"Вони відрубували голови в'язням і демонстрували їх як трофеї"
"Вони відрубували голови в'язням і демонстрували їх як трофеї"

"Вони відрубували голови в'язням і демонстрували їх як трофеї"

У тридцять три роки Франко став наймолодшим іспанцем, який отримав звання генерала"Якщо Німеччину буде знищено і Росія зміцнить своє панування в Європі та Азії, а Сполучені Штати так само пануватимуть на Атлантичному й Тихому океанах як найпотужніша держава світу, то європейські країни, які вціліють на спорожнілому континенті, зустрінуться з найсерйознішою і найнебезпечнішою кризою у своїй історії…" – казав іспанський генерал і каудильйо Франсіско Франко.Він був найрелігійніший серед усіх європейських правителів і повернув Іспанії монархію. Він знищив 450 тис. іспанців тільки під час трирічної громадянської війни, але витримав нейтралітет у Другій світовій, водночас зароб­лявши на кожній із сторін, що воювали. Він – Франсіско Франко – 36 років тиранив свій народФрансіско Франко народився 4 грудня 1892-го в прибережному містечку Ель-Ферроль на Північному Заході Іспанії в сім'ї спадкового аристократа, який служив у флоті у званні бригадного генерала. Мати була традиційна католичка й мала на Франсіско сильний вплив.До 12 років Франко відвідував приватну школу, якою керував католицький священник. Далі було військово-морське училище. У віці 14 років вступив до Піхотної академії в Толедо й закінчив її за три роки у званні прапорщика. Потім Франко опинився в армії. Дотримуючись сімейної традиції, він вирішив іти стопами батька і стати генералом.1912-го після дворічної служби в тихому гарнізоні Ель-Ферроля його відправили до Мелільї – іспанського анклаву в Марокко, де іспанці вели криваву війну з марокканцями. Наступного року Франко отримав звання старшого лейтенанта в елітному полку місцевої марокканської кавалерії.Молодий Франсіско показав свою здатність ефективно командувати військами, виявив якості лідера та завоював репутацію людини з професійною самовіддачею. Був бездоганно чесний і трохи замкнутий. Проте він показав себе також з іншого боку. Перебуваючи в Африці 11 років, брав участь у каральних операціях. Легіон, у якому служив Франко, славився особливою жорстокістю, зокрема щодо цивільного населення. Вони відрубували голови в'язням і демонстрували їх як трофеї.У 33 роки Франко став наймолодшим іспанцем, який отримав звання генерала. А до цього звання підполковника Франко надав сам король Альфонсо XIII. Усе своє життя Франко залишався вірним ідеї монархії. Навіть коли останню було повалено 1931-го, а на зміну їй прийшла Друга Іспанська республіка – існувала з 1931-го по 1939 рік.На муніципальних виборах 1931-го перемогли республіканці. Вони вирішили ослабити владу збройних сил і католицької церкви. І Франко як авторитарного правого відправили на віддалену посаду поблизу Ель-Ферроля. На певний час він відійшов від політики.1933-го на виборах перемогли праві. І вже наступного року Франко перекинув війська з Марокко в Астурію для придушення повстання лівих. Як результат – загинуло майже 4 тис. осіб, десятки тисяч опинилися у в'язницях.Два роки по тому Франко – начальник Генштабу армії. Коли ліва коаліція виграла наступний тур виборів на початку ­1936-го, а насильство й політичні вбивства загострилися, кілька генералів вирішило спланувати переворот, щоб урятувати Іспанію від впливу комуністів і анархістів в уряді. Франко став однією з ключових фігур повстання.Літо 1936 року – початок громадянської війни між республіканцями та націоналістами. Франко приєднався до військової змови проти республіки. Своє кредо він формулював просто: "Головне завдання мого життя – повернути іспанцям гордість бути іспанцями". Проте очолити бунтівних військових Франсіско Франко вдалося лише завдяки нещасному випадку: генерал Хосе Санхурхо, який був лідером повсталих, на свою погибель навантажив на літак надто багато багажу – й розбився. А далі все просто. Шість голосів проти двох – і новим вождем обрали генерала Франко.За рік націоналісти під його керівництвом здобували перемогу за перемогою. Ще й завдяки тому, що він налагодив контакти з нацистською Німеччиною та фашистською Італією. Гітлер і Муссоліні почали постачати зброю, розраховуючи, що зроблять Франко своєю маріонеткою і випробовуватимуть своє нове озброєння на полях війни. Але іспанський лідер продовжував робити те, що хотів, – він заручився підтримкою католицької церкви, об'єднав партії фашистів і монархістів, а інші розпустив. Під час бойових дій націоналісти стратили ще десятки тисяч політв'язнів.Іспанських республіканців не врятували ані підтримка Радянського Союзу, ані інтернаціональні бригади. Німецькі й італійські бомбардування допомогли націоналістам завоювати Країну Басків і Астурію 1937-го. Франко особисто керував військовими діями.Наприкінці березня 1939-го війська Франко зайняли Мадрид. Барселона здалася трохи раніше. А 1 квітня Франко оголосив про перемогу остаточну й безповоротну. Він отримав звання генералісимуса і титул каудильйо (з іспанської caudillo – вождь). Ціна цього титулу – 450 тис. загиблих у громадянській війні іспанців. Декретом від 8 серпня ­1939-го Франко став "довічним верховним правителем Іспанії". І після цього керував країною 36 років.Якщо раніше політичні репресії славилися беззаконням, то продовжилися одразу після закінчення громадянської війни тепер на законних підставах.Закон про політичну відповідальність від 9 лютого 1939-го, який ухвалив Франко, допускав переслідування всіх іспанців, які брали участь у революційному русі на боці республіканців, починаючи з 1934-го. Заходи покарання – від тюремного ув'язнення до публічних страт.Рівно за п'ять місяців після перемоги Франко в громадянській війні почалася Друга світова. 1940-го Гітлер зустрівся з Франко. Вони проговорили 9 год. Гітлер умовляв Франко взяти участь у війні чи дати можливість німецькій армії пройти іспанською територією до Гібралтару. Франко ж відповідав, що для вступу Іспанії у війну їй знадобиться забагато тонн зерна, боєприпасів, артилерії. Також казав, що поява німецьких військ під Гібралтаром стане образливою для іспанської честі.Каудильйо був непохитний. Його Іспанії вдалося зберегти нейтралітет. Але Гітлеру Франко все ж таки допоміг – він зібрав із добровольців "блакитну дивізію" й у складі вермахту відправив її на Східний фронт.Протягом усієї Другої світової Франко з успіхом використовував у своїх інтересах обидві сторони, що ворогували. Він торгував вигідно з Німеччиною та Італією, але водночас приймав допомогу й від Британії – в обмін на нейтралітет.І ще: в роки Другої світової понад 7 тис. євреїв знайшли в Іспанії притулок.Нейтралітет Іспанії під час Другої світової війни був публічно визнаний провідними державними діячами союзників. У листопаді 1942 року президент США Франклін Рузвельт писав генералу Франко: "… Ваш і мій народ є друзями в найкращому розумінні цього слова". У травні 1944-го Вінстон Черчилль заявив у Палаті громад: "У темні дні війни ставлення іспанського уряду, який не дозволив нашим ворогам проходити через Іспанію, було для нас надзвичайно корисним… Мушу сказати, що я завжди вважатиму, що Іспанія надала послугу не лише Сполученому Королівству, Британській імперії та Співдружності націй, але і справі Організації Об'єднаних Націй".Після громадянської війни багато республіканців втек­ло з країни. Для суду над тими, хто залишився, створили військові трибунали, які відправили на смерть іще тисячі іспанців. Сам Франко зізнавався в середині 1940-х, що в нього під замком було 26 тис. політв'язнів.Він зробив католицизм єдиною дозволеною релігією, заборонив каталонську та баскську мови поза домом, а також каталонські та баскські імена для новонароджених. А ще Франко вибудував велику мережу таємної поліції для шпигунства.У підсумку перші 20 років правління Франко були періодом жорстокого придушення всіх, хто протистояв його режиму або ж не хотів його підтримувати. Майже 2 млн осіб опинилось у в'язницях і концтаборах, сотні тисяч убито.Франкістський політичний режим був авторитарним, із рисами військової диктатури. Іспанія Франко стала подобою фашистських країн – використовувала ідеологію "один вождь, одна держава, один народ" і привітання "римський салют" – підкидання вперед і вгору правої руки з відкритою долонею. Указом Франко від 27 квітня 1937-го воно стало офіційним привітанням для всіх, крім військових. Тобто весь народ зобов'язали зіґувати. Скасували указ у вересні 1945-го.У країні була однопартійна система. Єдина законна – партія влади, під назвою "Іспанська фаланга". Решта – під забороною, як і незалежні профспілки, будь-які страйки і навіть розлучення. Цензура торкнулася всіх медіа, а також мистецтва й літератури.Після закінчення Другої світової Іспанія зіткнулася з дипломатичною та економічною ізоляцією. Франко залишався єдиним фашистським диктатором у Європі. Однак у міру того, як розгорялася холодна війна, ця ізоляція зменшувалася на очах. І 1953-го Іспанія уклала договір з Америкою, дозволила Сполученим Штатам побудувати на своїй території три авіабази й одну військово-морську базу в обмін на військову й економічну допомогу. А в грудні 1955-го Іспанію прийняли в ООН.На папері Франко мав більше влади, ніж будь-який іспанський лідер. Протягом перших чотирьох років після взяття Мадрида він правив виключно указами. "Закон про голову держави", що його ухвалили в серпні 1939-го, "назавжди довіряв" усю повноту управління Франко.За словами Стенлі Джорджа Пейна, американського дослідника історії Іспанії та європейського фашизму, Франко володів набагато більшою повсякденною владою, ніж Гітлер чи Сталін на вершинах своєї влади відповідно.Франко забезпечив спадкоємність уряду після своєї смерті завчасно, за допомогою офіційного референдуму 1947 року, який зробив іспанську державу монархією і ратифікував повноваження самого Франко як довічного регента. Тоді ж диктатор оголосив, що його наступником стане король, а 1969-го він особисто вибрав на цю роль принца Хуана Карлоса де Бурбона, онука останнього короля Альфонсо XIII, якого позбавили трону 1931-го.Франко повідомив, що після його смерті принц зійде на престол. Що і сталося 22 листопада 1975-го – за день після смерті диктатора. А трохи раніше, 1973-го, Франко залишив посаду прем'єр-міністра, зберігши за собою функції глави держави й головнокомандувача збройних сил."Економічне диво" в Іспанії почалося 1959-го з реформ, які стали проводити молоді міністри-технократи, введені диктатором в уряд. "План економічної стабілізації" послабив адміністративний контроль над економікою. Було відкрито доступ іноземному капіталу, песета стала вільно конвертованою валютою. Але Франко пильно стежив, щоб лібералізація стосувалася тільки сфери економіки.У 1960-х зростання промислового виробництва становило 140%. Іспанія несподівано вискочила на друге місце за темпами зростання економіки, поступившись тільки Японії, а до 1974-го перебувала на 10-му рядку у світовому рейтингу найбільших індустріальних країн. Національною гордістю країни, її символом розвитку став автомобіль SEAT. А ще Іспанія стала країною туризму.Тоді ж виник середній клас – люди зі стабільною роботою і доходом, що дає змогу і сім'ю утримувати, і купити автомобіль, і навіть будинок. Рівень життя Іспанії наблизився до рівня життя розвиненої Європи.Такий новий середній клас, природно, вважав диктатуру Франко успішною моделлю. А ось південні регіони країни з низьким рівнем індустріалізації цього "дива" так і не помітили.Коли уряд Франко став більш ліберальним, було послаблено деякі повноваження поліції, а також після "економічного дива" образ Франко змінився – із суворого генералісимуса він перетворився на м'якшого літнього державного діяча.Наприкінці 1960 років здоров'я Франко помітно погіршилося, проте він вважав, що справи Іспанії достатньо впорядковані й що після його смерті принц Хуан Карлос збереже принаймні основну структуру його режиму.1 квітня 1959-го Франко урочисто відкрив свою величезну підземну базиліку як свій пам'ятник і мавзолей. Сказав: "Її побудували на згадку про мою перемогу над комунізмом, який намагався домінувати в Іспанії". Архітектор Дієґо Мендес 1956-го збудував для Франко гробницю, облицьовану свинцем, під підлогою трансепту, позаду головного вівтаря церкви.В останній своїй промові на публіку, яку виголосив 1 жовтня 1975 року перед натовпом із балкона королівського палацу в Мадриді, Франко говорив: "Проти нашої країни комуністична масонська змова, не пов'язана з політичним класом, яка будується на червоному терорі. Вони не бачать духовного фундаменту, який для нас честь, а для них як сором".Того ж 1975-го, незадовго до смерті, перебуваючи під владою хвороби Паркінсона, після кількох інфарктів і операцій, Франко залишався диктатором: він підписував смертні вироки своїм політичним опонентам.Франсіско Франко помер від серцевого нападу 20 листопада 1975-го. Його поховали у крипті мавзолею Долини полеглих – меморіалі, побудованому примусовою працею політичних в'язнів, для вшанування пам'яті загиблих з обох сторін у громадянській війні в Іспанії, неподалік від Мадрида, за 10 км від палацу, монастиря та королівського пантеону Ель-Ескоріал. Франко був єдиною людиною, похованою в Долині, яка не загинула під час громадянської війни.Він був найрелігійніший правитель Європи, переконаний монархіст. Минуло майже пів століття, проте й досі Іспанія здригається, дізнаючись про нові жахіття диктатури та страшної спадщини франкізму.

Джерело матеріала
loader
loader