються і вирішують не повертатися. За даними наших досліджень наразі вже дві третини (тобто 4 з 6 мільйонів) українців, які перебувають за кордоном, планують отримати громадянство тих країн, де вони живуть.

За даними опитувань Демініціатив та Центру Разумкова, близько 20% тих, хто зараз проживає в Україні, планують емігрувати після закінчення війни (зокрема чоловіки, які поїдуть до своїх родин, що укорінилися за кордоном). Якщо нині в Україні мешкає приблизно 29-30 мільйонів людей, то потенційно ще 6 мільйонів можуть залишити країну. У разі швидкого завершення війни в Україні залишиться близько 23-25 мільйонів населення. Однак навіть у такому випадку країна все ще буде більшою за багато європейських держав і матиме достатньо природних ресурсів та людського потенціалу, щоб стати однією з найбільш розвинених європейських націй", — каже Паніотто.

Спасти Україну — залучити трудових мігрантів?

Василь Воскобойник також упевнений, що українки не почнуть народжувати від 5 дітей, і тоді Україна неминуче стикається з питанням залучення трудових мігрантів. Але чи готова країна стати привабливим напрямком для них?

"Міграційні потоки спрямовуються до країн із вищим рівнем життя. Наприклад, мінімальна заробітна плата в Польщі становить близько 47 тисяч гривень, у Німеччині – понад 100 тисяч гривень, тоді як в Україні цей показник не перевищує 8 тисяч гривень. Навіть громадяни Узбекистану, де населення за останні 30 років зросло на 80%, обирають Німеччину, яка активно розвиває програми залучення працівників", — розказує Фокусу експерт.

На думку Воскобойника, на рівні держави має бути створена стратегія міграційної політики, що включатиме не лише повернення українців із-за кордону, а й поступове залучення іноземних спеціалістів.

"Одним із поширених страхів серед українців є можливість повторення європейського сценарію, коли кількість мігрантів може перевищити частку корінного населення. Однак такі побоювання необґрунтовані. На сьогодні немає жодної країни в Європі, де кількість мігрантів перевищує кількість місцевого населення. Найвищий показник має Німеччина, де близько 20% жителів – це особи, які не народилися в країні. Проте серед них є багато етнічних німців, які емігрували з колишнього СРСР, а також українці, які переїхали після 2022 року", — розповідає Воскобойник.

З огляду на демографічні реалії, експерт бачить кілька шляхів виходу з кризи. Серед них:

  • Залучення до ринку праці людей старшого віку та осіб з інвалідністю. Але ця стратегія має короткостроковий ефект, адже природна смертність скорочує кількість працездатного населення;
  • Розширення можливостей для жінок у традиційно "чоловічих" професіях – далекобійники, шахтарі, працівники важкої промисловості;
  • Створення умов для повернення українців із-за кордону – через покращення рівня життя та економічні стимули;
  • Формування нової міграційної політики – не лише для повернення громадян, але й для залучення іноземних фахівців.

"Однак головним фактором, що вплине на демографічне майбутнє країни, є створення сприятливого економічного клімату. Без покращення рівня життя, свободи підприємництва та державної підтримки нових ініціатив конкурувати за трудові ресурси буде складно", — наголошує президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.

Мігранти з Бангладеш в Україні: що не так з цією ідеєю?

В інформаційному просторі не вперше лунають пропозиції щодо залучення іноземної робочої сили через демографічну кризу. Проте за словами демографа Олександра Гладуна наразі немає точних розрахунків, скільки саме людей потрібно Україні після війни. Зараз багато людей виїхало, багато людей на фронті. Але після закінчення війни частина людей повернеться, частина буде демобілізована. І це мільйони людей, може бути 3-4 мільйони. І виникає питання, навіщо нам когось завозити.

"Світовий досвід свідчить, що неконтрольована імміграція може створювати соціальні проблеми. Європа вже зіткнулася з труднощами інтеграції мігрантів, що призвело до формування паралельних суспільств. Крім того, це може призвести до того, що ще більше наших громадян виїде за кордон, зокрема до Західної Європи, де вони зможуть знайти роботу. Це, у свою чергу, сприятиме швидкій зміні етнічного складу населення України. Тому я скептично ставлюся до ідеї масового завезення мігрантів у нашу країну, адже це може призвести до її внутрішнього руйнування. Тим більше, що після війни ми вийдемо ослабленими. А походження, етнічна та релігійна приналежність цих мігрантів залишаються відкритими питаннями", — каже демограф.

Крім того, на його думку, якщо розглядати це питання лише з точки зору ринку праці, то ніхто не зважає на витрати, які будуть необхідні. Завезення 3–4 мільйонів людей вплине не лише на ринок праці, а й на ринок житла, що спричинить зростання орендних цін, і громадяни України від цього постраждають.

"Якщо ці мігранти привезуть свої сім’ї, то держава буде змушена надавати їм соціальну підтримку. Виходить, що ми не можемо виплачувати нашим громадянам належні суми при народженні дитини, але готові фінансово підтримувати іноземців. Окрім цього, мігранти потребуватимуть певного рівня соціального забезпечення: зросте навантаження на правоохоронні органи, освітню та медичну систему.

Тому питання потрібно розглядати комплексно, не лише з погляду потреб ринку праці, а з урахуванням балансу між тим, що ці люди можуть дати країні, і тим, які ресурси доведеться витратити на їх утримання. Їм знадобляться місця в дитсадках, додаткові вчителі у школах тощо", — продовжує Гладун.

З ним погоджується соціолог Володимир Паніотто. Імміграція, як шлях вирішення демографічної кризи, має значні фінансові та соціальні наслідки. По-перше, інтеграція мігрантів у суспільство вимагає значних інвестицій у мовну та культурну адаптацію, а також соціальні програми. По-друге, історичний досвід показує, що міграційні хвилі можуть спричиняти соціальну напругу та зміну національної ідентичності.

"Найефективнішою стратегією є збереження та повернення власного населення, а також створення умов для якісного та комфортного життя. Демографічна ситуація є стратегічним викликом, але її рішення лежить не у стимулюванні народжуваності, а у площині економічної стабільності та суспільного добробуту і в збалансованій і регульованій імміграції." — каже соціолог.

Раніше Фокус писав, що закарпатське підприємство вже очікує на працівників з Бангладеш і розбирав як зміниться ринок праці з їх появою в Україні.

Нагадаємо, наразі є два можливих сценарії розвідку країни після припинення вогню на фронті. Фокус разом з соціологом розповідає про те, якою може бути повоєнна Україна.

Теги за темою
Україна Новини України українці
Джерело матеріала
loader
loader